Як московити Фінляндію радянізовували

   Фінляндія як незалежна держава існує майже століття. До 1809 р. вона була провінцією Швеції, а з 1809 р. до 1917 р. Велике князівство Фінляндське входило до складу Російської імперії. Але за роки своєї незалежності країна зробила колосальний крок вперед, ставши одним з лідерів нової Європи.

Традиційне алегорічне зображення Діви-Фінляндії

   Праця дослідниці М. Ляліної "Практічѣскій путеводитель по Фінляндіи", виданий в Одесі в 1908 р., попереджає російського мандрівника, що мав намір відвідати цю північну провінцію імперії: "Нужно іметь ввиду, что личность каждого тут, как в свободной стране, уважается очѣнь высоко, и поэтому всякое невежлівое обращѣніе или грубость, дажѣ незначітельная и неумышленная, принимается как личная обида или оскорбленіе".

  Фраза "как в свободной стране" – мабуть, саме це порівняння найбільш точно відображало становище Фінляндії. І не тільки сто п’ятдесят років тому, коли Велике князівство входило до складу Росії, але і протягом більшої частини ХХ ст., коли Фінляндія була змушена маневрувати між ворогуючими блоками Сходу і Заходу. Лише в останні роки Фінляндська Республіка змогла остаточно відкинути слівце "как", перетворившись на справді вільну країну, якої більше не потрібно постійно озиратися на грізного сусіда з берегів Неви та Волги.

7-й Президент Фінляндської Республіки – Юго Кусті Паасіківі

   Сьогодні важко собі уявити, що ще у 1987 р. в Гельсінкі до хрипоти сперечалися про те, чи може Фінляндія вступити до Ради Європи (Фінляндська Республіка була єдиним із демократичних держав Європи, що не входила в цю організацію, виконуючу в основному правозахисні функції), побоюючись, що це викличе невдоволення СРСР, без схвалення якого фінське керівництво протягом півстоліття не приймало жодного принципового рішення. Але з тих пір, на щастя для громадян цієї північної озерної країни, Фінляндія вступила не тільки до Ради Європи, а й до Євросоюзу, а членство в NАТО хоч і не стоїть на порядку денному, але відкрито обговорюється у фінському суспільстві.

   Здавалося б, Фінляндія, колишня окраїна Російської імперії, яка воювала до того ж на боці Третього Райху у Другій світовій війні, була приречена на те, щоб перетворитися в "народну демократію". Можна лише гадати, чому Йосіф Сталін вирішив не перетворювати Фінляндію на маріонетку за моделлю Польщі або Мадярщині. Чи то цьому сприяли дипломатичні таланти президента Юго Кусті Паасіківі та міністра юстиції і майбутнього президента Урго Калева Кекконена, яким в 1948 р. вдалося переконати радянське керівництво у тому, що їх країна може стати другом СРСР і без політичних змін.

Територія Фінляндії після підписання Паризької мирної угоди у 1947 р.

   Так чи інакше, але Фінляндія не стала в повному розумінні сателітом Радянського Союзу, хоча і змушена була десятиліттями звіряти свій політичний годинник з кремлівськими курантами. Деякі американські, французькі та німецькі політологи навіть ввели в обіг термін "фінляндизація" (фін. suomettuminen) — процес або стан обмеження свободи закордонної політики (наприклад, вимушений нейтралітет) і меншою мірою внутрішньої політики однієї держави іншою. Назва походить від характеру відносин між Фінляндією та СРСР упродовж 1944-1989 рр. Пізніше термін почали застосовувати й до деяких інших не надто могутніх країн, які проводять політику, вигідну сильним сусідам чи державам, що мають значний вплив у регіоні.

   Так, 10 лютого 1947 р. в Парижі був підписаний мирний договір, за умовами якої Фінляндія передавала під контроль СРСР території Петсамо, Салла та Карельський перешийок з містом Вііпурі (сучасний Виборг). Крім того, Фінляндія мала виплатити репарації у розмірі $ 300 млн., що мали бути погашені товарами (деревиною, папером, кораблями, харчовими продуктами). Аландські острови мали стати демілітаризованою зоною. Окремо був підписаний документ про обмеження Збройних Сил Фінляндії. СРСР орендував півострів Порккала-Удд біля Гельсінкі терміном на 50 років за ціною 50 млн. фінських марок на рік (повернутий фінам у 1956 р.).

8-й Президент Фінляндської Республіки – Урго Кекконен

  Незважаючи на значні втрати, нанесені війною, Фінляндія змогла зберегти свою незалежність. Однак, якби СРСР був зацікавлений у цьому, нема сумніву, що фінська незалежність була б знищена. Фінляндія вийшла з війни із розумінням цього факту й наміром побудувати нові та конструктивні відносини із СРСР. Йдучи на постійні поступки радянській владі, фінське керівництво планомірно домагалося своїх цілей. За свою лояльність до радянського сусіда Фінляндія одержала унікальний торговий статус: в рамках системи міждержавної торгівлі фінські промтовари обмінювалися на радянські енергоносії, що відкрило для фінських підприємців ринок збуту, де у них не було конкурентів. Однак, Гельсінкі був змушений відмовитися від пропозиції США поширити на постраждалу від війни Фінляндію дію "плану Маршалла" по відновленню зруйнованої Європи. У 1956 р. Фінляндія відмовилася засудити радянське вторгнення до Мадярщини.

  Протягом 1945-1991 рр. радянське партійне керівництво слідкувало, зокрема за призначеннями найвищих посадових осіб, тому всі найвищі посадовці Фінляндії повинні були бути лояльні до радянської політики, якою б та не була. Країна зберегла незалежність, ринкову економіку, демократію та часткову свободу слова (хоча з бібліотек вилучали книги з "антирадянською пропагандою"), але дотримувалася політики нейтралітету, не вступаючи ні до NАТО, ні до EEC (з 1993 р. EU).

Країни-члени НАТО (дані на 25 квітня 2012 р.)

   Фіни завжди мали шанс отримувати вигоду з найбільш несприятливих для себе обставин. Так, перебуваючи під владою "дикої" Росії в XIX ст., вони зуміли домогтися того, чого у них не було протягом семи століть "цивілізованого" швецького панування – законного статусу для своєї рідної мови, автономії, органів самоврядування, власної валюти.

   Крах СРСР впродовж 1988-1991 рр., як не дивно, боляче вдарив по Фінляндії. До кінця 1980-х рр. частка СРСР у зовнішній торгівлі перевищувала 26%, а вже на початку 1990-х рр. на колишні радянські республіки (окрім Естонії, Латвії та Литви) доводилося менше 7%. Втрата головного торгового партнера збіглася з загальною кризою в Європі, в результаті чого економіка країни пережила спад, який навіть порівнювали з Великою депресією 1930-х рр. Народ, який звик до високого рівня добробуту і соціальних гарантій, зіткнувся зі своєрідною шоковою терапією. Але шок пішов на користь. У нове століття країна вступила з упевненістю в своїх силах. До традиційних галузей промисловості додалися нові.

Пінгвін Такс – емблема і талісман Лінукса

   Символи сьогоднішньої Фінляндії – найбільший виробник мобільних телефонів у Європі компанія Nokia і гроза Microsoft – фінський програміст Лінус Торвальдс, автор операційної системи Linux. Фінляндія – один зі світових лідерів за кількістю користувачів Інтернету. Предметом особливої ​​гордості фінів є те, що вони виконали "критерії конвергенції" – досить жорсткі фінансово-економічні умови приєднання до єдиної європейської валюти і потрапили в групу країн, де євро замінить національні гроші.

  Сьогодні фінське суспільство сповідує загальноєвропейські цінності. Століття залежності від тих, хто сильніший, навчили прагматичний народ одному: користь можна отримати з будь-якої ситуації. А замість того, щоб боротися з обставинами, краще поставити їх собі на службу. І бачити в економічної глобалізації та європейської інтеграції не загрозу національній самобутності, а спосіб заявити про себе на світовій арені. А зовнішньополітична лінія "Паасіківі-Кекконена", двох самих знаменитих фінських президентів післявоєнного часу, безповоротно пішла в минуле.

Автор – Денис Ковальов

(cвітлини взяті з сайту finland.org.ua)