середа, 5 грудня 2012 р.

Тернистий шлях до неомріяної незалежності

  Цьогоріч 6 грудня Фінляндія відзначає 95-ту річницю з моменту здобуття своєї незалежності (фін. Itsenäisyyspäivä) від Російської держави. Цей день є національним державним святом, який на відміну від України святкується завжди помпезно і тріумфально – військовим парадом усіх сил (ВВС та ВМФ до піхоти та наземної техніки), а також прийомом видатних фінських громадян у палаці Президента Фінляндської Республіки в Гельсінкі. Але чому у Фінляндії, яка на відміну від України, не мала 1000-літню історію державотворення так бережно відносяться до своєї незалежності та державної самостійності? – Зверномось до історії аби дізнатись це!
Фінська листівка "З днем незалежності!"
   У середині XI ст. фіномовне населення (племена суомь, гяме, корела, іжора),  що жило між Балтійським морем та Онезьким озером, знаходилося в залежності від Новгородської республіки, пізніше від Шведського королівства. Фіномовні племена сприйняли західну культуру і шведські соціальні підвалини, через те, що були нав’язані "хрестом і мечом", а верхівка суспільства стала говорити шведською мовою. Кордон шведської та новгородської  (пізніше московської) сфер впливу багаторазово змінювалися протягом століть, поки ініціатива однозначно не перейшла до московської сторони.
   У 1710 р. і 1743 р. Швеція втратила південно-східну частину Фінляндії (Стара Фінляндія), а в 1808-1809 рр. – і всю решту Фінляндії. Російський імператор Олександр I не перешкоджав збереженню колишніх шведських традицій і ввів самоврядування для фінів, які розпоряджалися власними коштами незалежно від наказів з Петербургу. В той час, коли деспоти Європи манірно вправляються в освіченому абсолютизмі, завдяки ідеям романтизму у 1840-х рр. сформувалася національна самосвідомість фінів.
Фінська мапа змін кордонів Фінляндії з 1323 р. по 1944 р.
   У роки "великих реформ" Олександра ІІ почалися політичні дискусії, щодо політичного статусу Фінляндії: так, у 1863 р. було видано "Сейм наказ", згідно з яким у Гельсінкі щорічно почались скликатись представницькі збори – Фінляндський Сейм та Сенат. В Україні у цей час видається славнозвісний "Емський наказ", який забороняє друк книжок українською мовою. Великою перевагою Фінляндії був її автономний статус, який надав Олександр І ще в 1809 р. у Порвоо, що передбачав, зокрема, створення фінських національних військових формувань. У 1878 р. була створена фінська армія з дев'яти батальйонів.
   Після "Весни народів" і польських повстань  російські генерал-губернатори, як ставленики російського монарха і Великого Князя Фінляндського, почали підтримувати фіномовний національний рух, аби обмежити шведський вплив у Фінляндії, орієнтований на Захід, і не допустити можливі заворошуння у себе під боком. Завдяки такому необачному кроку російської влади фінська еліта (шведсько-, німецько-, фінсько-, російськомовна) зробила свій історичний вибір: бути фінами! А це означало — у майбутньому створити цілісну, потужну, структуровану національну культуру, громадянське суспільство, власний національний капітал, політичну систему і так далі.
Російський орел намагається відібрати збірник законів у Діви-Фінляндії
   Як тільки у 1880-х рр. фінська мова розвинулася настільки, щоб реально претендувати на роль загальнонаціональної літературної — в саме у цей момент тільки починає визрівати ідея фінляндської самостійності, але не створення окремого державного утворення, а приєднання Фінляндії до союзу вільних європейських націй. У подальшому ця ідея трансформується у ідею створення незалежної національної держави – Фінляндія. У так званий "Бобриковський період" (1899-1904 рр.) проводилась масова русифікація Фінляндії у всіх сферах життя.
   Революція 1905-1907 рр. змусила російський царизм відступити і схилитися до реформ. Фіни зробили свій внесок у цю революцію загальним страйком і Свєоборзьким збройним повстанням. В результаті чого "бобриківська" політика асиміляції була припинена, а конституційне управління Фінляндії було відновлено. Робітничий рух вдалося утихомирити введенням загального рівного виборчого права і скликанням однопалатного парламенту – Едускунти, замість чотирьохстанового Сейму.
Фінська листівка присвячена революції 1905-1907 рр.
   Після врегулювання загольноімперських питань прем’єр-міністр Російської імперії Петро Столипін взявся за Фінляндію. У 1910 р. питання загальнодержавного значення знову перейшли від Едускунти у відання російських органів влади – Державної Думи і Ради міністрів. Замість несення військової служби фінів змушували платити особливий податок, бо довірити їм зброю було вже неможливо, ще свіжим було Свєаборзьке повстання, а фінська преса піддалася цензурі. У 1912 р. молоді фінські політики Юго Кусті Паасіківі і Пер Евіннд Свінгуфвуд у приватній бесіді в кулуарах Едускунти прийшли до висновку, що так далі тривати не може: настав час відокремитися від Росії. Однак сильний російський гарнізон у Фінляндії не залишав можливостей для досягнення поставленої мети. Власне, дві хвилі насильницької асиміляції, спочатку бобриківська, потім столипінська, з боку російського уряду і стали причиною своєрідного відчуження фінів від Росії. Ставлення до росіян у той час характеризувалося антипатією, іноді забарвлений в ксенофобські тони.
   Справжній рух за незалежність Фінляндії розпочався після Лютневої революції в Росії у 1917 р., котру спричинили заворушення через чисельні поразки у Першій світовій війні. Такий розвиток подій дав нагоду Фінляндії вийти з-під впливу Росії. У березні 1917 р. були відновлені привілеї Фінляндії, втрачені після революції 1905-1907 рр. Був призначений новий генерал-губернатор і скликаний новий склад Едускунти. Однак закон про відновлення автономних прав Фінляндії, ухвалений Едускунтою 18 липня 1917 р., був відхилений Тимчасовим урядом, а Гельсінкі зайняли російські війська. Після повалення Тимчасового уряду більшовиками у Петрограді та декількох непорозумінь між націоналістами і соціал-демократами у Гельсінкі про те, хто повинен мати владу в Фінляндії – ліві чи праві, Едускунта на чолі з Пером Евіндом Свінгуфвудом, проголосила Фінляндію незалежною державою 6 грудня 1917 р. За десять днів Рада народних комісарів на чолі з Владіміром Лєніним офіційно визнала незалежність Фінляндії.
Оригінал декларації незалежності Фінляндії
   В цей час радикально налаштовані соціал-демократи разом з іншими лівими силами організували загони Червоної гвардії і в січні 1918 р. проголосили Фінляндію соціалістичною робітничою республікою. Уряд Фінляндії на чолі з Пером Евіндом Свінгуфвудом формують незалежний національний уряд у Ваасі, де лідер консервативної партії барон Карл Ґустав Маннергейм очолив охоронні загони білої гвардії – Шюцкор (швед. Skyddskår), щоб перешкодити поширенню червоного революційного руху на північ. Розгорілася громадянська війна між "білими" і "червоними" – останнім допомагали російські війська, що ще залишалися в країні.
   Німецька імперія направила одну дивізію, щоб допомогти уряду у Ваасі встановити пронімецький режим – створити Королівство Фінляндія, де королем мав стати німецький принц Фрідріх Карл Гессен-Кассельський. Червоні виявилися не в змозі протистояти добре озброєним німецьким військам, які незабаром захопили Тампере і Гельсінкі. Останній оплот червоних Вііпурі (Виборґ) здався у квітні 1918 р. А 16 травня 1918 р. було скликано новий склад Едускунти для формування уряду, і Пер Евінд Свінгуфвуд був призначений виконуючим обов'язки голови держави – регентом. Розорення господарства країни і блокада з боку країн Антанти зробили життя в країні нестерпним, через що багато політичних партій втратили довіру народу.
Фінська листівка "Фіни та німці разом захищають незалежність Фінляндії"
   Вже у квітні 1919 р. була прийнята перша конституція незалежної Фінляндської Республіки, а президентом було обрано шведа за національністю, але фіна по духу – Каарло Юго Столберґа. Спірні питання з РРСФР були улагоджені завдяки мирній угоді, укладеній в Тарту в жовтні 1920 р., тоді ж Фінляндія стала членом Ліги націй. Конфлікт зі Швецією через Аландські острови був вирішений в 1921 р.: архіпелаг відійшов до Фінляндії, але був демілітаризований. Мовне питання в країні було зняте шляхом визнання обох мов — фінської і шведської — державними.
   Отже, підсумовуючи вище написане, хотілося б зазначити і підкреслити важливу думку. Навідміну від України, де процес націотворення і національної свідомості нараховував століття і призвів також до здобуття самостійності у 1917-1921 рр., у Фінляндії цей процес тривав всього 30-50 років, однак фінам вдалося втримати цю таку бажану незалежність. Українська влада Грушевського-Скоропадського-Винниченка-Петлюри не дбала про націю, не хотіла її охороняти армією, а тому програла власну державу носіям антиукраїнської ідеології. Якби там не було, але історія все ж таки розтавила все на свої місця. Тож, хай буде!
   Вітаю всіх з днем незалежності Фінляндії!
Автор – Денис Ковальов
(світлини взяті з сайту wikisource.org)

Немає коментарів:

Дописати коментар