суботу, 27 жовтня 2012 р.

Багата і велика Росія – це міф

  Завдяки радянським, а пізніше і російським вченим, у всьому світі існує міф величезної територіальності Росії, нескінченною у просторах – від моря до моря. Сьогодні люди в світі ділять воду, яка є життєво важливою для всього живого, так ось, якщо розділити всі річки Росії на її населення, то води буде менше, ніж в середньому у всьому світі. Начебто Росія така дощова, а сибірські річки повноводні, але насправді з водою у Росії є проблеми.
Росія як вона є
  Мешканці РФ кажуть: «Росія – безкрайня країна!». Але згідно із даними Всесвітньої продовольчої організації (IMO) нормальною землею вважається та, на якій людина може прогодуватися плодами цієї землі. Тобто, умовно кажучи, якщо кожна людина окремо взятої земельної ділянки зможе посадити картоплю, а потім цю картоплю з'їсти, то це нормальна земля, а якщо ця земельна ділянка шматок льоду чи гірська місцевість, де ця картопля може тільки зберігатися в замерзлому вигляді, то, природно, що це ніяка не нормальна земля. Люди проживають на непридатних для життя шматках землі з двох причин: або їх туди заслали, або це місце їхньої військової служби. Це не місце для проживання.
   Повернемось до Росії, де всього 4 млн. км², за даними IMO, придатних для постійного проживання. Це територія земель, які можна зорати і на яких можна щось посіяти. Таких країн – з площею 4 млн. км² – досить багато. У США придатної для проживання території – 9 млн. км². У Бразилії  та Австралії придатної для проживання території – 4-5 млн. км². Розділіть 145 млн. осіб на 4 млн. км² площі, і додайте щільність населення Росії, яка завдяки вихідцям з Кавказу і Середньої Азії різко зростає. Тобто можна сказати, що Росія – це країна абсолютно не порожня, землі для проживання не так багато, і до цієї землі потрібно ставитися дуже дбайливо.
Динаміка населення путінської Росії
   Коли говорять, що в Росії безкраї ліси – це обман. Насправді ліси в Росії дуже навіть "крайні" і мають свої межі. Те ж саме з корисними копалинами. У Росії уранових родовищ небагато, про це кажуть власне самі російські фахівці. Країна географічно велика, але це не означає, що в Росії багато запасів, і ними можна бездумно розпоряджатися, як це робиться в Україні. Росія – це фактично край населеного світу, особливо з кліматичної точки зору. По суті, Росія – це Марс: влітку +45°С і -65°С взимку. На Марсі розмах температури сягає 110°С, теж саме і в Росії. Науковці всього світу шукають марсіан, а марсіани – це мешканці Росії, тому що вони живуть в таких ось неприродних умовах. І це сталося не тому, що люди прагнули мешати у таких безкрайніх просторах, просто тоталітарна московська влада розширяючи кордони свого імперіалізму заселяла власні кордони людьми насильно, без їх на то згоди чи бажання.
   Росія має найбільші у світі кліматичні проблеми. Тут дійсно унікальна ситуація – клімат дуже нестабільний. Тут територія схильна до крайніх змін клімату: кожен градус може мати значення. Клімат Росії як і всього світу змінюється.
1) Зима починається в листопаді, випадає мало снігу, лютують морози, все вимерзає.
2) Весна приходить в кінці квітня, особливо на початку травня, дощі стають нормою, темпертура не піднімається до +20°С.
3) Літо видається сухим і засушливим, дощів немає, ліси вигорають і перетворюються на пустелі.
4) Осінь спочатку дощова, особливо в кінці серпня на початку вересня, температура падає до +10°С.
Мапа газових родовищ Росії
   Давайте змоделюємо ситуацію! Якщо осінь в Росії дощова, а потім може так статись, що прийде тепло в грудні, то вже в січні повинні вдарити морози, щоби тільки після них випав сніг, потім необхідна пізня весна: оскільки земля промерзла, а снігу багато, коли настає весна, вода не просочується в землю, а скопичується в річки тоді всі озимі померають Після цього слід саджати ярові, але оскільки земля холодна, проростати вони будуть погано, і ніщо не виросте. А потім настане спекотне літо – і до осені не буде врожаю взагалі. Два таких цикла для Росії – і все, населення або вимре, або почне імігрувати туди, де є щось поїсти і попити.
   Кажуть, що сучасні війни можуть початися через нафту. Так вже було – американці у 2003 р. почали військове вторгнення до Іраку, і що сталося – нафта подешевшала для всіх? А ні, просто уряду США необхідно самим контролювати нафтові поклади у всьму світі. Нафта – цікава річ. Наприклад, можна поставити таке питання: «Чому нафти багато там, де знаходяться мусульмани?» Мусульманство і нафта пов'язані геологічно, тому що там, де зіткнулися плити і з'явилися умови для формування нафти, утворилися пустелі, на яких можна займатися нічим, окрім кочового скотарства – бедуїнство. Саме на території, де було кочове скотарство, з'явився іслам. Таким чином, вийшло, що зіткнення континентів привело і до появи нафти, і до появи людей, які сповідують іслам. Ну, це лише одна зможливих теорій!
Світові ресурси і запаси нафти (дані за 2006 р.)
   Насправді нафти багато. Більш того, чим далі зараз йдуть вчені у своїх дослідженнях, тим сильніше сумніви в справедливості старих теорій. Нафта не закінчиться через двадцять чи тридцять років, як кажуть. Але вона стане настільки дорогим продуктом, що спалювати її в автомобілях стане просто енергетично невигідно. І вже давно пора було б використовувати газ. Але у всьому цьому є одна особливість. Справа в тому, що нафта сама по собі в процесі переробки дає дуже великий спектр різних продуктів. Навіть якщо всі ми пересядемо на електромобілі, нам все одно доведеться добувати нафту, тому що змащувальні масла ніхто не відміняв, а крім цього потрібні різноманітні хімічні речовини, які люди використовують в промисловості.
   Виходить, що крива зростання споживання нафтопродуктів все одно йде вгору. І ось парадокс: навіть якщо люди їздять на машинах, які не споживають бензину, вони при цьому споживають нафту! Електромобіль не рятує в цій ситуації, людям у будь-якому випадку буде потрібно більше нафти, і вона буде дорожчати. Навіть якщо станеться диво, і автомобілі почнуть літати завдяки енергії вітру чи сонячного тепла, в якийсь момент ці автомобілі все одно зжеруть усю нафту. На Землі вже мільярд машин. Скоро ця цифра ще зросте.
Верхоянськ – місто на вічній мерзлоті не пригодний для життя
  Отже, підведемо підсумки. Росія є дійсно величезною країною, але заселена вона нерівномірно: більшість населення населяє європейську частину, а саме Москву, Санкт-Петербург, Поволжжя та Північний Кавказ; переходячи Уральські гори маємо різке падіння – тут населення скопи чується у великих промислових центрах (Єкатеринбург, Новосибірськ, Красноярськ, Тюмень); на крайньому сході лише три великих міста – Чіта, Хабаровськ і Владівосток. Чому ж інша територія Сибіру малозаселена? Просто виходячи з путінської доктрини по життєвого правління – територія між Уралом і Охотським морем має використовуватись у промислових цілях – неконтрольоване видобування корисних копалин і їх реалізація за межі Росії.
   Вже прийшли в Україну морози. Настав опалювальний сезон. А український уряд і досі не домовився з московським царем Владіміром Путіним про постачання газу. Як би там не було, але в Росії газу мало, і нам постачають газ середньо-азійського виробництва (казахський, узбецький, туркменський). Весь російський газ йде на промисловість. Постає цікаве питання: «Чи росіяни не бачать, що їх дурить власний уряд, розповідаючи казки про багаті поклади газу?». Нажаль, відповіді ми не можемо отримати, так як одразу відчуваємо, що за цію недосказанністю стоять "високі ідеали" московського імперіалізму.
Транзит газу з Росії до Європи
   Шановний читачу, у цей осінній день хотілося б у подальшому застерегти – досить дивитись і вірити продажним ЗМІ! Озерніться люди! Українці, ми маємо такі багаті землі, про це говорять всі вчені світу, і це доведено реальністю! Досить годувати всіх підряд, слід почати відроджувати велич України! Не будемо у на колінах у Москви, Тель-Авіва, Брюсселя, Вашингтона чи Пекіна, настав час відрубати голови цій фінансовій гідрі. Час до промислового, аграрного і національного відродження України настав!
Автор – Денис Ковальов
(світлини взяті з вільної енциклопедії Wikipedia)

суботу, 20 жовтня 2012 р.

Що таке поступ нації?

   Перш ніж викласти свої власні думки з приводу поступу, вважаю за необхідне коротко пояснити суть явища. Поступ — це перехід від нижчого рівня до вищого, якісно нового; словом, це рух уперед, до кращого та досконалішого.
Ідея Nації — символ сучасного поступу українців
   Зазвичай він відбувається через засвоєння здобутків попередніх поколінь, через аналіз їхніх дій та помилок, а також внаслідок зіставлення результатів усього того аналізу з власним життєвим досвідом. Процес поступу відбувається в усіх ділянках суспільних процесів та життя конкретного індивідуума. Де немає поступу — починається застій, який з часом переходить у деградацію. І всій цивілізації, і окремим спільнотам (націям, класам тощо), і кожній людині поступ гарантує існування не лише в нинішньому часі, а й в майбутньому.
   Що ж означає для нас таке поняття, як національний поступ, нині, коли духовні, культурні й економічні надбання українців чужинці піддають — коли прихованій, а коли й відвертій — агресії. Підстав для таких недоброзичливих дій безліч. Одні, вбачаючи в Україні небезпечного конкурента, прагнуть не впустити її в коло наймогутніших держав світу (а Україна має до цього всі можливості), аби вона не стала учасником процесу розв’язання проблем планетарного масштабу; інші донині не позбулися мрій про часткове або й цілковите опанування нею; треті намагаються узалежнити якщо не всю економіку, то принаймні якусь окрему галузь.
Провідник поступу української нації
   Могутність нації визначається здатністю протистояти зовнішньому тиску, вмінням правильно визначити необхідні пріоритети та можливістю вчасно розпізнати й зупинити внутрішні руйнівні процеси. Логічно: що потужніша та могутніша нація, то вишуканіші методи агресії проти неї. Це зобов’язує еліту законодавчо захищати загал цілою низкою законів, які на внутрішньому ринку збуту надають перевагу національному виробникові й обмежують вплив чужинських чинників. Отже, один з чинників поступу нації — суттєве зміцнення державних інституцій, громадських об’єднань та профспілок, які контролювали б ці інституції. Свідченням реально могутньої держави, головного гаранта існування нації, є не міцний поліційний апарат або до зубів озброєна армія, а цілковита довіра владній еліті. Ця довіра базується на прозорості її дій та спроможності у справі захисту загальних потреб та інтересів.
   Недоброзичливці поширили думку про те, що єдиними (або принаймні першочерговими) шляхами людського поступу мають бути матеріально-технічні та наукові досягнення. Аргументують цю тезу тим, що лише в економічно високорозвиненій державі матеріально забезпечена людина зможе належним чином реалізувати всі наявні в неї таланти. Але кількість випадків самогубств, розлучень та неповних родин в економічно могутніх державах Західної Європи дає підстави стверджувати, що ця теза помилкова, оскільки, женучись за матеріальним добробутом, панівні класи цих держав не дбають належним чином про поступ культурний та духовний. Дозволю собі навести ще один приклад: швидкий (звичайно, на той час) науково-технічний розвиток (який сприяв виникненню та зміцненню капіталізму як соціального устрою) та низький рівень культури серед загалу в другій половині ХІХ ст. сприяв намаганню науково обгрунтувати таке бездуховне явище, як атеїзм.
Вояки УПА  борці за поступ української нації (баннер ВО "Свобода")
   Звісно, з цілої низки обєктивних причин, у різних ділянках суспільного буття плин поступу відбувається з різною швидкістю, і відставання одних та зумисне форсування інших одразу ж дає негативні наслідки. Аби убезпечити від цього Україну, необхідно, враховуючи помилки інших, приділяти належну увагу культурі та духовності нації. Україні потрібен такий поступ, за якого гармонійно поєднувалися б усі ділянки людського буття.
   Попри те, що поступ невпинний, реалії іноді потребують чинника, який стимулював би до активнішого процесу. Незрідка в ролі такого "збудника" виступають патріотично налаштовані середовища або й окремі, свідомі власного призначення, одиниці. Саме вони власною небайдужістю до минулого, сучасного та майбутнього нації першими помічають те, що є найактуальнішим, і незрідка, долаючи пасивність, інертність, нерозуміння, а часом і відверте несприйняття загалом, змушують його до певних дій. Тому до всіх вище згаданих думок з приводу поступу нації варто додати і таку: поступ нації — це не пасивний захист, а невпинний наступ, який відбувається попри будь-які перешкоди.
Свій поступ нація здобуває в боротьбі!
   Якщо нація (тобто етнічна спільнота людей) прагне бути сильною та належним чином гарантувати кожному окремо взятому своєму членові гідне людини життя, вона повинна спершу поставити перед кожним з них вимоги, і стежити за їхнім неухильним дотриманням. Вимоги ці такі: гартувати себе фізично, підвищувати свій інтелектуальний рівень, бути принциповим і відповідальним, шанувати й примножувати духовну та культурну спадщину предків. Нація, яку точать, мов шашіль, різні ліберальні ідеї і яка не ставить перед кожним своїм членом цих вимог, приречена на вимирання.
  Підсумовуючи всі ви-кладені вище думки, спробую остаточно сформулювати визначення запропонованого для дослідження терміну. Поступ нації — це невпинний, всеохоплюючий, який гармонійно поєднує в собі всі сфери людського буття, рух до ідеалу. Згуртувавши націю та мобілізувавши всі її сили для захисту в сучасному, він гарантує їй тим самим життя в майбутньому.
Діва-Україна з щитом УПА веде українців до перемоги
   Наприкінці вважаю за необхідне зауважити: найбільшими ворогами поступу є зневіра, песимізм та вивищування особистого над загальним (читай — над інтересами нації). Сподіваюся, друже, ці негативні риси не властиві тобі.
Автор – Олесь Вахній
(світлини взяті з соціальної мережі вКонтакте)

неділю, 14 жовтня 2012 р.

Вояки УПА – герої, і крапка

Ми всі, вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я,
повністю свідомі, що раніше чи пізніше
нам доведеться загинути в боротьбі з брутальною силою...
Роман Шухевич
   Сьогодні потрійне свято – по-перше, християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, по-друге, день українського козацтва, і нарешті, по-третє, день народження Української повстанчої армії. Для українців 14 жовтня завжди було особливим днем, тому зрозуміло чому нинішня бандитська влада та її сателіти руками працівників СБУ та МВС намагається щороку не допустити націоналістичного маршу в центрі Києва. Всі вони бояться українців!
Листівка присвячена 70-й річниці створення УПА
   Зазвичай про Українську повстанчу армію (УПА) починають говорити або з неприхованим пафосом, або з неприхованою ненавистю, хіба ні? У кожному разі починають говорити епічно. В арсеналі віртуальних борців з українським фашизмом, який нібито підіймає голову і погрожує слабкій і безпорадній перед загрозою світового українського панування Росії та її засланим козачкам у вигляді ПР, КПУ, ПСПУ, тощо, багато різних фальшивих та зфальшованих документів. Сьогодні, коли на 21-му році незалежності Україна і досі окупована україножерами, комуняками, сіонідами, слід не тільки зруйнувати ці стереотипи, але розпочати відроджувати як правду про УПА, так і довести до кінця боротьбу вояків-упівців до переможного кінця: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї!»
   Силою різних політичних обставин склалося так, що в роки, коли на Волині, у Галичині, на Поліссі, на Поділлі, та навіть у Наддніпрянщині вояки УПА билися й гинули в нерівних боях за волю своєї нації, більшість цієї самої нації під впливом більшовиків-комуністів була байдужа або ставилася до них як до зрадників. Деформація національної свідомості переважної частини українського суспільства у роки національно-визвольної боротьби (1917-1991 рр.) не є винятком в історії. Боротьбу завжди розпочинає і веде меншість з найкращих. Тривожним є надто повільне прокидання національної свідомості вже у нових умовах. Воно свідчить про глибоку духовну недугу, спадок імперського травмування російщенням, котрої українське суспільство ще далеко не позбулося.
Українські герої – Коновалець, Шухевич, Бандера
   Совєцькі антибандерівські, тобто по суті антиукраїнські стереотипи, насаджені у свідомість населення України більшовицько-комуністичними партійними ідеологами, продовжують діяти і мають неабиякий вплив і після проголошення незалежної Української держави, за яку віддали свої життя вояки УПА. Ці отруйні психологічні стереотипи і сьогодні продовжують розколювати суспільство на ''західняків'' та ''східняків'', і відкривають ворота для влади над ним. Шлях подолання цієї недуги – поширення правди про УПА, і доведення до кінця боротьби української нації за своє національне і соціальне визволення.
   Трошки з історії УПА. Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині – ''Поліська Січ'' начолі з Тарасом Бульбою-Боровцем, що був близький до петлюрівського уряду УНР в екзилі, і перебував у вигнанні у Варшав. Коли під кінець 1941 р. німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців у ліси, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками. Восени 1942 р., а саме з 1 по 14 жовтня ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра знадобиться, для війни з Московією. До цього спонукали також посилення німеціких репресій проти місцевого населення та проникнення з Білорусі червоних партизан.
14 жовтня – день українського вояцтва
  Для об’єднання всіх націоналістичних загонів ОУН-Б включила до своїх формувань підрозділи Тараса Бульби-Боровця та ОУН-М, проголосивши створення єдиної УПА. Головнокомандувачем було призначено українського офіцера – генерал-хорунжого Романа Шухевича. Щоб дійсно укріпити свiй авторитет керiвництво проголосило положення, визначаючі полiтичну програму армiї. Це був своєчасний i правильний крок. Програма знайшла пiдтримку богатьох колах населення, ось як він виглядав – Українська повстанча армія бориться:
а) За Самостійну Соборну Українську Державу на українській землі.
б) За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів та більшовицьких комісарів.
в) За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний усесторонній розвиток у власних державних формах.
г) Проти німецького та московського імперіалістичних наїзників українського народу.
д) Проти імперіалізмів як джерела воєн і поневолення народів.
   Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію (до 100 тис. чол.), яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Заслуговує на увагу партизанська тактика УПА:
1) органiзацiя складається з невеликих партизанських груп;
2) тактика "з-пiд землі i пiд землю";
3) дiяти скрiзь, та не попадатись;
4) жорстка пiдлеглисть командирам;
5) знаходитись постiйно в русi;
6) нiчнi напади, що сiють панiку;
7) розвiдка й контррозвiдка.
Агітаційний баннер ВО "Свобода" присвячений 70-й річниці створення УПА
   Таким чином це є дiйсно, iдеальна програма для невеликих загонiв партизан. Ворогами УПА вважало членів ВКП(б)-КПРС та NSDAP (особливо службовців НКВС-МГБ та Wehrmacht, SS, Gestapo) – розстріл яких мав проводитися на місцi без суду й слiдства.
   Після того, як влітку-воесени 1944 р. Західною Україною прокотилися головні сили Червоної армії в бік Берліну, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям "ненадійних елементів" та припинити репресії проти церкви, особливо проти УГКЦ. Для ліквідації УПА більшовицька влада організовувала блокаду величезних партизанських територій, засилала агентів для проникнення у підрозділи УПА, створювала спеціальні винищувальні батальйони МГБ. Пропагандисти ВКП(б)-КПРС також розпочали активну кампанію, зображаючи вояків УПА як нацистських головорізів. Попри нову більшовицьку окупацію України, УПА продовжувала зростати. Головне джерело поповнення становили не тільки члени підпілля ОУН-Б і ОУН-М, але й українці – дезертири з Червоної армії та ті, що втекли від мобілізації, аби не слугувати гарматним м’ясом на фронті.
Агітаційний баннер Автономного Опору
  Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з іншого – тим, що радянських військ того часу на Західній Україні було обмаль – всі штурмували Будапешт, Берлін та Прагу. Після капітуляції Третього Райху сталінський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. Щоб залякати населення і позбавити УПА підтримки народу, НКВС-МГБ депортував до Сибіру цілі села – 500 тис. західних українців. Вже відомо сьогодні, що для того аби дискредитувати УПА, загони НКВС-МГБ перевдягалися у форму упівців і грабували та мордували селян. У березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару після сутички у Білогорщі і загибелі командира Романа Шухевича. Хоча окремі невеликі загони УПА продовжували діяти під командуванням Василя Кука аж до середини 1954 р.
   Сьогодні, славні традиції УПА продовжують лише кілька організацій – ВО ''Тризуб'', ВО ''Свобода'', СНА-''Патріот України'', УНА-УНСО, СУМ-СНУМ, ОУМ ''Спадщина'', Автономний Опір. 14 жовтня 2012 р., в Києві відбувся Марш Боротьби, у Харкові і Львові – Марш Слави присвячений 70-річчю заснування Української Повстанчої Армії. Свідомі українці – патріоти і націоналісти щороку 14 жовтня крокують маршами Києвом і Львовом з гаслами: «Бандера – наш Герой! Покрова – наше Свято! ОУН–УПА – державне визнання! Геть московських окупантів! – Геть московських холуїв! Воля народам – воля людині! Слава Україні! – Героям слава! Слава нації – смерть ворогам! За соціальне і національне визволення! Україна – понад усе!».
Вояки УПА – малюнок Андрія Данковича
   На сам кінець, хотілося б зазначити, що українці, як би їх не ломали, не гнули, не мордували – завжди вистоювали, виживали і продовжували боротись за вільну Україну. Українці, встаньте з колін, згадайте героїчну славу УПА, досить гнути спину на панів українофобів, олігархів сіонідів та москалів, ми не достойні жити рабами, наша мета – Українська Україна! Вояки УПА – герої укранської нації, і крапка, про якесь обговорення чи оскарження цього факту не може бути й мови!
   Вітаю всіх українців з потрійним святом! Слава Україні! – Слава героям УПА!
Автор – побратим Ревуч
(світлини взяті з соціальної мережі вКонтакте)

понеділок, 8 жовтня 2012 р.

Русь-Україна чи Українська імперія?

   У часи найбільшого розквіту до складу нашої держави входили землі від Уралу на Сході до Кракова на Заході, і від Фінляндії на Півночі до Північного Кавказу на Півдні. Останні спроби Росії висунути Україні територіальні претензії розбудили громадську думку.
Тризуб – символ князів Русі-України
   Як же так: на землі, які належать нам уже понад 250 р., тепер претендує сусідня держава? Але ж і Україна з таким же успіхом могла б претендувати на Москву, Кубань, Мінськ чи частину Польщі тільки тому, що колись вони входили до складу наших земель. Цікаво, якими були наші кордони в різні часи та епохи? Якими територіями ми володіли, які тримали під своїм контролем? Про це розповів чернігівський історик Володимир Коваленко.
   За яких часів територія України була найбільшою? – У Х-ХІ ст. і за часів найвищого розквіту Київської Русі вона простягалася навіть не від Новгорода, а від південної Фінляндії, племена якої були данниками Русі, і аж майже до полярного кола, а в окремі часи — мало не до Уралу на півночі. На півдні нам належали землі аж до Тамані, де на березі Азовського моря був міжнародний порт-фортеця Тмутаракань, який входив до складу Чернігівського князівства. Далі наші володіння починалися від Куликового поля (сучасна Тульська область Росії) і закінчувалися мало не під Краковом.
Мапа давньої Русі-України
   Ці кордони не були сталими?Звісно, ні. Періодично ці землі то зменшувалися, то збільшувалися, залежно від того, на які території поширювалися данина й порядки з центру того чи іншого князівства. Унаслідок надбань Володимира Великого Київська Русь стала найбільшою європейською державою. На початку XI ст. її територія становила 1,1 млн. квадратних кілометрів! Власне 35 років правління Ярослава Мудрого вважають апогеєм могутності Київської Русі. Він, як і його батько Володимир, розширив кордони своїх і без того величезних володінь: відвоював на заході землі, захоплені поляками під час внутрішньої смути, підкорив балтійські племена й, нарешті, розгромив печенігів. Після цих завоювань наші володіння простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від Оки до Карпатських гір. За Ярослава нашими володіннями були навіть землі від Північного Кавказу, сучасної Осетії і Чечні аж до Підляшшя, від пониззя Дніпра – аж до південної Фінляндії. І поки на престолі сидів Володимир Великий, Ярослав Мудрий чи Володимир Мономах, землі від Уральських гір до Чорного моря, від Волги до Закарпаття були цілісними.
   Чи була нашою частина територій сучасної Росії та Білорусі? – Так, наприклад, лише одне з князівств Південної Русі – Чернігівське, що займало величезні обшири і складалось із земель на стику теперішніх України, Росії і Білорусі, близько 12 адміністративних одиниць сучасної Східної Європи. Кордони Чернігівської землі на півночі починалися за 60 км від сучасного московського Кремля, а закінчувалися на півдні, на узбережжі Азовського моря, де була Тмутаракань. На сході територія князівства починалася на Дону, а закінчувалася на заході, під самим Києвом. Ось так виглядали лише чернігівські кордони.
Хреститель Русі-України – Володимир Великий
  Чому ж ми не залишилися наймогутнішою державою Європи? – Парадоксально, але саме тоді, коли наша держава була однією з наймогутніших у Європі, ми цей шанс втратили. Після низки братовбивчих міжусобних воєн наприкінці XII ст. два об'єднавчі центри – Галич і Чернігів – фактично розкололи Русь на дві частини, бо і галицькі, і чернігівські князі хотіли одного – бути на троні. Оця боротьба за владу й призвела до розвалу Русі і втрати обширних володінь.
   У часи визвольної боротьби територія України знову змаліла?  Коли Велике Князівство Литовське звільнило українські, білоруські та частину західноросійських земель (наприклад, смоленську) від татарської залежності і ці землі увійшли до його складу, то сама Литва там становила ледь десять відсотків території. А 90% цієї території становили українські й білоруські землі! І ця держава стала найбільшою і наймогутнішою в тогочасній Європі. Вона б напевне перекроїла територіальну карту Європи, але під тиском хрестоносців уклалася унія Литви і Польщі. Литва з православної держави стала католицькою. Почалося окатоличення українських земель. Кінець кінцем це призвело до національно-визвольної революції під проводом Богдана Хмельницького, потім – до розподілу наших земель між Москвою, Варшавою і Стамбулом. Отак знову українські землі були розірвані, а ми втратили кордони і шанс створити національну державу.
Монумент Ярославу Мудрому як засновнику міста у Білій Церкві
   Невже більше не було можливості відродити державність? – Наступна спроба була після того, як розвалилася Російська і Австро-Угорська імперії й відбулася злука українських земель. До складу України просилися (про це нині мало говорять) представники війська Донського, депутати з Курської, Білгородської, Брянської, Гомельської губерній. Але знову жовто-блакитні, червоні, зелені прапори розірвали Україну й не дали збудувати власну національну державу.
   Чи могло б статися так, щоб ми втримали величезні території Київської Русі? – Теоретично це могло б бути. Але нам тепер треба думати про те, як би нам наші території втримати. А для цього потрібна єдина політична воля й економічна доцільність. Бо кожного разу, маючи шанс утвердити державність, ми втрачали його через внутрішні чвари. То чи не пора вже нам вчитися на помилках минулого?
Автор – Оксана Пахолко
(світлини взяті з сайту kalusz.io.ua)

середу, 3 жовтня 2012 р.

Як Хмельниччина вплинула на опришків з Прикарпаття

  Рух опришків, що виник у ХVІ ст. і розвивався в першій половині ХVІІ ст., набув ще більшого розмаху в період народно-визвольної боротьби українського народу в 1648-1655 рр. під проводом державного діяча і полководця Богдана Хмельницького. Здавалось би, що територія Гуцульщини, розташована поодаль від головних торговельних шляхів, не могла відігравати скільки-небудь важливої ролі в економічному і політичному житті України загалом. Однак, це не зовсім так.
Опришки – українські народні месники
   Видатний керівник селянсько-козацького повстання 1594-1596 рр. Северин Наливайко в липні 1594 р. пройшов зі своїм загоном з боку Молдавії через Покуття та Теребовлю і Гусятин. Отже, це дає право висловити припущення про участь гуцулів у цьому повстанні. У 1613 р. на запрошення українського міщанина Ф. Горбаша в Коломию прибуло із Запорозької Січі ''три сотні низових козаків''. Вони розправлялись зі шляхтою, католицьким духовенством і намагалися спіймати підстаросту Матвія Яблонського, який володів тоді маєтками на Гуцульщині. Однак гнобитель втік у Косів, за ним у погоню на Гуцульщину пустилися запорожці. Таким був перший їх похід у цей край.
   Є звістки у історичних архівах, що на початку ХVІІІ ст. (1619 р.) на Закарпатті перебували козаки, які прийшли сюди ''допомагати наджупану''. Єдність козаків з гуцулами найбільш зримо проявилася в період народно-визвольної війни українського народу 1648-1655 рр. Навесні 1648 р. Богдану Хмельницькому вдалося створити великі селянсько-козацькі загони, які здобули кілька блискучих перемог над польсько-шляхетськими військами на Правобережній Україні (5-6 травня – під Жовтими Водами, 16 травня – під Корсунем). У цих тяжких битвах Богдан Хмельницький виявив талант видатного полководця. Здійснюючи свої стратегічні задуми, він частинами розгромив найбільші військові сили шляхетної Речі Посполитої.
Богдан-Зиновій Хмельницький
   Щоб підняти на визвольну боротьбу народні маси Галичини, Богдан Хмельницький встановлює зв’язки з місцевим населенням через своїх спеціально надісланих уповноважених. Одного з них, Ярему Кончевського. Було спіймано в селі Волосів поблизу Надвірної. 28 липня 1648 р. перед шляхетським судом у Галичині він розповів про широку пропагандистську роботу посланців  Богдана Хмельницького на територіях, ще н звільнених від шляхти, і зокрема на Прикарпатті. Він засвідчував, о всюди в Галичині зустрічав людей, які чекали на прихід козацького війська.
  Маскуючись перед шляхтою, люди Богдана Хмельницького переодягалися жебраками, змінювали свій зовнішній вигляд. Так, Ярема Кончевський і Федір Остроясний, перебуваючи на Покутті, переодягалися жебраками, змінювали свій зовнішній вигляд. Вони розповсюджували письмові звернення – універсали із закликом до боротьби, а також передавали різні умовні знаки від козаків. Почалося масове ''покозачення'' селян і міщан. Ще 26 травня 1648 р. підданий коронний у листі до королівського канцлера писав: «Із нашим руським воєводством бог знає, що буде діятися, бо тут що хлоп, то козак».
Українські етнічні регіони Карпат
   На допомогу селянам приходили повстанці переважно з Буковинської Гуцульщини. Галицька шляхта почала посилено укріпляти військами та зброєю міста й фортеці, передусім Теребовлю, Снятин, Коломию, Раковець та Гнів та Гуцульщині. Але попередити народний рух їй не вдалося. Розгром шляхетських військ під Тиляцяями у вересні 1648 р., просування військ Богдана Хмельницького до Львова і походи окремих козацьких загонів сприяли розвитку селянсько-міщанських збройних виступів у Галичині і на Волині, особливо у вересні-жовтні 1648 р. Повстання охопило майже всі міста і села.
   Найбільшого розмаху селянський рух набув на Прикарпатті. У вересні 1648 р. на покутті поблизу Фотинії, Тлумача, Обертина, Делятина, Заболотава виникли повстанські вогнища, а незабаром вони перетворились у повстання, де взяли участь селяни і міщани, дрібна українська шляхта і нижче православне духовенство. Усі стихійні збройні виступи на західноукраїнських землях у 1648 р. очолював проводир повсталої черні народний полководець Семен Височан. Наприкінці 1648 р. під владою Семена Височана опинилася більша частина Галицької землі.
Барельєф Семену Височану в Івано-Франківську
  На півдні загони Семена Височана підтримували повстанці Заболотівщини, до них приєдналися гуцули – народний рух охопив і Гуцульщину. Серед повсталих було багато гуцулів-селян та міщан Покуття. В нападі на шляхетський замок Дебеславцях і Лючі брали участь жителі гуцульських сіл – Космач, Люча, Рожнів, Косів. Селяни Чорних і Білих Ослав, Слободи Росяної та інших сіл за звичаєм і претекстом козаків знищили і спалили двір шляхтича Валеріана Жардецького в Білих Ославах. Найголовніший успіх повстанців, очолюваних Семеном Височаном – це здобуття гуцульської фортеці у Пневі, закладеної в ХVІ ст. магнатами Куропатвами, яка, за словами істориків, була найбільш забезпеченим замком в Русі.
   У 1649 р. в умовах жорстокої шляхетської реакції на Прикарпатті гуцули не кидали зброї і продовжували боротися проти шляхти. Під час придушення галицького повстання 1648 р. перед небезпекою каральних експедицій шляхти покутські повстанці, зокрема і вихідці з Гуцульщини, тікали на Буковину і зосереджувались в гуцульській її частині, що погрожувало шляхті небезпекою нових селянських заворушень. Вступ козацьких військ у Молдавію в 1653 р. під проводом Тимка Хмельницького та походи визвольних військ на Буковину ще більше зміцнили зв’язок між буковинськими і покутськими повстанцями.
Карпатський опришок середини XVII ст.
   Зосередження на Буковині в 1649-1954 рр. значної кількості повсталих з Галичини і Буковини, які мали вже досвід боротьби з феодалами на Покутті, сприяло виникненню у 1654 р. у Чернівецькому і Хотинському повітах грізного антифеодального вогнища.  Наприкінці 1648 р. Лесь Березовський перед наступом шляхти відступав із Семеном Височаном на Велику Україну, де героїчно боровся в полку прославленого героя визвольної війни Івана Богуна. Він, через різні важкі революції на той час в тих краях не можучи утриматися, відійшли з Березова на Поділля, де з Семеном Височаном продовжував боротися проти шляхти.
   У відомому реєстрі запорізького козацтва, складеному під Зборовим 1649 р., можна зустрінти ряд прізвищ Березовських з Березова – у Броцлавському, Білоцерківському, Переяславському полках. Це свідчить про те, що й інші роди Березовських восени 1648 р. відступили на Велику Україну, де в полках Богдана Хмельницького боролися з польською шляхтою. За активну участь у народному повстанні королівський уряд 4 жовтня 650 р. конфіскував майно 25 родин Березовських і передав їхні маєтки кату Гаспору Островському, одному із тих, хто придушував так звану ''галицьку козаччину'' в 1649-1650 рр.
Опришківський суд – найсправедливіший суд в історії України
   Отже, відступаючи перед наступом феодально-кріпосницького гніту, західноукраїнські селяни освоювали гірські території Гуцульщини. Польська шляхта, угорські феодали та молдовські бояри намагаються поневолити свободолюбивих гуцулів. Однак народ відстоює свої права, піднімаючись на антифеодальну боротьбу. Так виникає селянсько-опришківський рух та народно-визвольна війна.
Автор – побратим Ревуч
(світлині взяті з сайту cossackland.org.ua)