Musta sydän – чорне серце фінського третього шляху

Перед тим, як розпочати читати статтю, хотілося б зазначити та застерігти, що люди, які відчувають симпатії до вікінгів і традицій мешканців Балто-Скандинавського регіону, можуть знайти у цьому тексті, прості відповіді на певні життєві питання від фанатичних фінських радикальних націоналістів. Вони ж самі себе називають "націонал-расистами" (фін. nazi-rasisti). Тому, якщо не сприймаєте те, що важко зрозуміти – краще не читати, бо будете розчаровані. А от тих, хто цікавиться розвитком націоналістичних рухів у Європі, можна порадувати. Тому, вперед!
1) Що таке "Musta sydän" і коли зародився цей рух?
   - Радикальний рух Musta sydän, у перекладі з фінської – "Чорне серце", постав наприкінці 2010 р. як колектив друзів-однодумців і національно свідомих людей, які прагнуть відігравати реальну роль у створенні нової культурної та політичної опозиції у Фінляндії поза системою, не обмежуючися наявними партіями чи громадськими організаціями. Представники радикального націоналістичного руху Musta sydän знаходять натхнення в історії Фінляндії, але очі їх зосереджені на майбутньому.
2) Яка соціально-політична ситуація у Фінляндії станом на тепер?
   - Так звані фінські прихильники ЄС – "єврократи", спритно використали світову фінансову кризу 2008-2009 рр.у своїх псевдонаціональних, однак, популістських, гаслах за для власного збагачення та узурпації влади. Опозиція у Суомі, як правило, слабка і розділена на право- та лівоцентристів, але ніяк не на радикалів. Існує, проте, зростаюче національне почуття патріотичного відродження, зокрема і євроскептицизм, як наслідок невдалої політики "єврократів". Нині, люди набувають усе важливішого значення для глобального капіталізму та корпоративного інтернаціоналізму, а протистояти цим хижакам фінській нації дуже важко, особливо, коли уряд у Гельсінкі керується правилами, прийнятими у Брюсселі.
3) Яка реакція фінскої молоді до ідей та ініціатив "Musta sydän"?
   - Недащовні дослідження фінських соціологів показали, що у школах Суомі стають усе більш популярними націоналістичні настрої, а тому, молодь стала більш готовою до радикальних дій політичними засобами без юридичних сумнівів. Місія Musta sydän полягає у тому, аби надихати й мотивувати молодь (переважно фінськомовних та шведськомовних фінів) мужньо прийняти естафету фінської національної та соціальної боротьби за право нації на власну окремішність, добробут і самобутність. Рух Musta sydän – це альтернатива, це рупор, через який молодь Фінляндії може висловити свою думки, наболіле, або щоб остаточно, шляхом бунту знести капіталістичний режим культурмарксистів-"єврократів"!

Агітаційна листівка "Расизму – 0%, ідентичності – 100%"

4) Що з приводу діяльності ЄС і окремо ЄЦБ?
   - Рух Musta sydän виступає за: а) ліквідацію нинішньої євробюрократії з центром у Брюсселі; б) відкидає та не сприймає закони міжнародних банкірів і транснаціональних корпорацій; в) встановлення Європи національних вітчизн (кожній європейській нації – власну національну державу!) без сепаратизму; г) європейське співробітництво, що має бути організовано на основі спільних національних інтересів, а не антинаціонального штучної надсуспільної конструкції чужинських фінансистів.
5) Яким бачиться протистояння неоімперіалізму (США, РФ, КНР, ЄС) та глобалізації у світі, а також боротьба за національну ідентичність?
   - Кожна нація на нашій планеті має право керувати своєю державою і бути вільною, щоби розвивати свої власні суспільства на свій розсуд. Рух Musta sydän виступає за ліквідацію американського імперіалізму на Близькому Сході, китайського – в Африці та Азії, російського – на Сході Європи та Кавказі. Серед наслідків неоколоніалізму можна назвати "арабську весну" 2010-2013 рр., а саме громадянську війну в Сирії, яка була e значній мірі викликана коаліцією різних груп фінансових інтересів має скінчитись перемогою сирійського народу, а не купки продажних ісламістів (підтримуваних Туреччиною) чи Асадівським прокремлівським режимом.

   Рух Musta sydän виступає за солідарність із сирійським народом, який бореться з іноземним втручанням у внутрішні справи країни. Так само і палестинці, які були вигнані зі своїх земель євреями-мігрантами Держави Ізраїль за підтримки США, опинились у стані іноземної ворожої військової окупації. Південна Америка (зокрема, Аргентина, Бразилія, Болівія, Колумбія, Перу та Венесуела) вже давно розглядається заднім двором тріо КНР-РФ-США, а народи цих країн – як дешева робоча сила для транснаціональних корпорацій. Рух Musta sydän солідарний із Південною Америкою у боротьбі проти неоімперіалізму, який чинить тиск і впроваджує експлуатацію природних ресурсів і робочої сили. Соціалізм (та інше лівацтво), поширений у країнах Південної Америки, не бореться з американським та китайським неоімперіалізмом; це довели Бразилія та Венесуела. Ось, чому світу потрібен третій шлях!

Агітаційна листівка як ностальгія за Великою Європою 1930-х рр.

6) Чи правда, що Румунія, Болгарія, Греція та Кіпр – економічна діра і тягар для решти Європи?
   - Питання складне... Наперекір похмурим перспективам економічного банкрутства Греції та Кіпру 2008 р., тривалу бідність їхніх двох балканських сусідів, усе ж є надія на щось нове і потужне, на розвиток подібний до італійського у 1920-х чи німецького у 1930-х рр., може народитися тільки з руїн. Інакше кажучи, із попелу, як птаха-фенікс. Теперішня фінансово-економічна система вже зруйнована, однак світові банкіри та їхні посіпаки не визнають цього.
7) Що таке "скандинавська модель расової єдності":
   - Рух Musta sydän на стороні всіх рухів, груп, спільнот, організацій та окремих осіб, які мають сміливість мислити самостійно, у яких є мета зберегти свої принципи та мати мужність, щоби боротися за краще майбутнє для свого народу власними силами без іноземного втручання. Рух Musta sydän маючи позитивний настрій і оптимістичне прагнення побудови нової держави у Суомі без капіталізму, неоколоніалізму, мультикультуралізму та комунізму буде робити все можливе аби йти третім шляхом до своєї мети: «Майбутнє належить вільним націям! Робимо те, що вимагає від нас нація». Сьогодні, у час неоколоніалізму та змішання націй шляхом насильницької ісламської асиміляції рух Musta sydän вимагає впроваджувати у життя ідеї третьої позиції – жодних поступків лівим, правим й опосередкованим центристам. Це наш шлях борні за нову свободу!

   Hyvä Suomi! Eläköön kuolema!

Автор – Kalev Korpinen

Biдрoджуємо традиції предків

Як свідчать археологічні розкопки на всій території сучасної України (від Чопа та Ягодина на заході, до Тузли і Червоної Зірки на сході), предки українців були представниками давньої землеробської культури (арійці, трипільці). Як і в багатьох інших землеробських народів (гали-кельти), новий рік у давніх слов'ян святкували навесні, у дні весняного рівнодення. Власне, саме протягом 19-21 березня арії, а потім і трипільці, здійснювали підготовку до святкування Нового року: очищували свій життєвий простір, доробляють незавершені справи, повертали борги, здійснювали ритуальне омивання. А вже у наступні дні 22-25 березня святкували настання Нового року, під час якого формували плани на майбутнє, наснажуючи їх світлими мріями і радісними емоціями, обмінювалися подарунками, славили Бога-Творця.
Холодного і похмурого березня 2012 р. січеславські націоналісти відсвяткували вперше в історії міста Український Новий Рік – публічно і масово. Ця знаменна подія відклалась в пам'яті у кожного, хто її відвідав назавжди. Однак цього року, через певні причини, публічне святкування не відбулось, але це не означає, що вперше за сотні років відроджена тисячолітня традиція наших дохристиянських предків – святкування Українського Нового Року від Створення Світу у Зоряному Храмі піде у минуле. Зовсім ні!

   Українські націоналісти Січеслава в особі УNГ та Товариства "Сокіл" імені Євгена Коновальця прагнуть поступово поширити серед мешканців міста та краю давні традиції наших предків, і власне така подія як Український Новий Рік з наступного року має стати відправною точкою до революційного переходу духовно і культурно від малороса до українця. Протягом цього року представники вищеназваних організацій домовились спільно працювати над просвітницькою діяльністю серед краян, в особливості, поширення ідей ІІІ-го Гетьманату та давніх українських традиційних святкувань.

   Весняне рівнодення здавна було важливим моментом в житті української нації – ключовою точкою всього кола-року. Це було і початком року, і початком дії “закону”-“порядку”, яким тоді сприймався рух Сонця у колі зодіаку і найвищим святом входження Сонця в перше (головне в той період) сузір’я зодіаку – саме тоді починалося весняне рівнодення. Власне, це був початок нового року для нових справ (без алкоголю, тютюну, наркотиків, блуду). Іноді, Український Новий Рік називають – святом Навського Великого Дня, коли день стає більшим за ніч, символізує перемогу Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Тепла над Холодом, Весни над Зимою.

Великий День весняного рівнодення

   Чому для Січеслава є важливим відродження саме Українського Нового Року? – Власне, відповідь на це питання всі ви можете знайти у сучасному стані української культури. Погляньте навкруги! Навколо нас московська юдохристиянська (не християнська!) окупаційна культура – на ТБ, на радіо, у театрах та кіно. Чи є місце українським традиціям предків? – Аж ніяк! Все знищено, або існує у підпіллі. Придніпров’я, Приорілля, Слобожанщина, Таврія, Донбас, Запорожжя – краї, де не панує, а гине українська духовність і культура.

   Власне Січеслав, як місто в центрі України, і має відродити давні традиції предків українців. Український Новий Рік, Купальскі свята, це те, що має духовно насити краян та вивести їх з окупаційної омани в український світ. Чому націоналізм процвітає у Галичині та на Волині? – Бо духовність мешканців цих земель ніколи не розривалась та не втрачала зв’язок із минувшиною наших предків.

   Український Новий Рік у Січеславі – це свято початку великого руху відродження давніх традицій, які колись, у сиву давнину, залишили нам у спадщину предки. Тому сьогодні, ми маємо зберегти їх для наших нащадків, так само, як наші діди-прадіди зберігали їх для нас. Це святкування має стати знаковим не тільки для Січеслава, але й для України.

Презентація Українського Нового 7521 Року на січеславському ТБ

   Пояснюючи процес виникнення ідеї святкування Українського Нового Року січеславський сотник УNГ Ярий Ярко розповів: «Очевидно, що кожна людина знає день свого народження і свій вік.  Це звичайне знання дає можливість вірно самоусвідомлювати себе і планувати майбутнє. Так само й для кожної нації важливо знати свій історичний вік. Нажаль, українці триста років тому втратили своє традиційне літочислення, дякуємо за це московському царю Петру І-му, котре вони називали – Від створення світу у Зоряному храмі, це своєрідний перехід від старого життя до нових справ».

   І справді, українці святкували новий рік саме на весняне рівнодення. Однак 312 років тому, коли тривав 7208 рік, указом московького царя Петра І було скасовано традиційне літочислення "від створення світу" і замінено на "роковини від дня народження Ісуса Христа". Наступаючий 7209 рік, був проголошений 1700 роком. Крім того, цим указом Петро І, наказав, щоб Новий Рік святкували 1 січня. Тільки в церковних книгах дозволялось поряд з новою датою писати традиційну. Такий порядок сумісного датування зберігався в Україні та Росії аж до початку ХХ ст. В країнах, що знаходяться в західній частині Європи, схожі події відбулись на 150 років раніш. Тим самим, було значно спотворено хронологічну традицію, європейським націям перервали їх історичну пам'ять, що стало підґрунтям, для різноманітних фальсифікацій, і відвертих провокацій, котрі привели до химерних наслідків у самоусвідомленні народів європейського континенту.

   Але в глибинах народної пам’яті й досі живе спогад про те, що по справжньому Новий Рік розпочинається весною, на початку нового аграрного циклу, тому й досі колядники у день Нового Року співають: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…». Тому, повернення традиційного святкування власне Українського Нового Року та відновлення національної пам’яті традиційного літочислення є справою, що йде на користь збагачення духовного життя української нації.

   Хай буде!

Автор – Ревуч Січовий

Biйна за Kaрпатську Україну

Закарпаття або Карпатська Україна займає особливе місце не тількі в історії боротьби українського націоналізму за Соборну Україну, але й у суспільно-політичному ретроспективному просторі української нації в цілому. Маловідома українсько-мадярська війна 1938-1939 рр., яку вивчають сучасні українські історики, поставила крапку в існуванні незалежної Карпатської України. Примітно, що в боях із загонами ОНОКСу відзначилися підрозділи так званих "російських [русинських] фашистів", що їх очолював Степан Фенцик.

   Автономістські, а радше промадярські і фашистські, переконання Степана Фенцика з’явились у 1920-х рр. у Відні, коли прочитавши кілька статей Беніто Муссоліні, він стрімко ставав прихильником нової ідеології. Активна співпраця з російською білою еміграцією вивела Степана Фенцика на родоначальника російського фашизму Константіна Родзаєвського, який зарахував уродженця Карпатської України почесним членом у лави Російської фашистської партії. У 1935 р. Степан Фенцик створив Руську національно-автономну народну партію (РНАП), яка одночасно сповідувала ідеологію фашизму і русофілії. У фашистському партійному журналі "Клич" було надруковано відозву російських фашистів до мешканців Закарпаття: «Не треба нам ніякого слов'янства! Ми росіяни і росіянами хочемо залишитися. А хто намагається відібрати в нас нашу російськість, той наш ворог, будь він "слов'янин" чи ні!».
   Після Мюнхенської змови 1938 р. виникли передумови для створення реальної автономії на території Словаччини та Карпатської України, однак русофіли Івана Камінского і Степана Фенцика, що чинили опір офіційній владі в Празі, зіткнулися з інтересами українофілів на чолі з Авґустином Волошиним. Автономний уряд прем’єр-міністра русофіла і мадярона Андрія Бродія 8 жовтня 1938 р. оголосив російську мову державною мовою Підкарпатської Русі, після чого, одразу з'явилися російськомовні газети та радіостанції. В цей час Степан Фенцик переховується в Будапешті, де починає формувати бойові загони за гроші мадярського уряду. Коли за рішенням Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р., до Мадярщини відійшли території Карпатської України (Ужгородський, Мукачівський та Берегівський повіти), Степан Фенцик повертається з натренованими бійцями до Ужгорода, де створює скаутське Товариство імені Духновича "Руську Національну Гвардію чорносорочечників".

Пам'ятай героїчні дні Карпатської України!

   Британська газета Manchester Guardian так відреагувала на присутність Степана Фенцика в Карпатській Україні: «Поки мадярські підрозділи гонведів вичікують на прикордонних позиціях і доля Рутенії [Карпатської України] залишається неясною, фашистський рух вже поширює свій вплив по всьому краю. Його засновник і вождь – доктор Фенцик в публічній промові заявив про свою мету організувати Рутенію у фашистську пролетарську систему де поєднається італійська корпоративна та московська більшовицька системи. Степан Фенцик заявив, що він хоче адаптувати свій фашизм до місцевих умов і зробити фашизм без террору…».
   У березні 1939 р. почалася мадярсько-українська війна, в якій брали участь мадярська армія генерала Самботгеї, чехословацькі війська генерала Прхала, загони ОНОКС як армія незалежної Карпатської України та бойові загони Фенцика. Як не дивно, але головними супротивниками Степана Фенцика були не чехи і мадяри, а власне українські формування ОНОКСу. У складі Організації Народної Оборони – "КарпатськаСіч" проходили бойову практику оунівці Євген Верца, Іван Кедюліч, Юрко Лопатинський, Роман Шухевич. Саме бойовики Степана Фенцика, колишні скаути, чудово знали місцевість змогли не тільки неодноразово атакувати, але і вести вдалі бойові дії проти загонів ОНОКСу біля села Горонда, на гірських перевалах, під Перечином, Іршавою і Севлюшем, на Копанському полі. Саме завдяки бійцям Степана Фенцика мадярськими гонведами був узятий добре укріплений Хуст.

   Свої дії бойові фашистські загони Степана Фенцика супроводжували агітаційною роботою. Так газета "Карпаторуський голос", що розповсюджується в населених пунктах Карпатської України писала: «Знаючи вороже до себе ставлення всього карпаторуського населення, чехи за останні тижні дозволили прибути із Галичини на Карпатську Русь безлічі українських авантюристів, терористів Євгена Коновальця і ​​петлюрівських гайдамаків. Ці бандити поставлені гітлерівцями як фундамент проти всіх російських [русинських] організацій, завели на Карпатській Русі режим січовиків і розправляються з неслухняним місцевим населенням самим звірячим чином. Карпатороси чекають визволення з боку Мадярщини…».

Вирізка з газети російських фашистів у Маньчжурії "Нація" за 1939 р.

   Як і варто було очікувати, мадяри підтримали русофільські устремління Степана Фенцика, який навіть став депутатом мадярського парламенту, однак опір вояків ОНОКСу як захисників незалежності Карпатської України переріс в квітні-травні 1939 р. у реальну партизанщину і повстанство. Війна за національне визволення була ускладнена іноземною, радше мадярсько-польською, інтервенцією. Причому, війна йшла тут ще до втручання мадярських військ – війна точилася між формуваннями ОНОКСу з одного боку, і чеськими регулярними військами з бойовими загонами Степана Фенцика з іншого. Мадяри, як-то годиться, втрутилися у війну не тільки виходячи з результатів Віденського арбітражу, а й з прохання лідера русинських фашистів, який звинуватив вояків ОНОКСу в антинародному терорі.

   Незважаючи на поразку, героїчність карпатських січовиків залишила вагомий слід не тільки в український, але й у польській, мадярській та словацькій історії. Звичайно, кожна з націй трактує цю історію по-своєму, але ми знаємо, що вояки ОНОКСу, на відміну від фашистських загонів мадярона Степана Фенцика, боролись за вільну самостійну українську державу, яка не мала стати знов чиєюсь занедбаною провінцією. Власне доля русинського фашиста Степана Фенцика вирішилась дуже не сподівано для нього самого. За однією з версією його знищили чеські комуністи, за іншою, більш вірогідною, Степан Фенцик був розстріляний співробітниками СМЕРШу після битви на озері Балатон у квітні-травні 1945 р. і звинувачений у злодіяннях проти людства як посібник фашизму.

   Iсторія бойових загонів Степана Фенцика та русинських фашистів сьогодні і досі знаходиться під сімома замками архівів КҐБ-СБУ-ФСБ. Тому, вирахувати або дослідити більш точніше причасність Степана Фенцика до російських фашистів чи мадярських салашистів дуже складно. Сподіваємось, що за кілька років історикам стане відома справжня сутність цього персонажа. А поки, маємо, що маємо.

Автор – Денис Ковальов

Coкiльський руx: вчора, сьогодні, завтра

Сьогодні сучасні українські реалії змушують молодь робити кілька речей – або, вибачте за слово, бухати та грабувати, або займатись спортом та зростати духовно. Нажаль, останнє вибирають не всі: за оцінками експертів 45% української молоді схильні до вживання алкоголю, наркотиків та інших асоціальних дій. Інші 55% обирають менш регресивний шлях розвитку. Але зі 100% української молоді лише 25%-30% обирає спорт та духовне очищення, і це прикрий показник.

   Не будемо нагнітати деструкцію в головах української спільноти. Краще перейдемо до позитиву. Отже, мова піде про молодіжний сокільський рух, який виник в кінці ХІХ ст. у Галичині, і який існує сьогодні та сприяє очищенню української молоді від нездорових звичок та духовних хвороб меншовартості (поява малоросів, русинів).

ВЧОРА

   Власне організація "Сокіл" постала у лютому 1894 р. у Львові як спортивно-пожежне товариство молоді та студентства. Метою її було виховувати в поневоленій українській нації відчуття честі шляхом плекання фізичної культури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння праці в спільному гурті, дисципліну. Додатком до тіловиховної діяльності "Соколу" було плекання співу, музики, аматорського театру, а з 1912 р. загальноукраїнська організація "Сокіл-Батько" організувала Стрілецькі сокільські курені для майбутніх визвольних змагань.

   Під час Першої світової війни (1914-1918) та національно-визвольної війни (1917-1921) організація "Сокіл-Батько" своїх представників всією потугою влила в українські військові формування – УСС, УГА, Дієва Армія УНР за для боротьби і здобуття вільної Соборної України. Однак, незважаючи на всі сили та обставини, національно-визольні змагання були програні, і пошматована між сусідами Україна (СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина) втратила можливість до власного національного будівництва. Молодь з організації "Сокіл-Батько" опинилась під владою окупантів – поляки всіма можливими засобами (зокрема пацифікацією) намагались придушити вільний український молодіжний рух, але щоразу він як фенікс поставав з попелу, чехи не протидіяли сокількому руху, однак і не допомагали йому, залишаючи його сам-на-сам із своїми проблемами.

   Епоха Другої світової війни (1939-1945) та совєцька окупація всіх українських земель (1939-1991) унеможливили та усіляко забороняли діяльність українського патріотичного сокільського руху, вбачаючи у цьому прояви буржуазного націоналізму та західного шпіонажу. Тому довгі роки організація "Сокіл-Батько" діяла на еміграції – в Канаді, в Італії, у США. Із здобуттям Україною в серпні 1991 р. незалежності діяльність сокільського руху не відновилась на Батьківщині, але продовжувала діяти на еміграції. Лише зусиллями львівських патріотів-націоналістів у жовтні 2006 р. була відновлена діяльність організації "Сокіл-Батько", але вже у видозміненому вигляді – зареєстрована як Молодіжна Громадська Організація "Сокіл".

Прапор МГО "Сокіл"

СЬОГОДНІ

   МГО "Сокіл" декларує продовження справи українського "Сокола" кінця ХІХст. – першої половини XX ст. Пріоритетним напрямком МГО "Сокіл" є, перш за все, духовне та фізичне виховання молоді у дусі рідного – українського.  МГО "Сокіл" проводить вишкільні табори для своїх членів та симпатиків на горі Маківка і горі Ямельниця, водні (сплав по річці Дністер від міста Галич Івано-Франківської області до міста Заліщики Тернопільської області). Під час таборів учасники МГО "Сокіл" зміцнюють український дух та національну позицію, вивчають історію та народознавство. Також збільшують свою фізичну витривалість, беруть участь у змаганнях, вивчають основи медицини, табірництва, альпінізму. МГО "Сокіл" бере участь у святах Покрови та відзначенні річниць УПА, вшанування Героїв Крут, організовує українські дискотеки, рок-концерти, та проводить патріотичні акції, які підтримують українську національну ідею.

   Статутними завданнями і цілями діяльності МГО "Сокіл" є:

♦ сприяння зростанню національної свідомості серед членів МГО "Сокіл";

♦ сприяння розвитку української науки, культури і спорту, пропаганда здорового способу життя;

♦ сприяння формуванню української інтелігенції серед членів МГО "Сокіл".

   Основна мета діяльності — національно-патріотичне виховання української молоді. В основі своєї діяльності МГО "Сокіл" вбачає ідеологію українського націоналізму і виховує у своїх членів любов до Батьківщини, вшанування національних традицій та звичаїв, повагу до батьків, вивчення національної історії та змагання за те, щоб українці зайняли панівне становище в своїй державі, повноцінно впливали на політичне життя краю та розвиток української нації в майбутньому.

   Головним соратником МГО "Сокіл" — є Всеукраїнське об'єднання "Свобода", але на практиці, соколята є членами партії, яка й керує своїм автономним молодіжним крилом. Наразі головою МГО "Сокіл" є депутат Львівської міської ради від ВО "Свобода" Богдан Галайко.

Про діяльність Січеславського осередку МГО "Сокіл"

   Що стосується Січеславщини, тут осередок МГО "Сокіл" був створений у березні 2011 р. Але через ідеологічні і бюрократичні розходження щодо єдиної лінії дій серед свого членства, а також негативного впливу і кураторства з боку місцевого осередку ВО "Свобода" діяльність була призупинена у травні 2012 р., однак не припинена. Протягом вересня 2012 р. – лютого 2013 р. Січеславський Крайовий Провід МГО "Сокіл" вів перемовини з дружніми націоналістичними організаціями (СNА-"Патріот України", УNГ, Автономний Опір, Європейська Дія–Україна, УNТП) і врешті-решт було вирішено трансформувати осередок в орему націоналістичну молодіжну організацію, яка буде сприяти суспільно-політичним перетворенням в Україні на користь українців, а не конкретних осіб чи партії.

ЗАВТРА

   Нова молодіжна націоналістична організація, яка не полишає коріння сокільського руху, а навпаки, буде його примножувати іменуватиметься Товариство "Сокіл" імені Євгена Коновальця, на честь видатного українця, борця за волю та соборність України, єдність української нації. Тимчасовим центром своєї дислокації стає славетне місто на Дніпрі – Січеслав, як україноцентричний магніт різних патріотичних сил.

Логотип нової сокільської організації

   Мета нової сокільської організації:

♦ відновити національно-визвольну боротьбу української нації проти засилля московсько-жидівської олігархічної мафії (перехід дло активної фази);

♦ готувати українську молодь до майбутніх революційних перетворень за для здобуття справжньої державності української нації;

♦ поширювати ідеї українського націоналізму всіма можливими засобами серед української молоді (в особливості праці Миколи Міхновського, Дмитра Донцова, В’ячеслава Липинського, Євгена Коновальця, Юрія Липи, Миколи Сціборського)

♦ налагодити співпрацю з дружніми справжніми українськими націоналістичними організаціями, які прагнуть знищення існуючої антиукраїнської системи, демонтажу внутрішнього окупаційного режиму;

♦ пропаганда нової моделі української державності (ІІІ-й Гетьманат) як приклад корпоративної відповідальності кожного працюючого на благо України українця перед іншими та боротьба за встановлення солідаризму між всіма представниками української нації (від голови держави до пересічного громадянина і платника податків).

   Тому, всі хто не байдужий до творення нової сокільської організації і не боїться боротись за вільну українську націю, запрошуємо взяти участь на установчих зборах нашої організації, які відбудуться у кінці травня 2013 р. у місті Січеслав (про деталі можна дізнатись завітавши на сторінку організації вКонтакте).

   Боротьбу за українську національну державу не закінчено! Слава попередніх поколінь-борців поколінь-героїв має надати сучасним українцям наснаги для боротьби з внутрішніми та зовнішніми ворогами. Всі, хто прагне порвати одвічні пута рабства, приєднуйтесь! Адже у єднанні сила нації!

   Слава нації! – Смерть ворогам!

Автор – Ревуч Січовий

Пошматоване Закарпаття: від Мюнхена до Москви

Багато століть Закарпаття (вона ж Срібна земля, Карпатська Україна) з невеликими перервами було частиною Мадярської держави. Сам факт, що поміж иншими народами Австрійської імперії саме мадярам вдалось перетворити її на дуалістичну країну, свідчив про духовний та політичний потенціал мадярської еліти та народу загалом. До початку Першої світової війни мадяри були привілейованим станом не тільки у Транслейтанії (1/2 частина Австро-Мадярщини, куди входили землі Мадярського королівства, вільного міста Фіуме та королівства Хорватії і Славонії), але й у цислейтанських містах – Відень, Прага, Грац, Любляна та Брно.

   Особливо мадярському впливу піддалися міста Карпатської України – Ужгород, Берегово, Мукачево, Севлюш (нині Виноградів), Хуст, Тячів та Рахів. Сюди призначали нових чиновників, намагались економічно та політично підтягнути Карпатську Україну, перетворити її на льояльну до метрополії (чи то Відень із кайзером Габсбурґом, чи то Будапешт із мадярським провінційним урядом) провінцію. Щоправда, політика мадяризації мала лише негативний відтінок. Значна частина немадярського населення була поставлена перед фактом, що для отримання доброї освіти чи просування службовою драбиною слід було цілковито підпорядкуватись реаліям політичного життя – мадярського життя. Часто особисті успіхи досягались виключно за рахунок втрати національної ідентичности на користь добровільної чи примусової мадяризації.

   Вперше майже за 1000-ліття доба мадярського панування закінчилась у 1919 р., коли Карпатська Україна стало частиною Чехословаччини. Ліберальна політика центрального уряду в Празі спричинилась до національного відродження інших народів краю. Міжнародна ситуація у міжвоєнний період не сприяла подальшому розвитку автономії Карпатської України. Наприкінці 1930-х рр. Карпатська Україна стала місцем боротьби між мадярами та поляками, що прагнули шляхом поділу краю створити спільний мадярсько-польський кордон і для цього навіть посилали диверсійні групи з метою поширення в краї безладу ще у грудні 1938 р. Офіційні Будапешт і Варшава намагались проштовхнути у Берліні відповідне рішення щодо формальної згоди Адольфа Гітлера на майбутню окупацію.

Радіо-інтерв'ю з представником УНГ щодо пакту Молотова-Ріббетропа

   У 1938 р., після ганебного поділу Чехословаччини, центральний уряд у Празі нарешті погодився на створення автономного уряду Карпатської України на чолі з Авґустином Волошином. У лютому 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, який проголосив незалежність і обрав Президентом Авґустина Волошина 15 березня 1939 р. Однак польські та мадярські шовіністи вирішили розв’язати питання по своєму окупувавши землі Карпатської України і, подолавши героїчний опір нечисленних та погано озброєних загонів ОНОКС – "Карпатської Січі", встановили свою владу.

   Укладення у Москві совєцько-німецького пакту про ненапад 23 серпня 1939 р. перекреслило будь-яку можливість взаємодії Польщі з СРСР. Таким чином, поляки, що ще вчора допомогали розпинати мадярам Карпатську Україну самі опинились у куті смерті – між нацистським молотом та совєцьким ковадлом. Рано-вранці 1 вересня 1939 р. група перевдягнених у польську форму есесівців захопила радіостанцію німецького прикордонного міста Гляйвіце й передало в ефір повідомлення, що цей акт здійснений поляками. Пообіді 1 вересня 1939 р. німецькі війська перейшли польський кордон без оголошення війни. За короткий час Польщу було розгромлено. До 5 жовтня німці зламали опір польської армії та встановили контроль над територією своєї зони. 17 вересня 1939 р. у Польщу вступили загони совєцької армії, що повністю окупували територію Західної України та Західної Білорусії. У наказі по військових підрозділах, які виступили на захід, було сказано, що вони виконують революційний обов’язок – надати невідкладну допомогу й підтримку українцям та білорусам, а також трудящим Польщі. Одже Польща дістала те, на що заслуговувала.

   Повернемось до подій у Карпатській Україні. Мадярська окупація краю супроводжувалась терором та репресіями. Замість обіцяної Міклошом Горті українцям автономії, знову почалась проводитись політика тотальної мадяризації та етноциду. Окупанти всіляко намагались штучно підтримувати існування неіснуючої "русинської" мови і культури, толерували діяльність русинофілів-мадяронів і одночасно гостро переслідували кожну спробу української національної активності. У період 1940-1941 рр. відбувались численні втечі національно свідомої української молоді Карпатської України в Галичину.

Мапа незалежної Карпатської України

   Війна між Німеччиною та СРСР лише загострила непрості суперечності в житті карпато-українців. Тим часом, спостерігаючи за поразками нацистів на східному фронті, ще з літа 1943 р. Мадярщина розпочала створення у гірських районах Карпат системи оборони, котру було названо "лінією Арпада", що тяглась на 350 км уздовж вершин гірських хребтів. На додачу, на підступах до Ясіні, Яблунецького та Татарського перевалів було встановлено дванадцять кілометрів колючого дроту, через який пропущено струм у 3000 вольт. Попри те, частинам совєцької армії вдалось подолати цю систему.

   Прихід восени 1944 р. совєцьких військ 4-го Українського фронту частина населення сприйняла як визволення від мадяризації. Натомість отримали совєтизацію – 26 листопада 1944 р. з’їзд Народних комітетів проголосив про приєднання Закарпаття до УРСР. Після остаточного вирішення питання щодо делімітації державного кордону між СРСР та Чехословаччиною у 1946 р. було утворено нову адміністративну одиницю УРСР – Закарпатську область. Почалась більшовизація Карпатської України. Передовсім терор був спрямований на ліквідацію національно свідомої частини місцевої громади та розгром Греко-Католицької Церкви. До 1950-х рр. у гірських районах Карпатської України за підтримки місцевого населення тривала боротьба загонів Української Повстанської Армії. Тим часом у долинах влада відважилась на застосування етнічних чисток щодо місцевої німецької та мадярського населення. Найбільші втрати та масова еміграція спостерігались у Тячеві, Берегові, Виноградові та Мукачеві.

   Післявоєнні десятиліття стали для Карпатської України часом совєцької перебудови економічної і соціальної інфраструктури. Формально совєцька влада голосно декларувала особливу турботу про мешканців гірських районів, які так і не втілились у життя. Через свій прикордонний статус Карпатська Україна залишалась закритим тереном і фактично втрачала шанс на розвиток та отримання вигоди від розвитку туристичної інфраструктури. На щастя, добре помітні у Карпатській Україні ознаки родинної та громадської спільноти не перетворили мешканців на homo sovietiсus і дали змогу зберегти високу національну свідомість. Українці Карпатської України пройшовши жорна мадяризації та більшовизації приєднались у боротьбі за вільну Україну в кінці 1980-х рр.

Автор – Ревуч Січовий