субота, 14 лютого 2015 р.

Чого насправді хоче Путін?

Протягом тривалого часу значний відсоток українського суспільства не помічав московської небезпеки. Хтось мав скалічений, колоніальний світогляд, невід’ємним елементом якого був міф двох (або трьох) братніх народів. Хтось вважав, що часи московського імперіалізму минули. Хтось узагалі не задумувався над подібними проблемами. 2013-2015 рp. відкрили багатьом українця очі. Проте, як це часто буває, денне світло засліпило, не давши побачити справжнього стану речей.
   Я не претендую на істину в останній інстанції, проте аж ніяк не можу погодитися з поширеними стереотипами щодо поточної московської агресії та планів Путіна. Серед цих стереотипів можна виділити наступні:
   1) Путін хоче захопити всю Україну, причому йдеться не про встановлення політичного диктату, а про буквальне захоплення, окупацію з перспективою подальшого територіального приєднання.
   2) Сьогодні через конфлікт в Україні між Москвою та Заходом відновлюється Холодна війна.
   3) Потенційний об’єкт путінської агресії – уся Європа.
   Загалом, те, що такі стереотипи існують – це не так вже й погано (якщо для деякого відсотка громадян такі стереотипи є межею україноцентричного думання, їх потрібно було б створити). Одначе плекання цих стереотипів може мати доволі негативні наслідки.
  Спробуємо подивитися на московську агресію проти України очима Заходу. На тлі геополітичного бандитизму США, які не гребують повною окупацією незалежних держав, московська агресія – це дрібничка. Москва не вперше воює на чужій території. Прикладами є Грузія (Абхазія та Осетія), Арцах та Придністров’я. Тут ми бачимо дії, симетричні діям Заходу відносно Сербії (Косово). Є лиш один нюанс: вперше після падіння СССР Москва вдалася до прямої анексії чужої території (Крим). Щоправда, реально високий рівень підтримки Росії на Кримському півострові, поєднаний із пасивністю Києва (так, наче Крим йому не належав), підвищили в очах світових гравців рівень легітимності дій Кремля.
   Хочемо ми того чи ні, нинішня Україна з точки зору сильних геополітичних гравців є недодержавою, державою-олігофреном, що не володіє повноцінною правосуб’єктністю. Її сутність – бути буферною зоною, таким собі відкритим акціонерним товариством, власник контрольного пакету акцій якого періодично змінюється. Після Майдану та усунення від влади Януковича більша частина акцій України нібито повернулася Заходу. Путін із цим не погодився і став на шлях реваншу. Для Заходу в цілому це аж ніяк не оголошення Холодної війни і навіть не порушення існуючого status’y quo – це всього лиш новий етап конкуренції.
   Для Німеччини та Франції нинішня війна в Україні – це всього лиш економічні ризики. Здавалось би, надмірні амбіції Путіна мали б серйозно стурбувати Америку. Проте у США президентом є ультрадемократ Обама, для якого культурний імперіалізм, здається, значно важливіший за політичний. Був би при владі республіканець – ми могли б очікувати серйозного клінчування. Наразі ж ми маємо те, що маємо: “чорношкіру Лісу Сімпсон”, як слушно висловився Олександр Маслак, і тиск на нього з боку республіканців.
   З огляду на змальовану щойно ситуацію ми можемо говорити, що Путін грає в межах дозволеного, не перетинає планку беспредела. Крим анексовано мирним шляхом, анексія легітимізована нехай і карикатурним, але референдумом. На материковій Україні ведеться гібридна, а не відкрита війна. Таким чином політика Путіна не порушує status’y quo, не руйнує вавилонську вежу нового світового порядку, не заперечує закріплену за Штатами роль світового жандарма (звісно, далеко не всесильного).
   На мою думку, основні бажання Путіна відносно України цілком описуються прийнятим з подачі Порошенка законом Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей та результатами мінських домовленостей 12 лютого. Цінністю-в-собі для Путіна була анексія Криму (по-перше, суттєве підвищення рейтингу і консолідація суспільства, по-друге, реалізація потреб, що випливають із геополітики, спертої на метафізику історії). Тепер же Путін має можливість повернення собі контрольного пакету акцій всієї України.
   Про Новороссию та похід аж до Львова мріють наркомани та імперці-ідеалісти. Путіну ж буде достатньо реалізації вище згаданого закону та готовність Києва йти на подальші поступки (див., зокрема, п. 11 Комплексу заходів по виконанню Мінських домовленостей”). Судіть самі: заколотники отримують амністію, легалізуються під виглядом “загонів народної міліції” і зберігають фактичну владу в регіоні. Регіон економічно інтегрується в Росію. Московські інтереси в Україні закріплюються на конституційному рівні (у разі відсутності поступок з боку Києва ополчение Новороссии продовжує наступ у західному напрямку). Таким чином Москва повертає собі контрольний пакет акцій.

Немає коментарів:

Дописати коментар