середа, 9 березня 2016 р.

Де стоїмо: орден та провід

Де стоїмо? В нас уже стільки написалося й наговорилося про "напередодні рішаючих подій", що рука не повертається, щоб написати сьогодні ще раз, оте "напередодні"... Бо річ із цим дороговказом, "напередодні", дуже відповідальна: коли кажеться (або не кажеться), що треба бути свідомим, бо ж наслідки (в одному й другому випадку) далекойдучі. Коли казати раз-по-раз "напередодні", треба бути приготованим, що якась частина енергії, зуживана на труд розбудови й труд на довшу мету, відвязується від дотеперішнього свойого об'єкту діяння, і демобілізується в чеканні на ці "рішаючі події".
   Так є нажаль у нас у багатьох випадках! Казати, що рішаючі події "за горами" в нас ніхто не збирається, але не витягати ніяких нових висновків із того, що діється за останній час – так само було б зле, бо ж ситуація нагально домагається конфронтації з нею... Остаточно, нічого тут другого не видумати: вирішальною буде в цілій справі проблема людей, які погорджують однаково бездіяльним чеканням і, які вічно напружені до скоку, самі не дадуться нічому й нікому заскочити. Тому питанням про активних людей – про видвигання на чоло наших справ усюди того нового типа, що є вже в нас і що його імперативно вимагає момент – мусимо очолити тему: де стоїмо?!
   Український націоналізм репрезентує цього типа в українській дійсності; треба, щоб і в наших лавах найкращі з оцих людей енергії й здорового інстинкту прийшли всюди на вирішальних постах до слова! Бо одне певне – найближче майбутнє ставитиме нечувані вимоги до твердости людей і не менші вимоги до їх здібносте самостійно приймати рішення, кермуючися здоровим відчуттям конечностей. Важкий молот крушить скло, але виковує сталь!
   В умовах займанщини є доволі критеріїв пізнати твердість людини й доволі теж факторів цю твердість викути. Треба, щоб і в тих людей, які хвилево, де вони не були б, не чують на собі молота  –  не бракло цієї конечної твердости, бо йнакше може нам буря завалити неодин дімок із карт. А з другого боку, теоретично мусимо бути приготовлені на те, що наш фронт у часі цієї бурі не буде зорганізованою бойовою лінією, а розкиненими, відірваними від себе відтинками, які будуть, довше або коротше, кожний фронтом для себе – з існуванням єдиного проводу може тільки в моральній площині. Найперші і головні займанщини: 1) можливість розбиття нашого фронту на кілька самостійних баз у кожній із них зокрема; 2) порізання світа здовж і поперек замкнутими кордонами, воєнними бльокадами; 3) брак преси й усякого другого зв'язку; 4) діяння ворожої пропаганди – все це кликатиме в стоголоси за провідниками, що доростатимуть до хвилі! Це мусить бути справжній орден – ті, що вхоплять долю України в вирішальні хвилини в свої дужі руки. Вживаємо слова "орден" тільки для порозуміння в площині світових прикладів...
   Коли йде про моральні цінності, які репрезентує кожний орден – то 3 літери, що є для кожного з нас початком духової азбуки: ОУН – є поняттям настільки конкретним, що слово "орден" не може бути якимсь постулятом майбутнього...
   Вимогою майбутнього може бути вічний гін самодосконалення, заздрість за чистоту власних лав і політична зрілість стрінути хвилі, що грядуть!
   Український орден не мусить бути, не є й не буде великий числом, але ці люди, що до нього увійшли, мусять бути тверді, не боятися вмерти, знати, чого хочуть, і мати одну сильну віру, яка дасть їм отой непомильний інстинкт, що властивий расам провідників. Вони мусять мати горде самопочуття свойого вибранства й самопевности, в них мусить бути врешті тверда моральна дисципліна, яка не дозволить їм зійти на манівці отаманії, хоч би їх найвищий провід, точніше – його екзекутиви, були довше чи коротше фікцією. Цей провід може бути хвилево так чи інакше зліквідований, у тюрмі, або тровлений у глибокому підпіллі, може хвилево не мати доступу до батьківщини – цього всього можна очікувати. В серцях ордену цей провід має бути найбільшими святошами. Самі ж люди мусять мати те стовідсотково певне почуття, що за кожного з них стане й провід, і останній член ордену – всі вони разом творять спільноту, в якій панує здорова солідарність еліти!
   Суворість і нетолерантність, скорість і категоричність рішень, відвага казати "так" або "ні", а не "так" або "так"; подавання нації правда до вірування, а не до роздумування – ось дальші вимоги для тих, що вхоплять керму української історії. Українська революція мусить бути вільна від невимовлених або недосказаних заповідей! В неї мусить бути вміння створити певні сакральні (священні) поняття – нація, суверенність, революція, надати цим поняттям єдиний і повний зміст, і оперувати ними з фанатизмом і такою "однобічністю", щоб вхопилися за голови всі "інтелігентні" обєктивісти й професори від політики!
   Отже такий орден може творитися передусім на підставі добору характерів. Цей добір відбувається в свойому найосновнішому правилі так односторонньо на принципі характерности, що це може бути навіть коштом інтелігенції (коли розуміти під нею тільки конкретне набуте знання) поодиноких носіїв ідеї. Це не значить, що цим звільняється когось від обовязку вчитися й учити. Маємо тільки відвагу сказати, що не боїмося закидів ні сьогодні ні завтра, що між нами мало шанобливих професорів – бо цього не боялися всі еліти! І тільки рухи, що не переростають стадії ідеольогічних гуртів і не ведуть революційної боротьби за владу – не мають потреби ставити на такі крайності. З другого боку, з таким самим притиском кажемо, що ті характери не будуть орденом, коли їх не зобовязуватиме інтелігентність і знання. Сама їх приналежність до ордену, вимоги, які стоять перед тими, що керують суспільним життям – кажуть їм учитися! Інакше ці люди не характери, бо ставлиться легковажно до святих завдань служби нації. Орден вимагає від свойого члена перш за все характеру; член ордену свідомий, що його дальше досконалення – це синтеза школення характеру й інтелекту. Важно тільки розрізнити, що школення й самошколеннн в ордені має ясно окреслені стимули та цілеве назначения, і тому воно не має нічого спільного з безплідною інтелектуальщиною.
   Коли на українських землях в умовинах займанщин, ці принципи добору стали вже більше або менше самозрозумілими, то тепер вони домагаються свойого права всюди й серед українських націоналістичних лав поза Україною. Бо за цим кличе хвилина, в обличчі якої стоїмо! Це правда, що закордонні пости, головно, де ходить про стик із чужинцями, вимагають великої інтелігенції й знання, але така сама правда, що служба справі закордоном в умовинах частої ізольованости, відірвання від етосу боротьби на рідному грунті, в умовинах тієї переборщеної, але коли йде про слабі характери то вповні слушної, правди, що "політика псує характер" – ця служба вимагає характеру й ще раз характеру!
   Маємо здобути й удержати владу в Україні! Для цього потрібно боротьби й ще раз боротьби! Для цього потрібно здорових нервів, безоглядности й здібности ставити у великій, грі на "пан, або пропав". Моментові влади й боротьби підпорядковуємо все – отже в людях глядимо перш за все за прикметами, які для цієї влади й боротьби найважніші. Тому буде найприроднішою в світі річчю, коли революційні дні в Україні приведуть із села й з фабрик у місто до революційних штабів у великому відсотку нашого здорового, нічим не здеморалізованого, довго спутаного – українця "з низів", що почне надавати свій стиль революції. Щоб цей елемент уповні сповнив свою ролю, він мусить бути підготованим і інтелектуально. Ця підготовка потрібна ще для одного: щоб зуміти притягти в процес ставання української державности й могутньости – інтелігенцію тих, які не мають більше нічого, крім неї.
   Коли приглянутися сучасним елітам націоналізму в других країнах, то кидається у вічі їх нехіть до так званих відірваних правд. Вони всі свищуть на шабльонові догми! Їх не манять ідеали "раїв" майбутнього! Усіх ущасливлювачів світа, що захвалюють один одинокий середник для осягнення блаженности – вони нагнали на сто чортів, як шарлятанів? Не вірять у непомильні науки й у незмінимі програми – а вірять у боротьбу! Не має. для них одноразового визволення – хай воно буде політичної, господарської чи моральної натури. Бо життя повне противенству а людині чину призначений вічний труд зводити ці противенства до рівноваги. Таке ж розуміння своєї ролі в українського ордену розвязує його відношення до часто видвиганого в нас, як кардинального, питання програми.
   Наша ідеольогія, світогляд розбудовані на зараз доволі добре, так само програму маємо... Отже маємо основні вихідні заложения й метові назначения нашого руху та основні шляхи їх реалізації. Сьогодні в цій площині треба не готових подрібних рецептів на майбутнє, а ще деякої розбудови цих заложень і назначень. Мусимо тепер класти головну увагу на плян діяння, плян боротьби, а отже не протиставлення програмовості, але відповідне її розуміння...
Автор – Ярослав Оршан

Немає коментарів:

Дописати коментар