четвер, 10 березня 2016 р.

Нарис героїчного чину закарпатців

"Не з'їздами і нарадами відбудуємо Україну! Націоналістична Україна повстане як вислід боротьби і самопосвяти", - сказав колись Михайло Колодзінський, визначний діяч УВО та ОУН, начальник генерального штабу "Карпатської Січі" та Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України...
   Сьогодні, напередодні відзначення чергової річниці з дня проголошення державної самостійності Карпатської України, ми зноу згадуємо той героїчний чин мешканців українського Закарпаття, українських патріотів та націоналістів, які чинили відчайдушний опір усіляким гітлерівським зайдам та мадярським окупантам весною 1939-го р. Громадяни Карпатської України стали першими у міжвоєнній Європі народом, що не змирився із анексією, а зі зброєю в руках став на захист своєї свободи від агресії ворога.
   Територія сучасного Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехословацької Республіки після завершення Першої світової війни. У 1938 р. чехословацька влада пішла на поступки самостійницьким вимогам українців, і 11 жовтня в Ужгороді постав перший автономний уряд Підкарпатської Русі, який невдовзі очолив Авґустин Волошин – греко-католицький священик і директор учительської семінарії. Для захисту краю 9 листопада 1938 р. в Хусті була створена Організація народної оборони "Карпатська Січ", що нараховувала 10-15 тис. бійців, з яких військовий вишкіл пройшли 2 тис. осіб. В рамках Карпатської січі функціонували жіночі відділи.
   В ніч на 14 березня 1939 р. перші мадярські підрозділи гонведів вступили на територію Карпатської України. Тоді ж Волошин проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Рішення було закріплене на засіданні Сойму 15 березня 1939 р., який також обрав Волошина президентом та затвердив державні символи (синьо-жовтий прапор, гімн "Ще не вмерла Україна" та тризуб святого Володимира Великого у сполученні з гербом Закарпаття). Того ж дня, 15 березня 1939 р. Будапешт запропонував Хусту включити територію Карпатської України до складу гортиської Мадярщин, однак Волошин відмовився, тож мадярські гонведи вирішили атакувати без попередження.
   Найбільш кровопролитні зіткнення відбулися на Хустському відтинку фронту, кульмінацією став бій на Красному полі 16 березня 1939 р. Тут карпатські січовики разом з українцями чехословацької армії та молоддю зі Севлюської учительської семінарії організували оборону проти регулярної мадярської армії з танками, літаками, артилерією та важкою зброєю. Їм вдалося вдень затримати агресора, проте вже ввечері столиця Карпатської України впала. Наступного дня мадярські гонведи захопили Рахів, а 18 березня 1939 р. був взятий останній пункт оборони січовиків – селище Воловець. Проте із повною окупацією боротьба не завершилася: потужний партизанській рух діяв до кінця травня 1939 р., а поодинокі підпільники – до січня 1940 р.
   Загалом під час мадярської окупації території Закарпаття збройні сили Карпатської України провели близько 22 великих і малих боїв. Утрати січовиків у них становили до 1,5 тис. осіб убитими, пораненими та полоненими. Втрати противника склали від 100 до 200 убитими та до 500 пораненими. Після поразки Карпатської України ще 4,5 тис. патріотів стали жертвами мадярського терору.
   Ми пам'ятаємо героїчний чин українських патріотів Закарпаття! Слава Україні! - Героям Слава!
За матеріалами ЗОГО “Карпатська Січ”

Немає коментарів:

Дописати коментар