четвер, 5 травня 2016 р.

Будь-яке лівацтво - ворог!

Події 2013-2014 рр. призвели до низки позитивних змін у сфері суспільної свідомості. До цих змін належить і зростання антикомуністичних настроїв. Свідченням цього є "чЛєнінопад" (стихійне знищення "пам’ятників" Лєніну та іншим більшовицьким покидькам), вимоги заборонити КПУ, фіаско цієї антиукраїнської сили на виборах тощо. Таким чином у суспільстві сформувалося чітке ставлення до "комуністичного минулого" (точніше – періоду московсько-більшовицької окупації), а також сучасних червоних прислужників Кремля.
   Проте цим у жодному разі не можна обмежуватися, адже КомПартія – це не єдиний ворог на лівому фланзі. Ворогом є будь-які ліваки незалежно від назви (комуністи, соціалісти, анархісти, ліві ліберали, "нові ліві"), кумирів (Ленін, Сталін, Троцький, Мао, Маркузе) чи орієнтації на зовнішні сили (на Росію або на Захід). "Хороших" ліваків не буває!
   З проросійськими, "сталінськими" лівими все зрозуміло; про них писати не варто. Натомість заслуговують на увагу "нові ліві". Передусім, ці ліваки – продовжувачі давньої соціалістичної "традиції" поборювання людської моралі, передусім статевої. Якщо соціалісти минулого виступали за так звану "вільну любов", то сьогодні головним об’єктом їхнього "визволення" є гомосексуалісти та інші збоченці. Так само більшість "нових лівих" подібно до своїх попередників сповідують феміністичні погляди. Одним із головних ворогів "нових лівих" є міфічний "фашизм". "Фашизм", на їхню думку, панує усюди, і тут вони дуже схожі на московських "ватників". Для ліваків "фашизм" – це й національно-патріотичні почуття, і вірність релігійним моральним принципам, і віра у міцну сім’ю. Здавалось би, на тлі нинішнього патріотичного підйому подібна риторика цих "антифашистів" нестрашна. Проте ліваки не один рік опановують вітчизняну академічну сферу (цьому дуже сильно сприяє добре фінансування з боку Заходу). Відпрацьовуючи отримані гранти, ліваки своєю псевдонауковою писаниною намагаються підважити і основи здорового націоцентричного мислення, і традиційні погляди на людську сексуальність та інститут родини. Доволі активними «нові ліві» є у пропаганді мультикультуралізму. Саме ліваки "постмарксистського" типу відповідальні за те, що у Західній та Північній Європі фактично відбувається тихий геноцид корінних, білих народів. Прийшовши до влади, "культурні марксисти" встановили режим екстремістської "толерантності", котрий перетворює білих на людей другого сорту, які не мають права обороняти власну землю від мігрантів і мусять постійно каятися у "злочинах" білої раси. Вітчизняні ліваки прагнуть того самого.
   Ліваки дуже шкідливі тим, що розводять безплідну соціальну демагогію і водночас є слухняними найманцями великого капіталу. В Україні це стосується не лише "нових лівих", але й проросійських комуністів. Наприклад КПУ, відмовившись від старого дискредитованого вчення про перемогу соціалістичної революції, до недавнього часу була надійним елементом злочинної олігархічної системи, формуючи крайній проросійський її фланг. "Нові ліві", також здебільшого відкинувши ідею соціалістичної революції, переймаються проблемами не "пролетаріату" (його вже багато років не існує), а "переслідуваних груп" – вище гаданих мігрантів, збоченців тощо. Щоправда, вони часом говорять про соціальну справедливість чи права найманих робітників, але це не більше, ніж демагогія. Власникам великого капіталу вигідно мати справу не з суспільством, скріпленим національною солідарністю, почуттям гідності та моральними принципами, а з деградованою біомасою – сукупністю споживачів, платників податків, робітників. Таку біомасу дуже легко контролювати, адже вона не здатна не те, що на опір, але й на осмислення свого рабського становища. У справі формування такої біомаси "нові ліві" – це передовий загін транснаціональних корпорацій.
   Окрім того, єдина перспективна антиолігархічна, антикапіталістична сила – це праві, консервативно-націоналістичні рухи, які виступають за гармонійний суспільний устрій, борються проти глобалізму і ставлять собі за мету революційним шляхом усунути нинішню антинародну "політичну еліту". Борючись проти націоналізму, ліваки тим самим борються за збереження світової олігархії (плутократії). Нарешті, злочинна сутність "нових лівих" добре помітна зараз, під час війни. У той час, коли суспільство має бути об’єднаним навколо ідеї війни, вони пропагують пацифізм, засуджують війну, висувають гасла на кшталт «Мир народам, війна державам!» тощо...
   У ХХ ст. Україна була однією з країн, котрі найбільше постраждали від червоних, лівацьких ідей. Спочатку соціалістичний дурман, котрим були опановані лідери Центральної Ради, призвів до поразки Національно-визвольних змагань і окупації України більшовицькою Москвою. Потім українці відчули на собі усі "переваги" соціалізму в інтерпретації Лєніна, Троцького та Сталіна. Лівацькі ідеї обернулися для українського народу десятками мільйонів загиблих від розстрілів, концтаборів, штучного голоду. Пам’ятаючи досвід минулого, сьогодні українські патріоти мають боротися проти будь-яких проявів червоної чуми незалежно від того, у якій модифікації вона існує!

Немає коментарів:

Дописати коментар