середа, 10 травня 2017 р.

Блакитно-чорні штурмовики фінського націоналізму

Мапа післявоєнної Європи 1920-х рр. рясніла появою розрізнених націоналістичних рухів. То тут, то там з колишніх фронтовиків Першої світової війни формувались радикально налаштовані угрупування, яким не подобався існуючий деструктивний стан речей в їхніх рідних країнах...
   Так в Італії під проводом Беніто Муссоліні оформлюється і бере владу фашизм, у свою чергу в Німеччині під проводом Адольфа Гітлера постає націонал-соціалізм, в Іспанії гуртуються майбутні фалангісти на чолі з Хосе-Антоніо Прімо-де-Ріверою та Раміро Ледесмою-Рамосом. Варто зауважити, що у далекій північній Фінляндії місцевий націоналізм, який тривалий час був виключно антицарським, після здобуття незалежності цієї країни, одразу прийняв яскраво виражені антикомуністичні гасла.
   У середині 1920-х рр. ветерани фінляндської Визвольної Війни 1918-го р. здихавшись відкритої червоної небезпеки від місцевих ліворадикалів, головним ворогом продовжували вважати Москву з її хворобливими прагненнями світової комуністичної революції. Молода північноєвропейська країна Фінляндія скинувши кайдани російського царизму почала готуватись до можливого вторгнення московського більшовизму.
   Першою і водночас найбільш чисельною націоналістичною силою у Фінляндії був Лапуаський Рух (фін. Lapuan Liike), що виник у листопаді 1929 р. в селищі Лапуа у провінції Західна Пох’янмаа. Варто підкреслити, що цей праворадикальний рух виник саме у той момент, коли розрізнені фінські націоналістичні організації із хаотичних об’єднались в єдину силу, що могла зупинити реванш місцевих лівих радикалів та, навіть, змусити  відчути острах за можливу втрату владу у президента та уряду Фінляндської Республіки.
   В той час як восени 1929 р. світ струснула економічна криза – "Велика Депресія", фінляндська економіка вже нездужала. На хвилі кризи, що розвивалась в Фінляндській Республіці, як гриби після дощу, почали з’являтись різні рухи, що відстоювали не економічні, а політичні вимоги. Праві сили, на відміну від лівих, дуже чітко відчули момент! Вони прагнули направити зростаюче в суспільстві невдоволення проти свого давнього ворога – соціалістів і комуністів, в яких бачили посібників головного і споконвічного тирана фінської нації – московитів. Ліві ж радикали відсиджуватись осторонь теж не збиралися, організовуючи різні акції громадянської непокори всією країною. Жорстка конфронтація досягла свого піку в кінці листопада 1929 р. у містечку Лапуа. Саме тут майбутні активісти Лапуаського Руху, головним чином, силами місцевої учнівської молоді, припинили незаконні збори комуністів застосувавши силу, не дали організувати страйк і знищили всі агітаційні матеріали лівих сил. Кілька найбільш активних місцевих мешканців стали обговорювати можливості подальших, більш радикальних дій... Нову організацію очолив ветеран Визвольної Війни 1918-го р. – Вігторі Косола.
   В березні 1930 р. у Ваасі молоді члени Лапуаського Руху здійснили погром типографії соціалістичної газети "Työn Ääni", що мало навести жах на все ліворадикальне підпілля Фінляндії. Такі показові акції прямої дії привели до лав Лапуаського Руху велику кількість палких патріотів Фінляндії: за рік до нього приєдналося майже 60 тис. осіб. Напади на комуністів та соціалістів нараховувались сотнями. Зазвичай активісти Лапуаського Руху діяли штурмової масою, з демонстративною публічністю, але були в організації і спецгрупи для точкових акцій, зокрема атентатів по відношенню до ораторів і депутатів від соціалістичних партій. Вони іменувались блакитно-чорними штурмовими загонами або ж "Sinimustat", лідером яких був філософ-традиціоналіст Ауліс Ойаярві. Це було молодіжне крило Лапуаського Руху, куди входили молоді люди віком від 16 до 33 років. Свою назву воно отримало за кольором власної уніформи – чорні сорочки (асоціація з фашизмом) і брюки з блакитними краватками (асоціація з фалангізмом). В якості привітання, активісти "Sinimustat" використовували римський салют.
   Центральний офіс Лапуаського Руху знаходився в провінції Пох’янмаа, у місті Вааса. У свою чергу, керівництво "Sinimustat" мало штаб-квартиру у Лапуа. Однак діяльність організацій вже почала користуватись підтримкою по всій країні завдяки антикомуністичним виступам та бійкам з лівими радикалами. Основну масу членства Лапуаського Руху складали селяни, військові, ветерани Визвольної Війни 1918-го р., які проводили демонстрації, влаштовували показові спалення лівої агітації, тощо. У свою чергу до лав "Sinimustat" входили студенти, спортсмени і священики,  які вдало проводили "полювання" на комуністів і соціалістів, нищили друкарні і видання лівого спрямування. Варто зауважити, що організація "Sinimustat" було справжнім фінським аналогом парамілітарних припартійних формувань як німецькі загони "Sturmabteilung" чи італійські чорносорочечники "Squadristi". Тобто, справжнім "військом партії", націленого проти демократичного ладу, слугуючи для силового придушення політичних противників.
   Ідеологія блакитно-чорних штурмових загонів "Sinimustat" формувалася під впливом Академічного Карельського Товариства (фін. Akateeminen Karjala-Seura). Важливе місце в ній займали ідеї Великої Фінляндії (фін. Suur-Suomi) – відторгнення земель Карелії та Інґерманландії від СССР, а також, крайній націоналізм фенноманів початку ХХ ст., лютеранські принципи соціальної солідарності та запозичена в італійських фашистів орієнтація на методи прямої дії з побудовою державного корпоративізму, і звичайно ж, жорсткий антикомунізм з домішками праворадикального популізму. Варто підкреслити, що італійський режим Беніто Муссоліні подавався як зразок суспільно-державного устрою з поправкою на фінські національні традиції та реалії. Протягом 1930-1939 рр. "Sinimustat" активно підтримувало зв'язок з "Giovane Fascista"  та "Hitlerjugend". Особливо надихали фінських націоналістів фашистські успіхи щодо впровадження корпоративної системи та нищівна боротьба з комунізмом в Італії.
   У той же час, фінські блакитно-чорні штурмові загони, натхнені фашистським маршем на Рим та нацистським Пивним путчем, прагнули й собі здійснити захоплення влади збройним шляхом. Заступник командувача загонами "Sinimustat" з ідеологічно-виховної роботи, пастор парафії у Кіурувесі Еліас Сімойокі прагнув донести до лідера Лапуаського Руху необхідність такої справи. Після розгону "комуністичного шабашу" в Лапуа та знищення соціалістичної газети варто було діяти негайно, тож 7 липня 1930 р. близько 6 тис. активістів Лапуаського Руху та "Sinimustat" з блакитно-чорними прапорами пройшли маршем вулицями фінляндської столиці, закінчивши його багатотисячним мітингом на центральній Сенатській площі перед кафедральним собором. До своєрідного "маршу на Гельсінкі" приєдналось ще 9 тис. селян з усіх селищ та міст південних провінцій Фінляндії. Вище політичне керівництво країни змушене було враховувати вимоги марширувальників, які отримали широку підтримку в суспільстві – уряд вимушений був піти у відставку. На зміну йому прийшов новий, зібраний з осіб, які симпатизували Лапуаському Рухові. Але головним наслідком "маршу на Гельсінкі" стала повна законодавча заборона комуністичної ідеології та діяльності комуністичних організацій.
   Однак бойове членство "Sinimustat" хотіло влади, загартованої у вуличних боях. Тож вони почали розробляти план збройного заколоту і встановлення націоналістичної тимчасової диктатуру під проводом Вігторі Косоли та уповноваженої директорії (на зразок латиноамериканської військової хунти) з активістів "Sinimustat". Також велась активна агітація щодо національного повстання проти засилля "демократів-капіталістів"...
   В кінці лютого 1932 р. 8 тис. членів Лапуаського Руху зібралися в селі Мянтсяля, на північ від Гельсінкі, з наміром захопити силою столицю Фінляндії. Протягом 1-3 березня 1932 р. вибухає націоналістичне повстання, що охопило провінції Уусімаа, Канта-Гяме та Південна Пох’янмаа. В ніч з 4 на 5 березня 1932 р. відбулась нарада керівників Лапуаського Руху та "Sinimustat" у Мянтсяля, де було прийнято рішення про концентрацію сил озброєних повстанців виключно поблизу Гельсінкі. Поліція та національна гвардія Фінляндії оточила селище Мянтсяля і почала захоплювати будинки, де перебували озброєні націоналісти-заколотники. В ході дводенних боїв 5-7 березня 1932 р. загинуло 150 активістів Лапуаського Руху та "Sinimustat", 50 осіб від урядових сил також були вбиті.
   Після невдачі заколоту, відповідно до вимог фінляндського президента, керівництво Лапуаського Руху та "Sinimustat" було заарештовано і відправлено до в’язниці у місті Турку. Діяльність цих націоналістичних організацій була заборонена. Проте, вже незабаром, у листопаді 1932 р. націоналістів-заколотників з Мянтсяля амністують, а на міцних залишках Лапуаського Руху створюють Народно-Патріотичний Союз (фін. Isänmaallinen Kansanliike). Розуміючи, що вже минула доба профашистських маршів та заколотів, колишні лідери та активісти Лапуаського Руху не змогли подолати існуючий у Фінляндії законний стан речей, тож вирішили до нього пристосуватись – реорганізувавшись в політичну партію. У січні 1933 р. загони "Sinimustat" легалізуються як молодіжна спортивна організація Народно-Патріотичного Союзу, чия штаб-квартира перемістилася з Лапуа в Гельсінкі. Від тепер на чолі блакитно-чорних штурмовиків, замість Ауліса Ойаярві, став лютеранський пастор Еліас Сімойокі – харизматичний проповідник ідеї Великої Фінляндії, один із учасник Визвольної Війни 1918-го р. та військової експедиції в Олонецьку Карелію у 1919-1920 рр.
   Варто зауважити, що тепер членство в "Sinimustat" допускалося з 10-річного віку, а з 17 років юнаки та дівчата вступали в лави Народно-Патріотичного Союзу і проходили військову підготовку на полігонах Охоронного Корпусу (фін. Suojeluskunta). Крім того, в обов’язковому порядку почалося вивчення поезії загиблих побратимів в Мянтсяля – Сакарі Сіітойнена та Вейккі Местоли, а також історичні дослідження Йоосе-Олаві Ганнули, військові мемуари Пааво Талвели, біографії Беніто Муссоліні і Горста Весселя, теоретико-філософські праці Джовані Джентілє та Шарля Морасса. Ядро організації складали 5,5 тис. юнаків та дівчат, які принесли присягу на вірність "Sinimustat", хоча точний облік членства не вівся.
   Керівництво "Sinimustat" організовувало щомісячні табори бойової і політичної підготовки, де проводилось військове навчання активістів, читалися політико-ідеологічні лекції, влаштовувалися патріотичні концерти. Попри свою войовничість, в основному блакитно-чорні штурмовики тепер діяли в рамках фінляндської законності. Діяльність зводилася до пропаганди, публічних зборів, масових антикомуністичних демонстрацій та видання друкованих засобів пропаганди (агітаційні листівки, газети, ідеологічні брошури).
   Розуміючи, що знов збройним шляхом владу у Фінляндії не взяти, Еліас Сімойокі разом з верхівкою Народно-Патріотичного Союзу налагодили тісні відносини з "вапсами" – естонським Рухом Учасників Визвольної Війни (ест. Eesti Vabadussõjalaste Liit). У грудні 1935 р. окремі загони "Sinimustat" взяли участь в спробі поваленні уряду Константіна Пятса. Однак заколот "вапсів" і блакитно-чорних штурмовиків був придушений, а офіційний Таллінн висловив занепокоєння в бік Гельсінкі щодо втручання фінських націоналістів у внутрішні справи Естонської Республіки. Відповідь фінляндських урядовців не змусила себе чекати – діяльність "Sinimustat" з січня 1936-го р. була заборонена.
   Після розпуску і заборони діяльності "Sinimustat" керівництво Народно-Патріотичного Союзу спробувала відтворити партійну молодіжну організацію на чолі із Еліасом Сімойокі під назвою "Mustapaidet" або просто – "чорні сорочки". Проте тепер, фінські штурмовики не могли яскраво демонструвати свій запал на публіку як раніше. І лише розгортання Другої світової війни та московська агресія по відношенню до Фінляндії відкрило шанс для активістів "Sinimustat"/"Mustapaidet". У період Зимової Війни (1939-1940 рр.) та Війни-Продовження (1941-1944 рр.) фінські штурмовики в масовому порядку пішли на фронт, захищати рідну Батьківщину відрізняючись в боях завзятістю і фанатизмом.
   Нова світова м’ясорубка радикально змінила ставлення фінляндських громадян до націоналістів, які тепер виступали оборонцями державної незалежності країни. Розуміючи цю обставину, в січні 1940 р. фінляндський президент попросив прем’єр-міністра включити до складу уряду країни лідера Народно-Патріотичного Союзу. Однак, таке державне визнання і національне піднесення зіграло поганий жарт із фінськими націоналістами, шанувальниками фашизму! Після поразки Фінляндії у війні з СССР, уряд переможеної країни погодився на кабальну мирну угоду, що забороняла діяльність всіх націоналістичних та воєнізованих організацій. Тож фінські блакитно-чорні штурмові загони, "культурні негідники" з Лапуа, були вимушені ось таким чином завершити свій бойовий та ідеологічний шлях, на догоду більшовицькій Москві з боку поступливого уряду, за ради Вітчизни, Suomi...
Автор – Денис Ковальов

Немає коментарів:

Дописати коментар