четвер, 16 лютого 2012 р.

Велич і загибель Великої Хорватії

   Як відомо, фактичним засновником Великої Хорватії був нітранський князь Самослав, який переміг у кривавому протистоянні не тільки аварів, а й франків і розширив кордони своєї держави аж до Кедан на заході і Стільська на сході. Однак, у 662 р. він помер і ця держава розпалася на чотири князівства:
• Нітранське, де правили безпосередні нащадки Славника, з яких нам відомі лише імена князів Прибини і Коцеля;
• Краківське, де панували нащадки Крака;
• Стільське, правителі якого нам невідомі і, нарешті;
• Хорватське на території сучасної Чехії, правителю якого, князю Славнику, в середині Х ст. вдалося знову об’єднати Велику Хорватію в одну державу, яка, хоч і на короткий час (тому про неї так мало відомостей) стала однією з найбільших держав в Європі.
Давньоруська держава – Велика (Біла) Хорватія
   З історичних документів того часу (папської були 973 р., опису Богемії арабським мандрівником Ібн Якуба 967 р.) стає зрозуміло, що на території сучасної Чехії тоді існувало не одне, а цілих три князівства, одне з яких було суто чеським, а два інших давньоруськими – Хорватія і Дулібія. Столиця хорватського князівства, після того як чехи перенесли свою з Лівого Градця до Праги, певний час перебувала у Городищі. Однак, коли чеський князь Болеслав Жорстокий розпочав свій наступ не тільки на руську віру, а і на хорватські та злічанські землі, то батько князя Славника одружився з дочкою останнього злічанського князя і переніс цю столицю до Любеча, який знаходився у дуже важливому стратегічному місці переправи через річку Лабу біля сучасного міста Подебради. Крім того, щоб нейтралізувати загрозу з боку чехів, він разом з цілою Великою Хорватією увійшов до складу Київської Русі і у 939 р. великий князь Ігор прислав йому на допомогу рідного брата своєї матері князя Олега з дружиною, який допоміг тоді білим хорватам відстояти свої землі на заході. На знак вдячності за це, у 944 р., місцеві хорвати ходили разом з Ігорем на Константинополь, в чому не має вже бути жодних сумнівів, так як тільки вони могли розповісти візантійському імператору Костянтину Порфірородному відомості, які стосуються виключно Богемської Хорватії та її князя.
   З цих відомостей, записаних Костянтином Порфірородним протягом 944–955 рр., можна дізнатись, що Велика Хорватія займала тоді величезну територію від річки Прут до німецької Богемії, тобто усю територію Західної України, Словаччини, Моравії і більшу частину сучасної Чехії, що наймогутнішим з усіх хорватських князів був тоді князь Славник і що він перебував у союзі з німцями. На союз з німцями Славника примусила піти раптова смерть від деревлян київського князя Ігоря, син якого Святослав був ще малою дитиною і тому не був здатний захистити не те що далеку Богемську Хорватію, а навіть і рідну Київщину. Крім того, Славник одружився з дулібською княгинею Стережиславою і Дулібія охоче та без жодного спротиву приєдналася до його князівства. Розрахунок Славника виявився надзвичайно вдалим, з усього видно, що це була мудра людина і талановитий політик: німці почали постійно загрожувати взяттям Праги і Болеславу Жорстокому тоді вже було не до Хорватії, яку він, нарешті, залишив у спокої.
Славник – князь Великої Хорватії
   У 955 р. Славник разом з німцями розбив мадяр і до його князівства приєдналися Нітранське князівство, Краківська Русь і, цілком можливо, територія сучасної Західної України до річки Стир, де розташовувалось Стільське князівство. Скоріше за все, це сталося на цілком добровільній основі, особливо в тому, що стосується Краківської Хорватії, так як, як ми вже знаємо, хорватів в Чехію саме звідси привів Крак і місцевий хорватський князь Добромир явно був хоча і далеким, але родичем Славника. Такий стан речей проіснував майже три десятиріччя, але у 981 р. відбулися події, які в кінцевому результаті привели не тільки до загибелі Великої Хорватії, а і кожного з хорватських князівств зокрема. Саме тоді німці розпочали свій drang nach Osten, витісняючи поляків не тільки з території Німеччини, але навіть і західних регіонів сучасної Польщі на схід, а ті, у свою чергу, почали тиснути на русинів і навіть переходити річку Пілицю. Що стосується Славника, то саме в той час в цій династії сталося дві надзвичайно важливі події: старий князь помер і на його місце сів старший син Собеслав, а празьким католицьким єпископом несподівано для чехів і незважаючи на їх затятий опір був призначений Адальберт-Войцех, який був молодшим сином Славника і рідним братом найбільшого на той час ворога чехів Собеслава.
   Собеслав, хоча і належав до православної церкви, але не став надто перечити брату і дозволив поширити кордони його єпископства на цілу Велику Хорватію, яка простягалася тоді аж до річки Стир. Цей факт аж ніяк не означав, що на території Великої Хорватії православна церква була заборонена і панівною стала католицька. Обидві вони мали право на існування і змагання між ними тоді лише розпочалося, причому у цьому процесі на користь католиків досить велику роль відіграв сам Адальберт-Войцех. Тим не менш, як брата свого основного ворога, чехи, врешті-решт, вигнали його з Праги. Практично решту свого життя він присвятив місійній роботі на території Мадярщини та Польщі.
Монумент єпископу Адальберту-Войцеху у Празі
   Не менш драматично розгорталися події і в самій Чехії. Той факт, що його рідний брат став празьким єпископом, в жодному разі не позначився на позитивному ставленні Собеслава до чехів і, конфронтація між чеським і хорватським князівствами тоді, власне, і досягнула свого максимуму. Більше того, величезний економічний, військовий, а завдяки Адальберту-Войцеху, навіть і духовний потенціал хорватського князівства та його підтримка з боку Риму та німців, врешті-решт, мали закінчитися тим, що чеське князівство рано чи пізно могло розчинитися в хорватському і ми сьогодні мали би тут не Чехію, а Велику Хорватію. Ось чому чехи почали робити усе можливе і навіть неможливе для того, щоб знищити Велику Хорватію і, врешті-решт, вони цього досягли, але не стільки своїми руками, скільки руками та мечем великого київського князя Володимира.
   Сьогодні вже досить важко встановити, як Болеслав ІІ домовлявся з Володимиром і яку роль у тому, що сталося далі відіграли "чехині" (Адельта і Мальфріда), які були видані за київського князя. Скоріше за все, чеський князь нагадав Володимиру про те, що до 944 р., а можливо навіть і до 955 р., Велика Хорватія входила до складу Київської Русі і запропонував спільними зусиллями поділити її між собою. Крім того, великого київського князя явно обурив наступ на давні руські етнічні землі поляків і те, що кордони християнського світу вже наблизилися до Стирі (в той час Володимир ще був поганином).
Русь-Україна за Володимира Великого і Ярослава Мудрого
   Результатом усього цього були його походи 981 р. та 992 р. на захід з метою об'єднання усіх руських земель під владою Києва. У 981 р. він дійшов аж до Серадщини, де мав сутички з поляками. Тому літописець назвав цей похід походом "на ляхів", хоча його основною метою тоді була Краківська Русь. Тепер важко встановити, чи вдалося Володимиру у 981 р. підкорити її повністю, так як Нестор засвідчив тоді приєднання до Києва лише Перемишля і Червенських міст. Однак, у заповіті польської княгині Оди є унікальне свідчення того, що, якщо не у 981 р., то, принаймні, у 992 р. Київській Русі вже належала практично уся Краківська Русь включно із Сілезією: «А кордони Русі ідуть аж до Кракова і далі до річки, яка називається Одра» (тобто до сучасного міста Вроцлава).
   Щодо Болеслава ІІ, то він у 995 р. зруйнував не тільки Любеч, а й, як свідчить Козьма Празький: «просунув кордони Чехії до гір, що знаходяться за Краковом і звуться Тритри» (Татри). Саме після цих подій кордони Чехії, Мадярщини, Польщі та Київської Русі зійшлися в одній точці і цією точкою стала, власне, Краківська Русь. Не дивно, що, під 996 р., давньоруський літописець з тріумфом згадує про спільний русько-польсько-мадярсько-чеський кордон, замовчуючи той факт, що в жертву тоді була принесена така величезна давньоруська держава як Велика Хорватія.
Володимир Великий – князь Русі-України
   Якщо Болеслав ІІ захопив територію сучасної Чехії, Моравії і Західної Словаччини, дійшовши до Татр, а кордони Мадярщини на півночі в той час йшли вздовж Дунаю, то Володимиру Великому таким чином належала уся Краківська Хорватія разом із Сілезією і Мадярська Хорватія (більша частина сучасної Словаччини) до річки Дунай. Це була найбільша територія в межах єдиної руської держави за всю історію українського народу: від Воротислава (Вроцлава) на заході до Волги на сході і від Вишгорода на Віслі (біля сучасної Варшави) до Вишгорода на Дунаї. До неї увійшли практично усі руські етнічні та історичні землі, за виключенням хіба що Богемської Хорватії, Семигороду та Волощини. Якби Володимиру Великому вдалося втримати її у своїх руках і сьогодні вона належала сучасній українській державі, то йому можна би було простити навіть ту неймовірну жорстокість по відношенню до білих хорватів, коли у 992 р. він завойовував Краківську Русь (усі хорватські городища аж до Кракова були ним тоді вщент зруйновані і попалені). Однак, тріумф великого київського князя тривав не надто довго, лише до 999 р. Тому, нажаль, цей епізод давньої історії не закарбувався міцно в європейських літописах і в пам'яті українського народу.
     Набагато спритнішими політиками виявилися чеський правитель Болеслав ІІ, мадярський правитель Іштван Великий і особливо польський король Болеслав Хоробрий, які вміло використали злість і військову потугу Володимира Великого проти свого власного народу на заході, а потім поділили Велику Хорватію між собою, причому, польському королю протягом 999-1024 рр. вдалося заволодіти нею майже повністю, захопивши тоді не тільки Краків, а і посунувши далі на схід навіть саму Київську Русь. Усе це, однак, не дає нам жодних підстав повністю забути і викреслити з давньоруської історії такий її феномен як Велика Хорватія.
Автор – Станіслав Нестор
(cвітлини взяті з сайту historyland.com.ua)

13 коментарів:

  1. у статті жодного посилання на джерела! автор пише "як відомо" - звідки йому відомо? жив у ті часи і дружив із згаданими (чи вигаданими) ним князями? автору статті б історичні романи писати... тобто, псевдоісторичні...

    ВідповістиВидалити
  2. Друже, це авторська аналітична стаття, вона має суто просвітницький характер!

    ВідповістиВидалити
  3. Ось я не зрозумів, навіщо Володимирові Великому потрібно було воювати з Великою Хорватією, якщо вона теж вважалася руською державою, на відміну від інших держав. Тим більше, що Велика Хорватія входила до складу Русі.
    Особисто мені не зрозуміла ворожість чехів і хорватів, адже згідно Велесової книги вони є братами, а значить слов'янами (русичами). А от щодо слов'янскості поляків є сумніви.

    P.S. Мало мап того часу, не завжди зрозуміло про яку територію йдеться.

    ВідповістиВидалити
  4. Велесова книга - не є історичним джерелом, це вигадка! А стосовно нападу Русі на Велику Хорватію, тут дійсно багато питань, а відповідей катма...

    ВідповістиВидалити
  5. "Велесова книга" не більша вигадка, ніж Велика Хорватія. Притримуючись такої позиції, ви, може, шановний скажете, що і Україна вигадка? А от що до посилань, то зауваження цілком правильне.

    ВідповістиВидалити
  6. Історики довели, що Велесову книгу написали у ХІХ ст., це доводять різноманітні експеременти і дослідження, які проводились з текстом даної книги.

    ВідповістиВидалити
  7. МахновецьFeb 22, 2012 02:37 AM

    Самоназва "україна" - це також брехлива вигадка !!! Невже ви будете стверджувати що Руське Воэводство, що існувало до 1772 року якось поєднується з замоназвою "україна"? Руське воєводство (польськ. Województwo ruskie) — адміністративно-територіальна одиниця Польського королівства, утворена близько 1434 року з тих земель Галицько-волинського князівства. До утворення воєводства ця територія носила назву Руське королівство або Руська земля.

    У 1254 році Данило Галицький (Данило I Романович (1201—1264) — князь Галицько-Волинський і Великий князь Київський (1240), король Русі (1253). Син князя Романа II Мстиславича з династії Рюриковичів)

    прийняв в Дорогочине титул «короля Руси» від папи римського Інокентія IV, заснувавши галицький королівський будинок. Нащадки Данила іменували себе «Rex Russiae» і «duces totius terrae Russiae, Galicie et Ladimirie» («король Руси» або «князь всієї землі руської, галицької і володимирської».

    У 1386 році королева Польщі Ядвіга зробила похід в Галицьку Русь і приєднала її до Польщі. З тих пір Галіция до розділів Польщі залишалася одній з її провінцій.

    Руське воєводство складалося з 5 земель (деякі з них ділилися на повіти): Львівською (Львівський і Жидачівський повіти) Санокськой (центр — Санок) Перемишльськой (центр — Перемишль) Галицькою (центр — Галич; повіти: Галицький, Теребовельський, Коломийський) Белзький (центр — Белз; повіти: Холмський, Красноставський).

    Кількість жителів в 1629 році — 943 000, в 1770 році — 1 495 000. У 1677 році в Руському воєводстві було близько 3 090 сіл, а також 160 міст і містечок. Руське воєводство було ліквідоване в 1772 році після приєднання польської Галіциі до імперії Габсбургськой; Холмський повіт увійшов до складу Російської імперії.

    Справжня самоназва нашої країни та нашого етносу - РУСЬ та РУСИ !!! Українці мають свою історії виключно у рамках 100 останніх років, тому:
    http://russkiev.wordpress.com/

    ВідповістиВидалити
  8. "Велесова книга" - вигадка, просто фальшивка.
    http://www.youtube.com/watch?v=ph2u9Ptp2LE

    ВідповістиВидалити
  9. Дякую за підтримку, Владе Правице!

    ВідповістиВидалити
  10. Біла Хорватія — не Руська держава.
    Якась пропаґанда, спроба азіопського Києва запричаститися карпатським реґіоном, осколком Середньої Европи.
    Шкода, галичани забули, що Київська Русь їх завоювала, і далі вдають із себе найшчирішчих козаків-українців.

    ВідповістиВидалити
  11. То русини це нащадки білих хорватів? Цікаво... Чого ж вони тоді віддались мадярським завойовникам і не боролися з ними, а?

    ВідповістиВидалити
  12. На другій ілюстрації не "Славник – князь Великої Хорватії", а Дмітрій Донской в інтерпретації художника Глазунова. Чи є сенс читати далі?

    ВідповістиВидалити