вівторок, 21 лютого 2012 р.

Муза та натхненниця ідеолога українського націоналізму

Не любов, не ніжність і не пристрасть,
Тільки серце – збуджений орел!
Олена Теліга
   Про Олену Телігу, поетку вогняних меж, як називав її ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов, написано надто мало і не суттєво. Багато публіцистичних та біографічних статей присвячених Олені Телізі розглядають її тільки в двох іпостасях: як поетку, або як націоналістку і активну діячку ОУН. Та найбільш пристрасне, глибоке дослідження творчій діяльності Олени Теліги здійснив відомий власне її вчитель Дмитро Донцов. Однак, стосовно останньої тези можна посперечатись! На сьогодні, остаточно не з’ясовано, чи була Олена Теліга ученицею, чи музою Дмитра Донцова, однак вочевидь ясно, що обидві постаті зіграли важливу роль в житті один одного.
Символи українського націоналізму
   Знайомство Олени Теліги з Дмитром Донцовим відбулось у 1930 р. у Львові, куди переїхала поетеса з Варшаві, так як за рік до цього померла її мати. Тоді ж настали злиденні часи та нестатки: іноді Олені Телізі доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре Львова, Дрогобича, Станіслава, Сокаля — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.
   Саме така самовідданість і самопожертва Олени Теліги за ради України вразили і водночас надихнули на плідну співпрацю з "поеткою з Божої ласки" ідеолога українського націоналізму  Дмитра Донцова. Молода українка стала ученицею і музою лицаря духу національної боротьби. Сам Дмитро Донцов дуже прозаїчно охарактеризував Олену Телігу: «Оригінальна в образках та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, горда в наставленні до життя – вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького. З’явилась вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча зірка, лишаючи яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам».
Олена Теліга і Дмитро Донцов у Львові
   Олена Теліга стала музою Дмитра Донцова завдяки своїм несамовитими віршами, що так схожі на сприйняття слухачами вогняних, полум’яних поезій Тараса Шевченка. Дмитро Донцов милувався своєю музою, плекав у неї великі надії, щодо боротьбу за вільну Україну. Батько українського націоналізму змалював подібність поезії Олени Теліги до творчості улюбленої нею Лесі Українки. Дмитро Донцов вказує на геніальний дар поетки вогняних меж в’язати близьке з далеким, нинішнє з майбутнім або з вчорашнім, гостро переживати ганьбу і рабство своєї поневоленої нації. І як підсумок оцінки творчості Олени Теліги власне Дмитро Донцов пише: «Я не знаю ні одного після Шевченка поета, якого поезія була б так насичена ідеєю Божого Проведіння».
   В наш прогресивний вік, якби сказав Дмитро Донцов, в епоху тріумфуючого хама, у вік отарності, нищення всього індивідуального, яскравого, сміливого — зір з гордістю зупиняється на блискучій постаті Олени Теліги, музі та палкій українській націоналістки. У тих, хто її знав, в їх пам'яті завжди вона лишиться стрункою, різко вирізбленною, випнятою вгору. Її тремтяча життям постать як чарівної жінки і пророчиці, в свою темну епоху била на сполох, пробуджувала українство в тих людях, які не вже були за крок до зневіри.
   З вибухом Другої світової війни Олена Теліга таємно подорожувала окупованою німецькими військами Польщею. У грудні 1939 р. в Кракові Олена Теліга зустріла Олег Ольжича. В той же час за порадою свого вчителя Дмитра Донцова потеса вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з Олегом Ольжичем і Уласом самчуком у культурно-освітній референтурі. 22 жовтня 1941 р. вже в Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників.
Обкладинка праці Дмитра Донцова присвячена Олені Телізі
   Після Тараса Шевченка і Лесі Українки, муза Дмитра Донцова відновила в українській літературі містично-воєвничий дух старого Києва: «Була вона поеткою вогненних меж, на порозі нової епохи нашої цивілізації, епохи, яку вона викликала і в боротьбі за яку наложила головою. Нічого з плебейського не було в ній, нічого зі скиглення поезії початків XX ст. з їх занепадницьким сентименталізмом. Велика внутрішня сила била з неї, з її творчості, суворе завзяття, яке відблеском кидав на неї далекий, а потім такий близький, її в боях ранений, трагічний Київ. Жадоба блискучого і сильного життя, глибока свідомість її нації та її самої призначення, згораючи світити в віки Божим смолоскипом — ось що виріжняло цю поетку, іноді ніжну й жіночу, а як треба, тверду і горду. Такою була вона, такою була її творчість».
   Правду казали давні римляне, про те, що поетом не можна стати, поетом можна лише народитися. Думки, пророцтва, передчуття поетів-візіонерів, зокрема і Олени Теліги, виливаються їм неначе в трансі — на самітних проходах, в безсонні ночі, в пропасниці. Саме тому Олена Теліга була "поеткою з Божої ласки" – оригінальна в образах та ідеях, цілосна як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі "прудконогої Діани", горда в наставленні до життя — вона лишила сучасним українцям взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії позбавленої всього вульгарного, простацького. З'явилася вона, спалахнула і згоріла на тяжкому і сірому, потім на кроваво-червоному небі війни і революції, неначе блискуча зірка, лишаючи, хоч згасла фізично, яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам.
Дмитро Донцов і Олена Теліга у Празі
   В Олени Теліги — шляхетність ліній поезії, скупість, лаконізм виразу, незвикла доцільність будови, що пнеться вгору, через край, за межу, в простори, в повітря, понад мури. Дмитро Донцов дуже палко змальовує потичність творчості своєї ідейної натхненниці: «Вірші "поетки з Божої ласки" рвуться з нестримною силою на каменистий верх, на найвищий шпиль. Пнуться в далечінь, наче напнятий лук. Стрункість ліній, пружність будови. Загальне вражіння чогось, що пориває душу від приземного, сірого, буденного, — в небо, в височину. Подібна й колористика її поезій. Не знайти в в віршах тріпотно пестливих, або рожево мрійних барв, часто уживаних нашими ліриками. Не знайти теж сірости брудно-рожевих чи брудно-голубих красок, які роблять такими нудно одноцвітними вірші перечулених естетів. Найбільш не терпить вона сірости!».
   Музика поезій Олени Теліги витримана в тих самих тонах, в тім самім стилю, що й їх кольористика, що й ціла будова. Не почуєте журливої мови потічка, ні соловїної солодкавости. Нема й приглушених тонів. Звучать вони глибокою і сильною пристрастю, динамікою. Цілість є наче безпереривна, всезростаюча аж до фінального акорду фуга тонів. Нераз чуєте — удари її серця мов удари молота. Мов крила вітряка — крутіж якогось радісного, несамовитого душевного підйому. Все чітке й лаконічне. Ні зайвих нот, ані зідхань даремних. Є бунт, є крик, є динаміка, рух, захват, виклик, екстаза, трагізм…
Олена Теліга з побратимами з ОУН
   Сучасна доба не сприяє розвиткові літератури, а тим не менш критиці. Занепад української культури, духовності, витворив особливу породу фахових критиків, які рідко заглядають у душу автора, в святая святих його творчості. Всупереч новітнім літературно-критичним поглядам творчість письменника чи поета не має бути дидактичною, не повинна виховувати українське суспільство в патріотичному руслі, а хіба лиш бавити.
   Перше, що кидається в очі читачеві поезії Олени Теліги, поетки вогняних меж — це славень інстинктовому, нестримному життєвому пориву, славень бурхливій радості життя, росту, пробудженій молодості. Нагромадження надміру життєвої енергії, динаміка життєвого еляну, які бурлили, як вулкан, і рвалися назверх, — було це. Кредо як її життя, так і поезії – це горяче пульсуюче бажання жити, бажання, яке, здається, зараз розірве зовнішню скорупу, всі рамки, що його стримують, і вибухне назверх. Це бажання надихало на плідну працю в ідеологічному плані Дмитра Донцова, який зазачав: «Все в ній є порив до яскравого, до блискучого, порив летіти крізь бурю і небезпеку. Це чисто анімальне відчуття радости життя, упоєння його пянким виром, виладованням надміру сили. В це життя влетіла вона «рудим конем в червоній амазонці». Типова постать національної нашої стихії з дикою енерґією, степового українського скакуна».
Автор – Денис Ковальов
(cвітлини взяті з сайту  istpravda.com.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар