Царичанка – селище міського типу, центр однойменного
району на Січеславщині, розташована на правому березі мальовничої річки Орелі. Виникла Царичанка у ХVII ст. За часів гетьмана Івана Самойловича. У 1677 р. Царичанка згадується як сотенне
містечко Полтавського полку. І досі зберігає назву Замка горішня частина
Царичанки, яка була обнесена земляними валами. Не раз на цих укріпленнях
точилися запеклі бої з татарами. У 1696 р. Царичанка, як і інші містечка по
річці Орелі, зазнала нападу татарсько-турецької орди –
її
вщент зруйнували і спалили.
Під час походу Карла ХІІ на Полтаву в
1709 р. у
містечку стояв російський гарнізон, який начисто розбили козаки кошового отамана Костя
Гордієнка. З
1731 р.
Царичанка ввійшла до Української укріпленої лінії, як одна з її фортець. У квітні 1736 р. тут розмістилася головна квартира
російсько-української армії під командуванням графа Мініха, яка готувалась до
приходу проти татар.
До 1764 р. Царичанка залишалася сотенним
містечком Полтавського полку. Переважну більшість його населення становили
реєстрові козаки. У вільний від військової служби час вони займалися
землеробством, вирощуванням тютюну, бджільництвом, рибальством, торгівлею.
Щорічно влітку в містечку збирався ярмарок, на якому тургували хлібом, худобою,
шкірою, салом. З розвитком промислів та торгівлі збільшувалась кількість міщан,
яки селилися на Подолі – торговельній слобідці Царичанки. Наприкінці ХVІІ ст. в Царичанці жило багато військових.
Однією
з яскравих сторінок історії Царичанки було повстання пікінерськів полків. У жовтні 1769 р. повстали Донецький і Дніпровський (до
складу якого входила Царичанка) пікінерські полки. Уряд кинув проти них
регулярні війська. Проте згадки про це повстання довго жили у пам'яті народній,
у переказах і піснях. У 1765 р. Царичанка відійшла до Новоросійської губернії, з 1775
до 1784 рр. вона була центром повіту з
воєводською канцелярією в складі Азовської губернії. З 1802 р. Царичанка увійшла до складу Полтавської губернії як
містечко Кобелякського повіту, а з 1816 р. її перевели на становище військового поселення.
Найважчим запитанням навіть для тих сільських голів,
хто не звик розводити руки з єдиною на все відповіддю «немає, де знайти кошти для розвитку
місцевої інфраструктури?». Цікавий творчий підхід з цієї точки зору вирізняє Царичанську селищну
раду, єдину самодостатню в Царичанському районі.
На обласному конкурсі місцевого самоврядування ще 2010 р. Царичанська селищна рада
нагороджена "Дипломом переможця" відзначено проект організації патріотичного виховання молоді на
цінностях українського козацтва.
Дух українського козацтва –
безмежна любов до України, взаємоповага і взаємодопомога, моральна і фізична
стійкість супроти усіляких злигоднів, віра у власну перемогу – обов‘язково
повинні передаватись від старших поколінь молоді. Звістка про
майбутній осередок Січі радує і козаків Царичанського козачого полку. У
постанні майбутньої фортеці вони візьмуть безпосередню участь.
Царичанська селищна рада вже подала
до проектної організації Січеслава (Дніпропетровська) заявку на розробку
проекту "Козацька фортеця – Січ". Від
козаків було висловлене побажання – щоб були кузня, смуга перешкод для
козачат, де вони робитимуть вправи на силу і витривалість, майданчик для кінних
вправ. Є лише застереження з приводу того, що до пагорба козацької фортеці
впритул підходять повеневі орільські води. Та з огляду на умову, що майбутня Царичанська Січ має бути лише на території селищної ради. А
славними традиціями приорільський край, де межували Гетьманщина і славне
Військо Запорозьке низове, надзвичайно багатий.
За матеріялами carichanka.at.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар