Чи може держава існувати без ідеології?

Проблеми ідеології набули в сучасних умовах першорядне значення як для нашої республіки, так і для всього світу. Це пояснюється переломним характером історичної епохи, в яку вступило людство у зв'язку з руйнуванням геополітичного гіганта СРСР. В результаті порушений не тільки баланс світових сил, але й поставлено під загрозу стабільний розвиток всієї земної цивілізації. Ось чому центральним питанням ідеологічних дискусій стало питання: яким шляхом піде розвиток світу?

  Деідеологізація суспільства, про яку так багато говориться в останні роки, за яку так ратує ліберальна “опозиція”, означає занурення його в такий стан, коли місце боротьби ідей займає силова боротьба, а усвідомлена і відчута діяльність людей підміняється механічним виконанням зазначених “зверху” функцій.

  Сьогодні Республіка Білорусь є єдиною країною, яка офіційно заявила про необхідність розробки державної ідеології. Прав Президент Лукашенко, який зазначив: «Суспільство не може існувати без цілісного зводу ідей, цінностей і норм, що об'єднують усіх громадян. Держава без ідеології, як і людина без думки, не може жити і розвиватися, тим більше протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам і викликам. Ідеологія для держави – те ж саме, що імунна система для живого організму. Якщо імунітет слабшає, будь-яка, навіть сама незначна, інфекція стає смертельною. Точно так само з державою: коли руйнується ідеологічна основа суспільства, його загибель стає лише справою часу, яким би зовні держава не здавалося сильним і грізним».

   Само собою, з боку Заходу і живе за його рахунок опозиції як горох з відра посипалися крики про “фашизмі”, “тоталітаризмі”, “повернення до 1937 p.” тощо. Цікава деталь: всі обвинувачі і судді чомусь також апелювали до ідеології, тільки до іншого. Який, запитаєте ви? Та до лібералізму, звичайно ж.

  Ідеологія взагалі – не суспільний феномен, а феномен науковий, який може вилитися, а може і не вилитися в феномен соціальний. Більш того, ідеологія в деяких формах може передбачати профанацію, підмінюючи дійсність символами, створюють ілюзії.

  Науковість феномена ідеології аж ніяк не суперечить її близькості релігії. Сама наука не чужа релігії і не суперечить їй. Наукові істини - предмет віри. Для того, щоб визнати науковий факт, треба повірити в те, що додаткові його перевірки вже не потрібні. Це показує і сучасна наука, пов'язана з побудовою картини світу, яка не може бути підтверджена експериментом, але спирається на гармонію теорії.

   Однак ідеологія, на відміну від науки, володіє світоглядним ядром і динамічної оболонкою його міфологічних проекцій. Саме ці проекції консолідують різні сегменти суспільства і мотивують їх поведінку, виправдовують дії громадських і соціальних інститутів, служать засобом боротьби проти конкуруючих ідеологій.

  Ідеологія завжди спрямована в майбутнє, вона є інструментом, відмова від якого прирікає на неуспіх. Відмовлятися від ідеології можна тільки на користь іншої ідеології. Тому ні економічне процвітання держави і народу, ні забезпечення національної безпеки, ні створення стійкого правопорядку неможливе без відродження духовно-моральних основ.

  Саме духовність є тим базисом, на якому тільки й може відродитися економіка і культура суспільства. Це можливо тільки на основі відновлення традиційних цінностей, атакованих сьогодні агресивними прихильниками космополітичної маскультури.

   Ідеологія білоруської держави повинна розвиватися на основі багатовікових духовних традицій нашого народу. Саме вони – природна основа світогляду, етики та поведінки більшості білорусів. Західні рецепти і проповіді заїжджих місіонерів ми рішуче відкидаємо.

  Разом з тим, наше законодавство визнає право кожного громадянина сповідувати будь-яку віру, крім “навчань” бузувірських сект і самозваних об'єднань, перекручують суть духовності, підривають культуру і мораль нашого народу. Саме духовне, релігійне і культурне надбання білоруського народу і східнослов'янської цивілізації в цілому, робить і буде робити благотворний вплив на свідомість кожного громадянина Білорусі.

  Історичний досвід показує, що цей вплив ніколи не придушував і не гнітило, а навпаки, завжди збагачувало й розвивало культуру всіх етнічних груп, що населяють нашу країну. Крім того, ідеологія білоруської держави, безсумнівно, повинна враховувати весь позитивний досвід, накопичений ще в роки СРСР.

  Державна ідеологія є апологія Вітчизни, і вона не може подобатися всім людям на землі. Розслаблення духу патріотизму якимось “об'єктивізмом” не дозволить нашому народу перевідкрити вищі ідеї та цінності, виправдати перед ними своє існування. І тут не обійтися без свого роду цивілізаційного відокремлення від Заходу з його показними “гуманізмом” і “общечеловечность”, що усувають любо громадян з системи відповідальності за долю нації і країни. Тому державна ідеологія Республіки Білорусь повинна існувати у вигляді доктрини, оновлюваною по мірі розробки патріотичного світоглядного вчення.

  Виживання білоруського народу зобов'язує виробити життєстверджуючу ідеологію, що спирається на сильні ідеї – ідеї духовного зосередження, служіння Батьківщині, протистояння моральному розпаду. Незважаючи на те, що ідеологія відродження намацується державними діячами найчастіше інтуїтивно, вона зароджується в умах інтелектуалів, провідних науковий пошук і готових пред'являти суспільству свою аксіологію та соціальну філософію. Нехтування до цього пошуку якраз і призводить до перекручення ідеології відродження аж до підміни її тоталітарною ідеологією.

  У глобальному світі перед кожним народом виникає жорстка дилема: або йому вдасться вибудувати власну стратегію майбутнього, або її вироблять інші у відповідності з власними інтересами. Майбутнє являє собою реакцію на витрати і крайнощі попереднього періоду - тут діють швидше закони контрасту, ніж наступності.

  Претензія на “кінець історії” або “остаточну перемогу” лібералізму нав'язує свій «рай», який нащадки, можливо, вважатимуть справжнім пеклом. Замість питання “яке майбутнє нас чекає” варто запитати себе – “яке майбутнє ми спровокували”. Майбутнє спростовує наші прогнози не тільки тому, що ми не в силах врахувати всі фактори, але й тому, що між причинами і очікуваними наслідками лежить поле невизначеності.

  Виродження глобальної влади може стати незрівнянно більшим викликом людству, ніж тоталітаризм, що виявляється на національному та регіональному рівні. Непередбачуваність майбутнього виступає в якості реакції на “однополярність” світу. Світова спільнота вже давно не піддавалося таким випробуванням, як зараз, в епоху торжествуючого лібералізму. На ділі це є карт-бланшем примітиву і хаосу варварства, завжди ждущим випадку вирватися назовні і затопити суспільство.

 Прямим наслідком цього стає домінування в пострадянському суспільстві збоченого гіперіндівідуалізма – т.зв. психології деревного хробака – психології духовного виродження і занепаду для мас. Лібералізм не тільки готує небезпечну формацію “нових людей” – від “нових білорусів” до “нових американців” – для штурму соціальних інститутів і норм в ім'я нічим не стиснутого інстинкту прибутку. Він готує атмосферу нового жорстокого переділу світу. Він формує людей двох формацій: на одній стороні “человекочервей”, що йдуть від реальності в наркотики, сексуальні збочення чи “віртуальну реальність”, на іншій – “суперменів” великої кримінальної революції, що перетворюють суспільство в джунглі.

  Режими, створені на пострадянському просторі принесли переважній більшості населення замість обіцяного процвітання – розорення, злидні, повсюдне відступ від традиції. Ідеологія ліберальної модернізації, якої манили народи колишнього СРСР, виявилася гігантським блефом. Це означає, що союзники Заходу в пострадянських республіках сьогодні становлять меншість. Причому корумповане, найгірше за своїми морально-психологічними якостями, меншість.

  Білоруському суспільству надається унікальний шанс – розробити концепцію “відкритого майбутнього”, в якому отримають новий шанс ті, хто виявився обділеною в сьогоденні. Цією ідеологією можуть стати наші традиції, солідарність і консолідація суспільства…

З листа білоруських націоналістів, листопад 2004 р.