неділя, 7 лютого 2016 р.

Коли ми підемо на Крим

Закономірно, що в період деескалації безпосереднього збройного конфлікту з Московією, різні по своїй природі сили у ворожому їй таборі, починають уважніше придивлятись один до одного, не завжди знаходячи там бажаних для себе якостей.
   Отож, все частіше доводиться натрапляти на дискусію щодо формату стосунків між українськими націоналістами та кримськими татарами. Загравання перших із Туреччиною, що підтриває авторитет Києва, пасивність під час анексії, провокативні звинувачення від окремих діячів цієї національної меншини у сторону націоналістичного табору і подекуди абсолютно неадекватні тези у відповідь, створюють ряд недоречних непорозумінь.
   Втім, ключовим є інше, Москва однаково ненавидить і кримських татар і українських націоналістів. Останні, претендуючи на владу в Україні, здебільшого декларують військове вирішення проблеми окупації півострову. Ця надзвичайно серйозна справа, у якомусь сенсі навіть військова авантюра, вимагає готувати сприятливі для неї умови вже зараз, в тому числі, на міжособистіному рівні між представниками зацікавлених етносів.
   Якщо ми дійсно всерйоз розглядаємо можливість того, що одного сонячного дня чобіт українського солдата ступить на кримську землю з метою вибити звідти росіян, ми маємо тверезо оцінити роль татар у цьому ризикованому задумі. Останні, при належній підтримці із материка, в силі організувати плідний грунт для українського наступу. Не будемо вдаватись в деталі але зауважимо, що без підтримки місцевого населення подібні операції приречені на провал. Нам, націоналістам не варто обманювати себе та вірити у байки про те, що жителі Криму знемагають під гнітом Владіміра Путіна. Давайте залишимо це для широких верств населення. Як би не біснувався керманич Кремля, і як би спритно та переконливо ми не кривили нещирі посмішки кримчанам, більшість проросійських жителів півострову сприйматимуть нас відвертими окупантами, чинитимуть запеклий опір і будуть надавати всю необхідну підтримку московським військам. 
   Не секрет, що цей конфлікт дуже швидко набуде ознак етніної різанини. І тут для татар також знайдеться багато корисної для нас роботи: оперативно вказавши необхідні цілі нашим силовикам, ми позбудемось серйозного головного болю у майбутньому. Досвід 2-го травня 2014-го р. в Одесі вказує на два головні наслідки подібних кривавих інцидентів: відносно швидка ліквідація головних конденсаторів ворожого спротиву знімає загрозу широкомасштабного протистояння для цілого регіону але спонукає потужну мобілізаційну хвилю людських ресурсів у ворожому таборі, що буде спрямована на інші відрізки українсько-російського фронту. Це що стосується потенційних ворогів серед представників цивільної частини населення Криму.
   Головну загрозу, безумовно, становить присутність регулярної російської армії, яку україно-татарські диверсійні групи повинні будуть випатрати з середини з одночасним зовнішнім ударом потужного військового з'єднання Збройних Сил.
   Нещодавно, я зрозумів для себе одну важливу річ. Ключовим у майже будь-якій сфері життя має бути чесність перед собою. В українців і татар не багато мотивів любити одне одного, але те, що зараз нас споріднює, затьмарює буд-які дріб'язкові протиріччя. Нас об'єднує ненависть до Москви. Знищити її - це наш першочерговий обов'язок, а далі? А далі можете робити все, що вам заманеться...

1 коментар:

  1. "А далі можете робити все, що вам заманеться..."
    А після створення Муфтіяту у Херсонській області , татари виріжуть українських націоналістів , бо це їм буде дозволено

    ВідповістиВидалити