"Шведські демократи" опанували провінцію Сконе

Наприкінці грудня минулого 2018 р. у Швеції відбулась доволі показова подія, яку оминули українські ЗМІ. Представники націоналістичної політичної партії з промовистою назвою "Шведські демократи" (швед. Sverigedemokraterna) здобули владу у кількох містах південної провінції Сконе. Так євроскептики, скориставшись зневірою виборців до панівних партій, законним шляхом керуватимуть у Гьорбю, Брумьолла та ще кількох населених пунктах, що страждають від навали нелегалів.
   Як зазначають завжди стурбовані "борці за рівність", "Шведські демократи" вперше відчують смак реальної влади з моменту заснування партії 30 років тому і це може похитнути наявний порядок речей на півдні країни. Це стало можливо завдяки тому, що політична сила євроскептиків вдало використала проблему ісламізації Швеції, що потерпає від мігрантів-мусульман останні 19 років. Водночас для здійснення практичних кроків шведські націоналісти послуговуватимуться гаслом — "Культурний націоналізм замість мультикультуралізму!".
   Цікаво, що першим рішенням нової влади у містах провінції Сконе стало скасування для нелегалів освітньої програми з вивчення рідної мови, а не шведської як єдиної державної в країні. Також євроскептики планують скоротити фінансування програм, які мають інтегрувати приїжджих мусульман у шведське суспільство, хоча насправді лиш консервують полярність культур — мігранти не стають шведами, як того хочуть урядовці та різного роду грантожери. На тепер відомо, що "Шведські демократи" планують закріпити свій успіх ще й у найбільших містах Півдня (Мальмьо, Крістіанстад, Гельсінґборґ), де проживає велика мусульманська громада, члени якої тероризують корінне населення, але чи вдасться їм здійснити це?!
   Наостанок зауважимо, що партія шведських євроскептиків відома своєю антибрюссельською позицією (вимагає залишити Євросоюз), а її членство виступає за посилення міграційної політики. Підтримуючи тісний зв'язок з ідейними союзниками у націоналістичному таборі, як "Справжні фіни", "Шведські демократи" прагнуть відмовитись від панівної в країні концепції мультикультуралізму та "повернути Швецію шведам" у всіх сферах суспільно-політичного життя. Що ж, побажаємо нащадкам гордих вікінгів успіху у боротьбі за власну державність!

За матеріалами "Deutsche Welle"

Хоробрий "Пастир" з лав добровольців Божої чоти

Війна – слово, яке увірвалося в життя кожного українця весною 2014-го. Розриви "ГРАДів", вибухи мін, кулеметні черги та постріли з автоматів заполонили інформаційні випуски, що з кожним днем, тижнем і місяцем стали чимось буденним, непоміченим. А проте, на фронті й досі вмирають люди – наші захисники, що боронять Україну від одвічного ворога ціною свого життя.
   Вбиті війною, але не забуті нами! У ці січневі дні ми згадуємо полеглих смертю героїв-добровольців, пам'ять про яких не має згаснути. Одним з когорти відчайдушних і незламним духом був й Андрій Лепехін на псевдо "Пастир".
   Боєць Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" влітку 2014-го брав участь у визволенні селища Піски під Донецьком. Разом із побратимами на початку 2015-го він допомагав кіборгам обороняти летовище, відволікаючи загони московських окупантів. Однак доля не дала другу "Пастиру" пройти шляхом перемоги до кінця – у серпні 2016-го зупинилося серце пораненого вояка, якому був лиш 51 рік.
   Відданий син Україні віддав за Неньку життя. Як і тисячі інших добровольців, друг "Пастир" прагнув бути вільним і щасливим у своїй Батьківщині. Його ім'я ви не почуєте в офіційних зведеннях ГенШтабу ЗСУ, однак воно вирізане гострим лезом у нашому серці, де також знайшла прихисток пам'ять про друга "Сєвєра", "Міфа", "Лісника" та інших незламним духом Героїв України.
   У той час як демократична Європа насолоджується своєю безтурботною і мирним життям, на Сході України триває запекла боротьба. Імена наших захисників, оборонців цілої цивілізації рвуть рани, які ніколи не загояться, змушуючи стискати зуби й не здаватися, не дивлячись на біль і втрату. Адже ці українські солдати, добровольці Божої чоти, стали для нас справжніми людьми честі та незламності.

Автор — Данило Катраник

Каракас — двері у світ для маріонеток Кремля

Південноосетинські маріонетки Кремля намагаються скинути з себе тавро ізоляції та отримати міжнародну підтримку. Нещодавно ватажок сепаратистів цього бунтівного регіону Грузії Анатолій Бібілов відвідав інавгурацію Ніколаса Мадуро у Каракасі. Подія мала на меті продемонструвати всьому світу, у першу чергу країнам Заходу, видимість налагодження стратегічних відносин чинного венесуельського режиму з вигнанцями міжнародної арени.
   Як повідомляють місцеві ЗМІ, усього на інавгурацію Ніколаса Мадуро до венесуельської столиці прибуло п'ять президентів дружніх держав. Серед них — Міґель Діас-Канель (новий очільник Куби), Даніель Ортеґа (нікарагуанський диктатор-марксист), Ево Моралес (незмінний вже кілька каденцій індіанський лідер Болівії), Сальвадор Санчес (президент Сальвадору) і вже згаданий осетин Анатолій Бібілов. Цікаво, що стратегічні партнери Венесуели (Сирія, РФ, Іран і КНДР) відправили на урочистий захід лише своїх послів у Каракасі, чим вкотре підкреслили обмеженість геополітичного курсу Ніколаса Мадуро.
   Присутність ватажка південноосетинських сепаратистів, на тлі економічної стагнації регіону непідконтрольного Грузії, мало засвідчити, у першу чергу самим маріонеткам Кремля, їхню значущість та відкриття нової сторінки власної квазідержавності. Адже окрім президента Венесуели, так званий "цхінвальський уряд" визнали зовсім недемократичні країни "третього світу": Нікарагуа, Науру, Вануату, Тувалу і Сирія. На нашу думку, участь Анатолія Бібілова на інавгурації Ніколаса Мадуро є пробним кроком для більш масштабної гри, що замислили у Москві.
   Однак не варто навіть припускати, що наступним кремлівським козирем стануть терористичні угруповання "ДНР/ЛНР", ватажків яких можуть відправити скажімо у дружню РФ і таку схожу на неї африканську країну Зімбабве. Наголосимо, що історія має немало аналогічних подій, коли маріонетки великих держав (СССР, Третій Райх, США) імітували бурхливу діяльність напередодні глобальних змін. Адже те, що Каракас став новим місцем збору для вигнанців з "третього світу", просто демонстрація їхнього існування "усім ворогам на зло" і не більше. 

За матеріалами "TalCual"

Шоколад із присмаком діоксину

Добігає кінця президентська каденція однотурового з Вінниці. Його командою, як кажуть у народі, зроблено немало. Шкода, що лиш серед позитивних зрушень, які на собі відчули Україна та її громадяни, власнику бренду "Roshen" завдячуємо відродженням Помісної Православної Церкви.

   Не треба бути експертом, аби зрозуміти, що й цей подвиг робився нашвидкуруч перед виборами. І тут ніби поринаємо у спогади 9-річної давнини, коли його кум-бджоляр так само "з коліна", щоб надолужити згаяний рейтинг, визнав Героями України Степана Бандеру і Романа Шухевича. Паралелі ж очевидні, чи не так?
   Звісно, що не можна порівнювати доленосну для нації церковну автокефалію з одномоментним рішенням вчорашнього банкіра. Але факт залишається фактом — обидва президенти, таким своїм вчинком, намагаються виправдати втрачений на реформи час. Не говоримо й про те, що винними у провалі соціально-економічного поступу України оголошено "агентів Кремля" — націоналістів, добровольців, антикорупціонерів, але аж ніяк не "п'яту колону" під проводом олігархів Новинського, Ахметова і Коломойського.
   Єдине, що не було наприкінці каденції Віктора Ющенка, так це окупованого Криму і війни на Донбасі. Проте, на нашу думку, саме його нерішучість, ба навіть політична імпотенція, сприяла тому, що владу цілком "демократично" захопив донецький клан, який понад 3 роки працював на Кремль. Хоча й зараз грошовиті мішки "русскава міра" не проти використати дивіденди попередників, щоб знов мати вплив на всю Україну, а не лише на 2 східні області та кількох партійних маріонеток.
   Чи вивчимо ми, українці, свої помилки з вище наведеного буде видно вже наприкінці березня. Перед нами цілий квітник кандидатів, котрі обіцяють мир (капітуляцію) і стабільність (економічну стагнацію), але не перемогу (саме її) і відродження (національне та соціально-економічне)! Маємо обрати гідного, того, кому не байдужа доля кожного з нас, а не власної кишені.

Автор — Ревуч Січовий

Козацький міф потребує відродження

Складно знайти в історії народів світу приклад, коли б ціла нація міцно асоціювалась з певним суспільним станом. Один такий приклад, втім, існує. Це Україна і українці!

   "Землею козаків" звав нашу Батьківщину сирійський мандрівник Павло Алепський. Ucraina – Terra Cossacorum, так позначали на мапах західно-європейські мандрівники. Великий чин Богдана Хмельницького 1648 р. поширив козацький звичай з малої частини Надніпрянщини на всі терени Руси-України.

   Наголосимо, що він поширив звичай і створив грандіозний міф. А як відомо, міф – це не казка чи вигадка, а те що дійсно було, те, що визначило долю народу і вийшло в рамки поза часом і поза плинною історією. Цим став козацький міф, що свої паростки дав від Кавказу до Лемківщини та Підляшшя, де також лунали пісні про козаків, і парубки з Бескидів вирушали в Глухів служити в гетьманській надвірній сотні.

   Борці за українську справу на Галичині початку ХХ ст. й ті взяли собі назву Січові Стрільці. У музеях по райцентрах Західної України ще до кінця 1990-х жила традиція хоч якось згадувати про хоч якусь присутність в тому чи іншому містечку чи селі військ Хмельницького. Це вже пізніше стало модним згадувати про "Бруно Шульца", "бамбетлі" та "бандерівську горілку"...

   Нині про Козаччину прийнято згадувати дедалі рідше. Доклались звісно й всюдисущі масмедійні таргани (предків яких вдало косив Максим Кривоніс), схильні все зводити до гротеску, маразму та насмішок. Ймовірно тому козацький міф став незручним.

   Однак все ж важко викреслити з цього міфу і православ’я, і звичай бути озброєним, і сам чоловічий архетип (маскулінність Козаччини). А головне, козацький міф об’єднує! Земляки гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного з-під Самбора слідуючи козацькому міфу знайдуть спільну мову з козацькими нащадками з Кам’яного Броду (Камброд, нині район Луганська), а цього так не хочуть вороги Української Nації!

За матеріалами "Зентропа Україна"