четвер, 1 грудня 2011 р.

Смерть пересічного українця – привід для ліквідації олігархічної влади

  26 листопада 2011 р. вся Україна вшановувала пам'ять багатомільйонних жертв Голодомору 1932-1933 рр. влаштованого катами української нації – більшовицькою владою. Вже наступного дня у шахтарському місті Донецьк силові структури СБУ та МВС разом з представниками служби МНС ввечері зламали намет голодуючих протестувальників – ліквідаторів аварії на ЧАЕС. За словами чорнобильців, люди в штатському забігли у намет, зламали труби та пічки-буржуйки, після чого намет наповнився чадним газом, люди почали задихатися.
Карикатура "Свавілля і безкарність паліцаїв"
   В результаті цих подій одна людина загинула. Це був 70-річний шахтар Генадій Конопльов. Лікар засвідчив зупинку серця у бригаді швидкої, яка чергувала біля Донецького обласного управління пенсійного фонду України. Наметове містечко чорнобильців у Донецьку розганяла міліція разом із особами кримінальної зовнішності. Ці штурмовики пробігли по тілах людей і затоптали шахтаря Генадія Конопльова, який був головою ветеранської організації учасників і дітей війни у місті Родинське, а також членом партії ВО ''Батьківщина''. Однак влада не помічає зумисного вбивства, а навпаки публікує зовсім протилежні дійсності заяви: «Чоловікові був поставлений діагноз ''ішемічна хвороба серця з ознаками стенокардії'' і запропонована госпіталізація. Від госпіталізації літня людина відмовилася».
   Що ж це робиться, чи це справедливо? – Ні! То чи не настав час радикальної відсічі пануючій олігархічній владі? – Настав! І діяти вже зараз. Одна багато хто з пересічних українців скаже, що зараз не назріла революційна ситуація, що влада не допустить всілякого роду антиурядових бунтів та переворотів, але можна діяти не так масово. Давайте подивимось в недалеке минуле і спів ставимо деякі події і факти.
Загиблий протестувальник, ліквідатор аварії на ЧАЕС, шахтар Генадій Конопльов
   У грудні 2008 р. Грецію охопили масові антиурядові виступи. Зіткнення з поліцією почалися в Афінах і поступово перекинулися на інші, у тому числі й туристичні регіони країни. Причиною для таких масових акцій протесту стало вбивство поліцейським 15-річного мешканця Афін Александроса Грігорополуса, застреленого під час нападу на поліцейський патруль. І без того вже давно не благополучну Грецію з тих самих пір лихоманить з певною періодичністю.
   Революція в Тунісі почалася після акту самоспалення вуличного торговця Мохаммеда Буазізі, чиї товари були конфісковані владою. Все завершилося поваленням влади, а Віктор Янукович ще й бідкався, мовляв, зірвали в Тунісі стабільність.
   У серпні 2011 р. серйозні заворушення охопили Лондон, зокрема столичний район Тоттенхем. Згодом заворушення перекинулися і на інші міста Великої Британії. Причиною масових погромів стало вбивство поліцейськими 29-річного Марка Даггана, який нібито почав першим стріляти в правоохоронців. Результат – десятки поранених, у тому числі і з боку поліції, спалені автомобілі та будинки, мародерство та масові арешти.
   Україна ризикує повторити один з цих сценаріїв. Причому початися все може з рідного Віктору Федоровичу регіону – Донбас, де чорнобильці вже публічно спалили куртку з написом «Янукович – наш Президент».
Мохаммед Буазізі, самоспалення якого поклало початок "арабської весни"
   Але окрім вуличних радикальних протестів існують й іншого роду протести. Так 27 жовтня 1999 р. стався теракт у вірменському парламенті в Єревані, коли під час чергової сесії Національних Зборів, перед процедурою питань і відповідей, у зал засідань увірвалися п’ятеро озброєних людей і відкрили вогонь по присутнім депутатам. Вогонь був спрямований у бік прем'єр-міністра Вірменії Вазгена Саркісяна та спікера парламенту Вірменії Карена Демірчяна, обидва були вбиті. За півгодини після перших пострілів до будівлі вірменського парламенту стали стікатися люди та під'їжджати карети швидкої допомоги і єреванської поліції. Будівлю оточили підрозділи спеціального загону МВС Вірменії.
Вірменський терорист Наірі Унанян
   Тим часом група терористів вже захопила в заручники депутатів і членів вірменського уряду. Ватажок терористів Наірі Унанян зажадав зустрічі з президентом Вірменії і прямого ефіру на національному телебаченні. В ніч з 27 на 28 жовтня з Воронежа до Єревану вилетіла озброєна група російського спеціального загіну "Альфа". Всю ніч "Альфа" в очікуванні штурму чергувала в будівлі парламенту разом з вірменськими кологами із "Чорних беретів". Штурм не відбувся, терористи виявилися сильнішими. Почалися переговори між терористами з однієї сторони та президентом Робертом Кочеряном і полцією, які тривали всю ніч. Вранці 28 жовтня Наірі Унанян виступив з телезаявою про вдале очищення вірменського уряду від ''ворогів народу'', а вже за півгодини терористи здалися.
Вазген Саркісян вбитий прем'єр-міністр Вірменії
   Таким чином, можна чітко простежити як причино-наслідковість вище наведених подій, так і їх взаємозв’язок із ситуацією, коли в країні панує не народ, а держава, що узурпована олігархічної та бандитською владою. У випадку, коли народу остогидло нести ярмо зубожіння, може виникнути всенародний антиурядовий вибух, який призведе або до кривавої революції, або до терористичних дій, направлених проти окремих народних обранців.
   Сьогодні, коли Україна перебуває у стагнації, а саме в жерлі олігархічно-мафіозного вулкану, який намагається поглинути все, що навколо нього, варто згадати слова ідеолога українського націоналізму, апостола української національної ідеї, Дмитра Донцова, який писав: «Клич Доби... Клич гідно стрінути прихід Нової Доби, яка йде на зміну анархії і розкладу сучасної епохи. Коли зродилася остання, і хто були її пророки? Зродилася вона в 1789 р., з вибухом "великої" французької революції, а її пророками були француз Жан-Жак Руссо, жид Карл-Мордихай Маркс і москаль Владімір Ульянов-Лєнін.
Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов
   Нова Доба стане лише тоді початком розпаду тієї пекельної антиукраїнської сили, коли нові люди вдихнуть в серця борців за Україну той вогняний напій, що ним минувшина жила й міцніла, коли почнуть гойдати кличний дзвін, кресать вогонь із кремнів, коли нові борці почують дзвін той, клич Нової Доби. Кличний дзвін Доби почують люди не плебейської, крові, ті, яких викликав з могил Тарас Шевченко, ті лицарі святі, що в безсонні ночі приходили в його хатину, які прийдуть роздавити трон чужого деспота на Україні, ті нові мазепинці, прихід яких пророкував Кобзар у своїм "Сні", в добу очікувану ним, коли "повіє новий вогонь з Холодного Яру" України… До цих людей гойдав свій кличний дзвін Іван Франко, вирікаючись блудних вогнів соціалізму і матеріалізму. До цих людей гойдала свій кличний дзвін Леся Українка, в усіх своїх драмах і поезіях, викликаючи з забуття "молодь героїчну", з "вогнистим вином" віри і завзяття в серці.
   Україна, яка встане у вогні й бурі Нової Доби, це й буде Україна тих людей, які почують її кличний дзвін – Україна давня, традиційна, історична з духом, місією і містикою старого Києва - не соціалістична, не комуністична, не Україна "хліборобська", а Україна козацька. З новою елітою, яка буде боронити "гречкосійську породу" від дикунських орд, запровадить замість анархії лад, бо ніхто інший того не зробить, бо, коли козаки будуть у злиднях, то без них будь-який матеріальний добробут гречкосіїв, всяке "злато" обернеться в "блато", а нація в "непотрібну майстру глину". Гойдати цей кличний дзвін Нової Доби – це завдання нашої епохи!»
   Розуміючи ці доленосні слова Дмитра Донцова, слова пророчі, можна зробити висновок, що українська нація має породити нових провідників, які будуть нести в народ ідеї націоналізму, які на відміну від ідей інтернаціоналізму, чи то соціалізму, чи то комунізму, чи то лібералізму, нестимуть благо всім українцям – селянам, містянам, інтелігенції, всім, хто не зрадивши себе, не зрадить свою націю.
"П'ятниця відставки" у Єгипті – пік "арабської весни"
   Отже, підсумовуючи викладений вище матеріал, все ж таки будемо сподіватись на те, що українська весна 2012 р. не буде такою, якою вона була в Тунісі, Єгипті, Лівії, Ємені, Бахрейні, Марокко, Алжирі, Йорданії та Сирії у 2011 р. Влада має зрозуміти, що її нерадянські репресії будуть і надалі викликати опір в суспільстві, і коли остання крапля переповнить чашу народного терпіння – подальші події неминуче зумовлять радикальність дій українців. В Україні вже пролилась кров українця, але цього замало аби теперішня олігархічно-мафіозна влада була ліквідована, і не важливо яким шляхом – грецьким, арабським чи вірменським. Сьогодні важливо, аби українці, які виходять на протести були разом, і не важливо, які ідеї їх роз’єднують, важливо те, яка спільна мета їх об’єднує, а саме ліквідація пануючої олігархічної бандитської влади і встановлення  народного порядку справедливості. Сподіваємось на краще
Автор – Денис Ковальов
(світлини надані ІА Reuters)

2 коментарі:

  1. Чи зможемо коли відкрити шлях,
    Який не звабить нас у потойбіччя?
    Чи зможемо ми стримати в серцях
    Все те, що нас штовхає в вічність?

    Всі ті слова. Дороговказ, що бреше.
    Непевна стрілка компаса тремтить.
    Нам знов межи очі кидають «вещі»,
    Щоби лише на марші нас спинить.

    Колони струнко йдуть лава до лави.
    І подих вітру колихає прапори.
    І це неправда, що не хочем слави.
    Якщо без слави, то навіщо жить?

    Ми йдем вперед. Назад шляху немає.
    Й нікому з нас немає вороття.
    Усе ми віддамо для слави,
    Усе, навіть свої життя.

    Для слави краю, рідної Вітчизни,
    Щоб України слава загула.
    І ми не хочемо сумної тризни,
    Лише б над степом піснь ся розлягла.

    Та пісня волі, вірності, посвяти
    Нескорених і вічно молодих,
    Яку ми всі будемо ще співати
    На тих могилах степових.

    На тих могилах, звідки дух Тараса
    На Україну з болем спогляда.
    Ми завчимо його слова не для прикраси,
    Бо в тих словах любов і боротьба.

    Нас всі бояться, бо ми небезпечні.
    І наша правда суперечить правді їх,
    І ми несемо неприйнятні речі,
    Що тягарем впадуть на їхній сміх.

    Сміливці раз у раз здіймаються з колін.
    Лиш їхній погляд каже вже доволі!
    А руки міцно держать рукоять мечів
    І зуби стиснуті у передсмаку крові.

    Хай ми, як ті вовки, ті хижаки,
    Що понад все цінують свою волю
    Нам байдуже, що буде в животі,
    Аби лише стрілою мчать по полю.

    Аби лише не уподобитись собаці
    Що перед зайдами виля своїм хвостом
    І загляда, що ті їдять на таці,
    Аби об’їдки кинули потом.

    Як жити псом, то ліпше вмерти вовком
    У боротьбі за кращий шмат життя.
    Хай кажуть – боротьба без толку,
    Але нам вже немає вороття.

    ВідповістиВидалити
  2. Хай наші істини й не нові та на часі.
    Без них занадто важко жить.
    Без них ти розчиняєшся у масі,
    Яка весь час за модою біжить.

    То не біда, що не встигає, –
    Мета – ніщо, а рух до неї – все.
    І як дурна ця маса все чекає,
    Що їй добробут хтось на таці принесе.

    Та ми не звикли до такого дійства.
    Для нас те все безглузда маячня.
    Для нас влаштовано театри лицемірства,
    Брехливу проповідь смирення й каяття.

    Та хіба можем ми стояти на колінах?
    Та хіба можемо ми спини свої гнуть?
    У нас є досвід іншого суспільства,
    Але ми знаємо, що не до нього нас ведуть.

    Ми, як вовки, збираємося в зграї –
    Суспільству нашому потрібен санітар.
    Держава наша на очищення чекає
    І для санації загонів час настав.

    Наш крок чіткий, з бруківки іскри
    Не зойк й не лемент з наших вуст.
    Ми всі співаємо прадавню пісню
    І зброю ми не випустимо з рук.

    ВідповістиВидалити