вівторок, 27 грудня 2011 р.

Зовнішньополітична ''третя позиція'' Аргентини

   6 липня 1947 р. президент Аргентини Хуан Перон звернувся до всіх народів світу з промовою, яку транслювали більш ніж 1000 радіопередавачів, запропонувавши своє бачення економічного співробітництва і мирної згоди людства. «Праця, для досягнення міжнародної згоди повинна реалізовуватися на основі відкидання антагоністичних ідеологій і розвитку всесвітнього усвідомлення того, що людина перебуває над системами та ідеологіями». У своєму зверненні Хуан Перон вимагав ідеологічного роззброювання людства, бо у світі, де співіснують убогість і достаток, мир і війна, не може бути факторів, які призведуть всі народи світу до єдності і процвітання. Документ ''Про економічне співробітництво і мирну згоду'' був відісланий міністерством закордонних справ Аргентини урядам латиноамериканських країн і Папі Римському. Ідея того, що людина перебуває над системами, склало антропологічне і філософське ядро ''третьої позиції''. Мова йде про цілісну і врятовану від натурфілософії та  матеріалістичної діалектики людину, яку хустисіалісти розглядали і розглядають нині  як джерело освіченого розуму, де зберігаються як основа світогляду лише віра, довіра, відчуття нераціональної сили й почуття святості. Хустисіалізм визнає в якості свого центрального елементу людину, відновлену у своїй цілісності.
Президент Аргентини Хуан Домінґо Перон
   ''Третя позиція'' нової Аргентини означала спробу зміцнити свої зовнішньополітичні позиції, лавіруючи між двома соціальними системами. ''Третя позиція'' відкривала можливість для зближення з державами різних суспільно-політичних систем − як із соціалістичними, які займали антиімперіалістичні позиції, так і з правоавторитарними режимами.
     Варто зазначити, що Аргентину і СРСР зв’язували особливі відносини. Це було пов’язане з особливою зовнішньополітичною лінією, яку проводив її уряд в той час, займаючи фактично позицію пособництва гітлерівській Німеччині. Далі, на Ялтинській конференції на черговому засіданні глав держав − її учасниць 8 лютого 1945 р. при обговоренні питання про майбутню міжнародну організацію (ООН) і членстві в ній, коли було порушене питання про латиноамериканські країни, Йосип Сталін запитав: «Як справи з Аргентиною?». Франклін Рузвельт відповів, що її немає в списку націй, запрошених на конференцію Об’єднаних націй і що вона не визнана в якості однієї із країн майбутньої ООН. Йосип Сталін зауважив, що, якщо на конференцію будуть запрошені не тільки країни, що оголосили війну, але й долучені, то країнам, що дійсно воювали з Німеччиною, буде образливо сидіти поруч із тими, які вагалися (натяк на Аргентину!) протягом  війни. Питання про Аргентину було порушено і на Потсдамській конференції. Але пізніше в позиції СРСР стосовно Аргентини почали відбуватися зміни, викликані, насамперед, внутрішньополітичними подіями в цій країні.
   Наприкінці  1945 р. аргентинський уряд через свого посла в Уругваї попрохав уряд СРСР направити до Аргентини радянську торговельну делегацію, яка здатна була б обговорити питання як про налагодження торговельних зв’язків, так і можливості встановлення між СРСР й Аргентиною дипломатичних відносин. Прохання було прийнято, і в Буенос-Айрес була спрямована делегація на чолі з К. Шевєлєвим.
   Відразу після перемоги Хуана Перона, 6 червня 1946 р., між Аргентиною та СРСР були встановлені дипломатичні відносини. Радянським послом в Аргентину був призначений М. Сергєєв. Сталін досить часто розмовляв із Сергєєвим відносно Аргентини; зокрема, він неодноразово підкреслював «величезні можливості Аргентини в експорті пшениці, кукурудзи, м’яса та інших продовольчих товарів, відзначив нашу зацікавленість у взаємовигідній торгівлі з нею». Аргентина на той момент була головним торговельним партнером СРСР у Латинській Америці.
   5 серпня 1953 р. СРСР й Аргентина підписали в Буенос-Айресі торговельну угоду, яка передбачала поставку нафтопродуктів, вугілля, сталі, машинного устаткування в обмін на аргентинські сільськогосподарські товари і сприяла різкому збільшенню вже наступного року обсягу товарообігу обох країн. Тим самим Аргентина прагнула послабити залежність від західних країн. На цьому тлі, скликана зусиллями США Міжамериканська конференція «для підтримки континентального миру й безпеки», що відбулася в серпні 1947 р. у Ріо-де-Жанейро, перетворилася на арену зіткнень інтересів США та Аргентини. Аргентинська делегація на чолі з міністром закордонних справ Х. Брамугліа під час обговорення представленого США проекту міжамериканського договору про взаємодопомогу виступила з цілою серією виправлень, з метою перешкодити гегемонії США в Західній півкулі. Зокрема, вона відстоювала принципи одноголосності під час розгляду будь-яких питань у майбутньому, що давало їй фактично право вето. Не одержавши підтримки інших делегацій, Аргентина була змушена погодитися із принципом 2/3. Проти аргентинської пропозиції виключити з договору конфлікти між американськими державами, обмеживши його дію лише позаконтинентальною агресією, виступили США. Крім того, під час обговорення питання про те, якому органу належить право визначати факт наявності агресії, Аргентина наполягала, що це питання стосується  компетенції Ради Безпеки ООН. Незважаючи на неприйняття її пропозицій, Аргентина підписала ''Договір Ріо-де-Жанейро'', але ратифікувала її далеко не відразу, а лише в 1950 р., з початком Корейської війни.
   Подібні сутички США та Аргентини тривали і на ІX Міжамериканській конференції в Боготі у 1948 р. під час обговорення уставу Організації американських держав (ОАД). Аргентина внесла пропозицію, щоб «діяльність ради ОАД не носила політичного характеру», але під тиском США вона була відхилена. Знову ж, Аргентина підписала устав ОАД, але він був ратифікований тільки після повалення режиму Хуана Перона в 1956 р.
   Самостійну позицію зайняла Аргентина і на 10-й конференції ОАД у Каракасі у 1954 р. Головним завданням форуму стало прийняття за настійною вимогою США антикомуністичної резолюції ''Декларація солідарності для захисту політичної цілісності американських держав проти втручання міжнародного комунізму''. Документ розглядав прихід лівих сил до влади у будь-якій американській країні як загрозу континентальній безпеці і підставу для приведення в дію військового пакту ''Договору Ріо-де-Жанейро''. Позиція Хуана Перона була такою: погроза комунізму не може виправдати відмову від принципу самовизначення держав і невтручання в їхні внутрішні справи і може бути усунута не військовими, а соціально-економічними заходами (наприклад, поліпшенням умов життя народу). При голосуванні Аргентина і Мексика втрималися. Гватемала, проти якої і була спрямована резолюція, голосувала проти.
   Аргентина активно діяла в напрямку об’єднання латиноамериканських країн. Так, у своїй роботі ''Третя позиція і латиноамериканська єдність'', Хуан Перон прямо говорить про необхідність об'єднання Аргентини, Бразилії та Чилі у так зване el ABC. Ця ідея не одержала можливостей для реалізації в 1947 р., але пізніше в статті Хуана Перона від 20 грудня 1951 р. можна прочитати наступне: «Знак Південного Хреста може бути прапором тріумфу Південної Америки... Об’єднані Аргентина, Бразилія й Чилі сформують, без сумніву, величезний союз, поєднуючи два океана сучасної цивілізації...». І це були не порожні слова. Ще наприкінці  1946 р. була укладена угода із Чилі про економічне та фінансове співробітництво і митний союз. У наступні два роки  відбулися зустрічі Хуана Перона із президентами Бразилії, Болівії, Парагваю і Уругваю, метою яких було розширення економічних і політичних зв’язків між Аргентиною та сусідніми країнами. Зусилля аргентинської дипломатії принесли певні результати. У лютому 1953 р. було укладено ''Пакт Сантьяго'', що передбачав більш тісне економічне й політичне співробітництво між Аргентиною та Чилі. У серпні 1953 р. до пакту приєднався Парагвай, у жовтні – Еквадор. Наприкінці 1954 р. пакт підписала Болівія.
   Розширюючи й зміцнюючи зв’язки з латиноамериканськими країнами, Аргентина прагнула поширити на них свій хустисіалістський досвід. Для цього при аргентинських посольствах був заснований інститут аташе. Ця діяльність увінчалася створенням в 1952 р. профцентру ATLAS – Об’єднання латиноамериканських працюючих синдикатів.
   Самостійна зовнішньоекономічна політика Аргентини проявлялася в її виступах проти скасування багаточисельності валютних курсів, двосторонніх торговельних і фінансових угод, ліцензій й обмежувальних митних тарифів. За часів правління Хуана Перона Аргентина так і не вступила у МВФ і МБР, але це не вплинула на подальший розвиток економіки цього латиноамериканського тигра.
Автор – Ірина Радченко

1 коментар:

  1. Чудова стаття ! Шкода що про Перонізм в Україні так мало є інформації ...

    ВідповістиВидалити