неділя, 29 січня 2012 р.

Українська Держава карбувалась під Крутами

На Аскольдовій могилі поховали їх —
Тридцять мучнів-українців, славних молодих...
Павло Тичина
   Історія української нації містить в собі багато славних подій. До них належить і визвольна боротьба 1917-1921 рр. Державні й ідейні здобутки її досить добре і ясно були зафіксовані у відповідних державних актах – чотирьох Універсалах Центральної Ради УНР, відозвах, хронологічних збірках матеріалів з цієї доби, розвідках і мемуарах. Однією з визначних подій визвольної доби 1917-1921 рр., що варта уваги й яка, щодалі, то все більше стає шанованою, але, на жаль, не точно, мало записана є – Крутянський бій.
Малюнок Андрія Данковича до акції "Вшануємо героїв Крут"
   94 роки тому 300 молодих ідеалістично налаштованих захисників такої ж молодої української держави боролися з загарбниками "зі Сходу", як колись військо короля Данила Галицького із навалою хана Батия. Вони гинули за те, щоб їх нація зростала у своїй власній самостійній державі, державі національної єдності і соціальної справедливості. Вони гинули з посмішкою на вустах, бо вірили, що їх жертва немарна, що вони гинуть за свій уряд, за свою державу. Однак їх зрадили представники політичної еліти, яки намагались створити державу без армії. У чому ж полягає трагедія Крут?
   У 1918 р. Україні як ніколи потрібна була сильна армія. Практика стосунків з більшовиками все більше переконувала уряд Центральної Ради УНР, що про рівноправність між Україною та Росією годі й думати. Обставини вимагали проголошення незалежності і створення сильної армії, та нажаль більшість членів уряду УНР не приділили цьому належної уваги. І за це краща українська молодь мусила розплатитися своєю кров'ю.
"Бій під Крутами" картина Леоніда Перфецького
   27 січня 1918 р. з Києва назустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався зі студентів Університету імені Святого Володимира, новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів Києва та околиць. Молоді українські патріоти майже не мали ніякої бойової підготовки. Вони були останньою надією Центральної Ради УНР, а тому їх кинули майже в безнадійну ситуацію, в той час коли серед ошалілої анархії десятки тисяч озброєних вояків колишньої російської імперської армії демобілізувалися. Студентський Курінь мав допомогти українським частинам втримати станцію Бахмач, однак дорогою прийшло повідомлення, що в Бахмач захопили ворожі більшовицькі війська. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути – за 120 км від Києва.
   Можлива перемога українського війська під Крутами давала шанси відвоювати Бахмач, зруйнувати колії і зачекати прибуття до Києва військових частин з регіонів для реорганізації Армії УНР. А от можлива поразка українського війська відкривала ворогу шлях на столицю молодої української держави. Окопи молодих українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3-4 км. Поряд зайняли оборону більш досвідчені бійці Української Військової Школи, яких було 250 осіб. Разом, українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень бійців. Проти них рухався передовий загін військ Михайла Муравйова кількістю близько 6 тис. військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата, котра замовкла разом зі смертю останнього захисника-крутянця.
Схема бою під Крутами
   Тим часом коло недалеко від Крут, біля станції Бобрик знаходився великий загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі "Арсенал", головний отаман Армії УНР рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була саме там. Командир студентської сотні сотник Андрій Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Більшовики не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня, а тому заздалегідь розібрали залізницю ще в Крутах.
   А в той час, відступаючи до основних сил у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту більшовиками, через що потрапили в полон. Один із більшовицьких командирів, Єгор Попов наказав ліквідувати полонених, аби компенсувати свої власні військові втрати.  Після розстрілу більшовики заборонили місцевим мешканцям деякий час ховати тіла загиблих молодих українських патріотів.
Урочисте перепоховання студентів у Києві 19 березня 1918 р.
   Урок бою під Крутами – це ще й нагадування про те, що може статися з державою, котра не дбає належним чином про всі ділянки національної безпеки. Бій під Крутами – це символ нашої вічної непідготованості, символ вічної нашої самітності перед лицем фатальної небезпеки, і то не завжди тільки з нашої вини. Самовідданий подвиг, який здійснили українські війська під Крутами, затримав швидке просування військ більшовика Михайла Муравйова. Тільки 5 лютого 1918 р. вони підійшли до міста і з берегів Дніпра піддали його страшному гарматному обстрілу. 9 лютого 1918 р. більшовики захопили Київ і вчинили криваву розправу над беззахисним населенням. На вулицях вояки армії Михайла Муравйова розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою, носив вишиванки і вуса або проявляв хоч яку симпатію до українців.
   На щастя, не довго тяглася більшовицька московська окупація, ворогів вигнали з української землі, і вже 19 березня 1918 р. тіла замордованих під Крутами студентів було розшукано і привезено до Києва. Українська Держава урочисто поховала перших своїх безстрашних героїв, тих, які гордо, за лицарським козацьким звичаєм, душу й тіло поклали за самостійність, за незалежність, за волю Батьківщини, біля Аскольдової могили. На початку березня 1918 р. згідно з мирним договором у Брест-Литовську, українські війська за допомогою імперського війська Німеччини звільнили Київ.
Монумент битви під Крутами
   Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров'ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишилися в історії як символ національної честі. Але кров крутян не була марною. Історія показала, хто для українців є ворог і зрадник. Сучасні українські націоналісти – це новітні крутяни, але їх не 300, а тому вони не збираються гинути за дарма, а тим паче за якусь там олігархічну владу. Ніщо не спинить Національну Ідею, час якої вже настав. Герої не вмирають — вмирають вороги! Вічна слава героям Крут! Слава Нації!
Автор – Денис Ковальов
(cвітлини взяті з сайту bandera.lviv.ua)

2 коментарі:

  1. Денисе, поменше цього непотрібного патосу! Він шкодить істині:)) Нещодавно в "УМ" прочитав статтю з нагоди річниці бою під Крутами. Там одна науковець сказала приблизно наступне: сьогодні у нас ніхто не хоче знати правду про той бій, попри те, що існує безліч літератури виданої в діаспорі і питання є добре дослідженим. Чомусь на Великій України дуже зручно дивитися на цю подію крізь стереотипи, ідеологію, міфи. Кілька років тому я придбав собі книжечку сторінок на 100-150, яка здається так і називається "Крути" і там на основі нормальної джерельної бази, а також спогадів учасників тих подій все розкладено по поличках і не так трагічно, швидше драматично. Хлопці виконали поставлене перед ними завдання: затримати наступ більшовиків на Київ. Так, ворог переважав у 10 разів, але й наші хлопці не були якимись батанікамі. Вони з честю виконали поставлене завдання. Більше того, вони вивезли з поля бою всіх загиблих і поранених, не припиняючи бою. А це також багато про що говорить. Найбільш трагічною була доля 27 юнаків, які у сутінках дещо втратили орієнтир і вийшли прямо на захоплену більшовиками станцію. За деякими свідченнями озвірілі від власної військової неспроможности матроси (10:1!) просто сколола хлопців багнетами.

    ВідповістиВидалити
  2. Однак, бій під Крутами і досі залишається, як не крути, загадкою історією та предметом політичних інсинуацій!

    ВідповістиВидалити