вівторок, 13 березня 2012 р.

Карпатська Україна – від автономії до незалежності

   В середині жовтні 1938 р. автономіста і мадярона Андрія Бродія, через зв’язки з урядом гортиської Мадярщини звинуватили в порушенні "Закону про охорону Чехословацької Республіки" і заарештували. Після його арешту новим прем’єр-міністром Карпатської Русі чехословацький уряд призначив Авґустина Волошина — лідера українського напряму. У присутності міністра Едмунда Бачинського, чеського генерала Олега Сватека і віце-губернатора краю Антона Бескида він склав присягу на вірність Чехословацькій республіці.
Герб незалежної Карпатської України
   Вже 27 жовтня 1938 р. в газеті "Нова свобода" було опубліковано звернення Української Народної Ради "До всіх українців по цілому світі!", яке свідчило про чітку українську спрямованість уряду Авґустина Волошина: «Ми віримо, що великий 50-мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги накладали на нас пута, знов садили нас в тюрми». Це звернення було розцінене українцями, зокрема в Галичині, як заклик до допомоги. Почалися масові демонстрації у Львові, Станіславі, Коломиї. Були зафіксовані перші нелегальні переходи кордону.
   Авґустин Волошин сформував новий уряд майже виключно з представників українського напряму. Виняток становив лише Едмунд Бачинський. Уряду Авґустина Волошина довелося діяти у вкрай складних умовах, адже не припинялися напади мадярських і польських терористів на міста і села Карпатської України, своєї кульмінації досягла руйнівна діяльність промадярської "п’ятої колони". Якщо до цього додати, що вкрай несприятливою була міжнародна ситуація, то стане зрозумілою і орієнтація на Німеччину, і численні спроби домовитися з урядом Румунії. Український прем’єр-міністр, будучи політиком-реалістом, намагався зробити неможливе: зберегти хоча б і неповну незалежність краю, докладаючи зусиль, щоб Карпато-Українська держава — складова поки що єдиної Чехословаччини — продовжувала нормально функціонувати.
Прем'єр-міністр та Президент Карпатської України — Авґустин Волошин
   Уряд Карпатської України робив усе для того, щоб відносини між українцями й чехами, які проживали в краї, залишалися добросусідськими. Призначаючи Авґустина Волошина прем’єр-міністром, чехословацький уряд покладав на нього великі надії, як на поміркованого політичного діяча, сподіваючись на його нейтралітет у внутрішній політичній боротьбі, яка не припинялася в краї. Авґустин Волошин добре це усвідомлював, коли закликав місцеве населення виконувати правильно свої повинності в межах Чехословацької Республіки. В лютому 1939 р. в краї проживало 8,5 тисячі чеських чиновників. Переважна більшість із них вороже ставились до влади Авґустина Волошина і всього українського, боячись процесів українізації. Однак конфронтацію у чесько-українські стосунки вносили обидві сторони. Чехи не сприймали українську владу та її рішення, а українці намагалися позбутися "опіки", нерідко використовуючи для цього різні методи, іноді такі, що суперечили Конституції Чехословаччини.
   Українсько-чеські відносини різко загострилися після призначення чеського генерала Лева Прхали третім міністром Карпатської України. 20 січня 1939 р. Авґустин Волошин у листі до Лева Прхали писав: «Це нарушення автономних прав Карпатської України викликало велике обурення між карпато-українським населенням. Свідчать про це стихія демонстрацій, які дуже згіршили дотепер на загал добрі відносини між карпато-українським населенням і чеським урядництвом Карпатської України. Співпраця з Вами у правительстві Карпатської України за тих обставин є неможливою». Справа закінчилася компромісом: Лев Прхала почав виконувати обов’язки міністра транспорту.
Мапа Чехословаччини у 1918-1938 рр.
   Наприкінці 1930-х рр. Чехословаччина була державою, в якій вільно функціонували понад тридцять різноманітних політичних партій та об’єднань. Але 25 жовтня 1938 р. празький уряд прийняв рішення про розпуск політичних партій. Проте партії та об’єднання продовжували діяти. Найбільше від цього рішення постраждали закарпатські комуністи. 20 січня 1939 р. уряд Карпатської України, виходячи зі становища громадського спокою і порядку та з того, що діяльність політичних партій, існуючих в Карпатській Україні, яких діяльність була припинена, загрожує громадській безпеці, вирішив розв’язати і розпустити всі політичні партії, що виявили діяльність до появи вищенаведеного розпорядження чехословацького уряду.
   Розпускаючи всі політичні партії, Авґустин Волошин дав дозвіл заложити політичну партію під назвою Українське Національне Об’єднання (УНО). 24 січня 1939 р. центральний провід УНО очолив голова УЦНР Федір Ревай. Утворення УНО свідчило про те, що уряд Карпатської України не зміг повністю відмовитися від існування партій. Але водночас це було і проявом певної самостійності української влади, яка розпорядженням про утворення УНО порушувала попередні рішення празької влади.
Передвиборча агітація УНО в Хусті
   Вибори до Сойму були призначені на 12 лютого 1939 р. Голосування мало проходити на основі Виборчого Закону Чехословацької Республіки, який продовжував діяти на території краю. Результат виборів був так надзвичайно успішний для українського народу, що заскочив своєю несподіванкою не тільки ворогів, але і приятелів Карпатської України. З майже 92,5% населення, що взяли участь у виборах, 92,4% проголосували за УНО. Згідно з Конституційним законом Чехословацької Республіки №328 від 22 листопада 1938 р., що узаконював автономний статус краю, передбачалося проведення виборів і Сойму Карпатської України.
   Уряд Авґустина Волошина планував відкриття Сойму провести в Рахові 2 березня 1939 р., однак президент Чехословацької Республіки Еміль Гаха сесії на той день не скликав. Невдалою була також спроба провести відкриття 9 березня в Хусті. Еміль Гаха дозволив скликати Сойм Карпатської України лише 21 березня 1939 р., але на прохання Авґустина Волошина змінив дату на 15 березня. І от, вже 14 березня 1939 р. Авґустин Волошин проголосив самостійність Карпатської України, сповістивши про своє рішення Міністерство закордонних справ Німеччини. На прийняття такого рішення, безперечно, вплинули фактори міжнародного характеру, зокрема, проголошення самостійності Словаччиною і вторгнення мадярських військ на територію Карпатської України. Названі події свідчили про державний розпад Чехословацької Республіки. Однак історично невірно стверджувати, що цими факторами все обмежувалося. Закарпатські українці довели, що вони готові до державницького життя, є складовою частиною великої української нації.
Автономна Підкарпатська Русь у складі Чехословацької федерації
   Шістьом засіданням Сойму, які проходили протягом трьох годин одного дня, випала доля бути історичними, бо на них були прийняті історичної ваги документи — про незалежність, державний устрій, назву, мову, прапор, герб і гімн Карпатської України. Таємним голосуванням був вибраний президент. Ним став Авґустин Волошин, за якого проголосували всі посли-депутати. Сойм проходив у той час, коли мадярська армія розпочала окупацію Карпатської України.
   Незважаючи на короткочасність існування, саме виникнення Карпатської України як держави ще раз продемонструвало усьому світові, що на Закарпатті живуть українці, які бажають мати свою державність разом зі своїми братами з Великої України. Це підтверджується "Проголошенням Всеукраїнської Народної Ради до всього українського народу", прийнятим 10 лютого 1939 р.: «Народе Український! Кріпко віримо, що у новім великім бою нація Українська героїчно переможе і стане твердою стопою на тисячолітніх горах Золотоверхого, сонцем свободи осяяного, святого Києва!». Так, не тривалий час прожила вільна Курпатська Україна – від автономії до незалежності, яку знищили мадярські загарбники.
Автор – Микола Вегеш
(cвітлини взяті з сайту khust.org)

Немає коментарів:

Дописати коментар