Історія відвела Карпатській Україні небагато часу. Вже 15 березня 1939 р. за санкцією Адольфа Гітлера війська гортиської Мадярщини розпочали її окупацію. На захист краю стала Національна оборона Карпатської України, яку очолив полковник армії УНР Сергій Єфремов. Її основою були відділи військової організації "Карпатська Січ", нашвидкуруч мобілізоване чоловіче населення, придатне для військової служби, українці – офіцери чехословацької армії. Попри поспіх в організації та комплектуванні збройних сил, брак матеріально-технічної бази й озброєння, а також слабкий рівень військової підготовки січовиків, відділи Національної оборони Карпатської України протягом 14–18 березня 1939 р. чинили запеклий опір мадярським військам. Кульмінацією оборони Карпатської України в ході мадярської військової кампанії став бій на Красному полі на шляху просування мадярських військ до Хуста – столиці незалежної української держави.
Агітаційний плакат "Карптської Січі"
В той час як у Хусті відбувалося історичне засідання Сойму (15 березня 1939-го з 16-ї години), на якому було оголошено незалежність Карпатської України, січовики разом із місцевими добровольцями та українськими старшинами чехословацької армії організували оборону підступів до Хусту. 15 березня 1939 р. під керівництвом поручика Івана Чучки та професора вчительської семінарії Якова Голоти січовики тримали оборону Севлюша (нині Виноградів) на шляху до Хуста. До 14-ї години оборонці відбили кілька наступів мадярських військ, а згодом під натиском противника, сили якого значно переважали і який використовував для наступу танки, бронетехніку, літаки, гармати та важкі кулемети, були змушені відступити до Великої Копані.
Героїчна оборона Севлюша забезпечила проведення історичної сесії Сойму. Проте жодна країна світу не визнала Карпатської України. Внаслідок наближення угорських військ до столиці вранці 16 березня 1939 р. почалася евакуація уряду та державних установ із Хуста. Тим часом обороною Великої Копані керував районний командант "Карпатської Січі" Іван Ковач. Він озброїв прибулі із Севлюша відділи семінаристів, січовиків та пластунів (разом близько 200 осіб) і відправив до Королева. Ці сили тримали лінію оборони вздовж залізничного шляху та річки Тиси цілу ніч з 15 на 16 березня 1939 р. і тільки о 10-й годині ранку відступили з боями до Великої Копані, втративши 43 осіб. Під час відступу біля залізничного мосту на Тисі в оточення потрапила розвідувальна група семінаристів під керівництвом Миколи Козичара, яку відразу ж розстріли мадяри.
Меморіальний парк "Красне поле" у селі Рокосово
На допомогу командування Національної оборони відправило одну сотню січовиків. На відрізку шляху, що сполучав Хуст із Великою Копанею, було організовано лінію оборони, яка тягнулася вздовж залізничного шляху Рокосово – Веряця – Велика Копаня та вздовж Тиси на 3–4 км і складалася з двох сотень вояків, озброєних легкими кулеметами, гвинтівками, ручними гранатами та пістолетами. Проти них виступала регулярна угорська армія з танками, бронемашинами, літаками, мінометами, гарматами та важкими кулеметами. Саме тут з 10-ї до 14-ї години 16 березня 1939 року відбулася найбільша битва у воєнній кампанії із захоплення гортиською Мадярщиною незалежної Карпатської України – битва на Красному полі.
Після короткого півгодинного бою січовики під сильним артилерійським обстрілом були змушені відступити до залізничної станції на околиці Великої Копані й звідти вести кулеметний вогонь по ворожих позиціях. О 12-й годині оборонці разом із прибулою з Хуста сотнею перейшли в контратаку, намагаючись відновити контроль над Великою Копанею. Однак за деякий час вони були змушені відступити через сильний артилерійський вогонь з угорського боку, зазнавши при цьому великих втрат. О 14-й годині наступ угорських військ посилився, що змусило січовиків із боями відступати до Хуста. Відступ січовиків до столиці прикривав відділ із 20 осіб під командуванням Олександра Блестів-Гайдамаки та Миколи Єрфана, а також чота Івана Бутковського при в’їзді до Хуста. Завдяки цьому захисники змогли перейти майже без втрат залізничний міст і влилися до головної колони січовиків, яка відступала з Хуста в напрямку Великого Бичкова, сподіваючись організувати там другу лінію оборони проти угорської армії.
Мапа мадярсько-польської окупації Карпатської України
Повідомлення про бій на Красному полі викликало неабиякий резонанс. Мадярщина в очах демократичних країн постала агресором проти молодої української держави. За мадярськими даними, у боях на Красному полі загинуло 230 січовиків, українських вояків чехословацької армії та добровольців, переважно семінаристів і пластунів. Крім того, мадяри захопили в полон 450 січовиків, поміж яких було багато вихідців із Галичини. Втрати угорців становили 160 загиблих і близько 400 поранених. Як писав про бій на Красному полі член Генерального штабу Національної оборони Карпатської України підполковник армії УНР Василь Филонович: «Тут повстали нові Карпатські Крути».
О 15-й годині 16 березня 1939 р. машиною в напрямку Великого Бичкова з Хуста виїхав командант Національної оборони Сергій Єфремов. О 16-й до Хуста увійшли перші підрозділи мадярської армії. Січовики, які не встигли відступити з головними силами, організували опір у місті. 18 березня 1939 р. мадярська армія остаточно завершила окупацію території Карпатської України, дійшовши до карпатських перевалів. Бої карпатських січовиків з мадярськими військами в березні 1939 р. стали першим у Європі збройним виступом проти агресивних планів Третього Рейху та його союзниці – гортиської Мадярщини.
Автор – Олександр Пагіря
(cвітлини взяті з сайту territoryterror.org.ua)
Немає коментарів:
Дописати коментар