понеділок, 26 березня 2012 р.

Доба темряви над Карпатською Україною

Моя Карпатська Україно – найкраща квітко на землі,
Лежиш тепер уся в руїнах
після погрому мадярні.
Василь Гренджа-Донський
   Появу автономної у 1938 р. Карпатської України вороже зустріли деякі країни, перш за все Мадярщина та Польща. Перша відверто прагнула анексувати ці землі. А от польський уряд був проти утворення в Закарпатті української державності в будь-якій формі. Він вбачав у цьому загрозу своєму пануванню в Західній Україні, населення котрої могло наслідувати приклад закарпатських братів. Тим часом Адольф Гітлер і Беніто Муссоліні підтримали агресивні прагнення своїх мадярських союзників. 2 листопада 1938 р. було організовано так званий перший Віденський арбітраж про територіальні претензії Мадярщини до Чехословаччини, рішенням якого Мадярщині було передано 12% території та 97 населених пунктів Закарпаття.
Агітаційна листівка із зображенням карпатського січовика
  Міжнародне становище Карпатської України з кожним днем ускладнювалось. Мадярщина, територіальні претензії котрої були задоволені не повністю, безперервно здійснювала антиукраїнські дипломатичні демарші, направляла в Карпатську Україну провокаційні терористичні групи. Їй симпатизувала санаційна Польща, уряд якої неодноразово порушував перед Адольфом Гітлером питання про передачу, крім анексованої поляками Тєшинської області Чехословаччини, ще й північних районів Закарпаття. Польщу влаштовувало навіть повне підпорядкування його Мадярщині. Тодішній режим Польщі ніяк не міг змиритися з існуванням поряд з Галичиною осередку української суверенності й також засилав сюди свої диверсійні групи для саботажу та терористичних акцій.
   Мадяри 13—14 березня 1939 р. знову напали на територію Карпатської України. Але цього разу до банд терористів додалися регулярні війська. Мадярські війська вели загальний наступ у чотирьох напрямках: перший — Перечин—Великий Березний—Ужок, другий — Свалява—Воловець, третій: Іршава—Кушниця, четвертий — Севлюш—Королеве—Хуст—Солотвине—Ясіня. Опір нападникам чинили стрільці "Карпатської Січі", а також частини чеської армії, що намагались прорватися до Словаччини. Під вечір 18 березня 1838 р. агресори окупували основні райони Закарпаття, хоча бої в його гірській частині тривали аж до травня. В цілому Карпатська Україна оборонялася від агресорів довше, ніж Франція чи Польща після початку наступу на них агресорів. Не кажучи вже про Чехословаччину, яка взагалі не зробила жодного пострілу на свій захист.
Зустріч польських і мадярських військ на Верецькому перевалі
   Після виходу мадярів до польського кордону там їх радісно зустріли польські війська, які в разі потреби були готові допомогти окупантам. На північному кордоні Карпатської України весело лунало: «Венгер, поляк два братанки, як до шаблі, так до склянки». Срібна земля, як поетично називають Закарпаття, з благословення Адольфа Гітлера була розтоптана кривавим чоботом фашистського режиму Міклоша Горті. Йому допомагали Польща й Румунія.
   Закарпаття було поділено окупантами на три експозитури — Ужанську, Бережську й Мараморошську. Повсюдно запанувала мадярська адміністрація, мадярська мова. Незадоволених і борців з режимом відправляли в концтабори в село Крива на Хустщині, у селища Чинадієве, Тур’ї Ремети, Перечин, а також в Будапешт, Надьканіжі і Кіштарчі. В мукачівському палаці Ковнера і чинадієвському помісті Шенброна ув’язнених катували в спеціальних камерах допитів. Усі тюрми були переповнені. Через нестачу місць для ув’язнення і катувань виділялися будинки в Ужгороді, Мукачевому, Хусті, Сігеті, використовувалися приміщення шкіл Великого Бичкова та Перечина.
Мапа гортиської Мадярщини у 1938-1944 рр.
   За "неблагонадійними" мадярська поліція встановила суворий нагляд. Українці не мали права переступати межі свого міста чи села, вести телефонні розмови, виходити з дому після 10-ї години вечора і до 5-ї години ранку, повинні були регулярно реєструватись у поліцейських чи жандармських пунктах. Нестримним потоком у Закарпаття прибували сотні мадярських жандармів, створювалася широка мережа контррозвідувальнпх органів, вербувалась агентура серед різних верств населення. Спеціально створена комісія з перевірки благонадійності закарпатських українців звільнила з роботи близько двох тисяч службовців. Без її санкції ніхто не міг зайняти навіть найнижчої посади в державних установах. Уся влада була зосереджена в руках мадярських комісарів, яких Міклош Горті власноруч наставляв: почувай себе віце-королем, щоб противник відчув твій кулак.
   А тим часом, в Закарпатті різко впав життєвий рівень населення, більшість жила в злиднях. Зросли ціни, було запроваджено карткову систему розподілу продуктів і промислових товарів. Три дні на тиждень заборонялося продавати м’ясо. За невиконання обов’язкових поставок сільгосппродукції селян карали ув’язненням до трьох років. Широко застосовувалася примусова праця. Продовольство, сировину Закарпаття гортіська владп вивозила ешелонами. З перших днів окупації жителі Закарпаття чинили масовий опір окупантам, який став продовженням вітчизняної війни українства за незалежність.
Мадярські й польські військові на спільному кордоні
   Ненависному режиму Міклоша Горті не сплачували податків, відмовлялися постачати мадярській армії продовольство, коней, сіно тощо. Молодь саботувала заняття в створеній мадярами молодіжній організації "Левенте" (угор. Levente Egyesületek), хоча за це винних карали штрафом і двомісячним ув’язненням. В навчальних закладах Мукачевого, Ужгорода, Хуста створювали антифашистські підпільні групи та організації. Так, у квітні-жовтні 1939 р. члени підпільної молодіжної групи студентів і викладачів у Мукачевому М. Фегер, В. Русин, Г. Токар, В. Кампій, В. Решетар, П. Іванчо, Е. Шандор, Ф. Яцина, В. Овсак, М. Головко та інші писали на будівлях антифашистські лозунги, випустили кілька листівок.
   Активно діяли організації українського національного спрямування. Для керівництва цим рухом у Хусті в 1940 р. Д. Бандусяк, М. Орос та А. Цуга створили територіальний комітет. Підпільників краю було поділено на три райони, їх очолили А. Цуга з Малого Березного, Д. Бандусяк з Ясині, П. Погоріляк із Широкого. Територіальний комітет підтримували українські організації, що діяли в Братиславі, Кракові, Львові, надсилали йому інструкції, друковану продукцію, листівки. Організатори руху проводили пропаганду, збирали зброю, створювали партизанські загони, видавали друкований орган "Чин". У березні 1941 р. один із членів руху І. Романець установив синьо-жовте знамено на Хустському замку, зірвавши звідти мадярський прапор.
Символ мадярської молодіжній організації "Левенте"
   Під час окупації Закарпаття місцеві мешканці, особливо молодь, переходили на територію СРСР та Польщі. Це була своєрідна форма опору гортіській владі. Останні видали наказ стріляти в порушників кордону після першого попередження. Населенню прикордонної смуги заборонялося світити в будинках, розкладати вогнища. І все ж, незважаючи на репресії, 5,3 тис. закарпатців за 1939-1941 рр. (до нападу Німеччини на СРСР) перейшли кордон. Вони не бажали служити в мадярській армії, шукали кращого життя, хотіли вчитись. Усіх втікачів сталінсько-беріївське керівництво піддавало репресіям. За вироками особливих нарад і трійок органи НКВД відправляли перебіжчиків у виправно-трудові табори. Понад 20 радянських концтаборів стали останнім притулком нещасних, багато з них там і загинуло. Влітку 1942 р. розпочалося формування першого чехословацького батальйону в місті Бузулук. Восени цього ж року закарпатців, які мали чехословацьке громадянство, було амністовано. 3 різних радянських концтаборів туди прибуло 886 закарпатців. Багато з них взяло участь у боях на фронті проти гітлерівців та їхніх союзників.
   Отже, з прадавнього українського краю, сонячного Закарпаття, ще в березні 1939 р. почалась довга й запекла Вітчизняна війна українства проти окупантів-гортистів — на захист своїх земель, своєї свободи, свого існування. Слава полеглим героям за Україну! Навіки слава!
Автор – Володимир Шевчеко
(cвітлини взяті з сайту zakarpattya.net.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар