Тінь мадярського турула над українським Закарпаттям

   Закарпаття або Карпатська Україна з VII ст. була населена виключно слов'янськими племенами, серед яких білі хорвати, білі серби та тіверці, що були предками сучасних українців. В кінці ІХ ст. з первісної своєї батьківщини між річкою Волгою й Уральськими горами через південні українські степи прийшли мадярські племена. На недовгий час вони утворили в міжріччі між Бугом, Дністром, Серетом і Прутом союз семи мадярських племен. Витиснені звідти "братами" печенігами й булгарами, мадярські племена подалися в 895-896 рр. під проводом надьфейеделема Арпада через Карпати до Панонії, на береги річок Дунаю та Тиси. Тут мадяри підкорили собі місцеве населення, головним чином слов’янське.

Мапа Закарпатської області з 1945 р.

   Мадярська історія, яка до хрещення мадяр основувалась виключно на усних легендах, стверджує, що Арпад отримав на Верецькому перевалі від орла-турула меч, як символ офіційного захоплення Паннонії. Сьогодні, мадяри, які населяють Закарпаття, за допомогою офіційного мадярського уряду намагаються цей псевдоісторичний міф, який не має за собою реального підтвердження, перевести у реальне життя, мотивуючи це тим, що нібито ця земля належала мадярам більше тисячі років. При цьому, основна маса населення Закарпаття, протягом цієї тисячі років залишалась не змінною – слов’яни як були, так і залишаються більшістю (85% від усього населення).

   Проблема полягає у тому, що сьогодні, міфічний орел-турул захоплює українське Закарпаття – кам’яні та мідні пам’ятники із зображенням цього хижого птаха ставляться від Чопа до Рахова. Таким чином, мадяри намагаються довести приналежність Закарпаття до Мадярщини. Слід розібратися, що ж то за такий птах, якому сучасна українська влада не те, що не заважає, а й навіть, дозволяє таке нахабство.

Міфічний орел-турул

   З давнини орла, кречета мешкає на Алтаї та у степах Казахстану називають турулом. Ця назва походить від давньотюркського – тогрил (тюрк. Togrıl), що в перекладі означає степовий сокіл. Турул – є найбільшим за розмірами представником справжніх соколів. В Середній Азії серед мисливців з ловчими птахами він відомий під назвою шумкар або сункар. Для мадяр турул був своєрідним героїчним символом. Давні мадяри поклонялися турулу ще зі скіфських часів, і з часами все більше ідеалізували цей міф. Так, під час повстання куруців в 1703 р. саме турул нібито приніс шаблю надьфейеделема Арпада князю Ференцу Ракоці, через що повстанці перемогли в першій битві з австрійськими військами поблизу містечка Вилок на ріці Тиса. Через 200 років після цієї битви у 1903 р., на її місці, встановили 18-метровий обеліск, увінчаний бронзовим турулом. Обеліск було демонтовано після Другої світової війни, однак вже у 1989 р. відновлено, але без птаха. Скульптура турула потрапила на верхівку обеліска лише у липні 2011 р. за згоди Президента України Віктора Януковича.

   Письмове джерело, у якому докладно викладено міф про турула – це середньовічна хроніка "Gesta Hungarorum" — "Діяння угрів", яка розповідає про походження мадярів, написана на межі ХІІ–ХІІІ ст. анонімним хроністом, який жив при дворі мадярського короля Бейли ІІІ. Хроніст Анонім записав таку легенду: «Цар скіфів Юдек женився на дочці вождя Денту-Модерії за йменням Емеше. У них народився син наречений Алмошем, в якому Емеше бачила свого майбутнього сина у вигляді сокола-турула. Це свідчило про те, що від неї, через сина, виникне династія доблесних королів, але ця династія буде правити в далеких землях».

Перехід мадярів через Карпати, репродукція з хроніки Аноніма

   Ще одна легенда із згадуванням про птаха турула пов’язана з так званим "віднайденням мадярами батьківщини" (мадяр. hanfoglalas), які тоді ще мешкали в районі Дону і Дніпра знаходиться у праці візантійського базилевса Костянтина Порфірородного "Πρὸς τὸν ἴδιον υἱὸν Ρωμανόν" — "Моєму сину Роману": «Спустився з неба турул і вигукнув, щоб всі йшли за ним, а він відведе їх в країну Атілли. Спочатку мадяри не послухалися турула, тому розпочався страшний падіж їх табунів, а турул знову спустився з неба і покликав їх за собою. Ось тоді вони вже його послухалися і пішли за ним. І полетів він спочатку до Карпатських високих гір, а мадяри за ним. А потім перелетів гори, і мадяри їх перейшли. І поселився турул в Потиссі, а мадяри слідом йшли і поселилися там також. І побачили там милі їх оку рівнини з поживною травою і ріки з чистою, як сльоза водою. І віднайшли вони тут свою нову Батьківщину, як і обіцяв їм турул».

   Тому турул із короною Святого Іштвана І на голові та шаблею в кігтях (символ готовності захищати свою Батьківщину) був встановлений по всіх кордонах Великої Мадярщини (в кордонах до 1920 р., коли згідно з Тріанонською угодою було ліквідовано Королівство Мадяарщина). Скульптура Турула знаходиться і на колоні огорожі королівського палацу в Будапешті. Цікавий факт – турул був також зображений (викований барельєфно) на щиті Атілли, поводиря і вождя гунів. В шкільних підручниках з історії Мадярщини записано: «Часи змінювались, і в 1920 р. саме ті, що об’єдналися заради перемоги над спільним ворогом на цей час, країни Антанти – розчленували існуюче до цього часу 1000 років Мадярське Королівство, віднявши 71% його території і 64 % його населення. Тому турул нагадує про цю несправедливість. Турул кличе до пильності, до служіння інтересам мадярського народу, єдності та бережливому ставленню до держави, в яку він колись привів предків мадяр. Де б не стояв турул, він завжди нагадуватиме мадярам про кордони їхньої нової Батьківщини».

Мадярське королівство або землі корони Святого Іштвана І

   А тепер декілька слів про турула і Карпатську Україну. Через українські землі, в тому числі і через Закарпаття, протягом віків, проходили різні народи. Орди завойовників плюндрували українську землю, знищували воїнів в бою і підступом, вбивали немічних, забирали в полон і продавали в рабство жінок та дітей. Але русичі-українці виживали, і знову відбудовували свій понівечений край, заліковували нанесені завойовниками рани, як на землі, так і в своїх душах. Українці протягом тисячоліть дозволяли знедоленим народам селитися на українській землі. Українці пропускали різні народи через свої землі для "віднайдення" ними нових батьківщин, які потім ставали плацдармом для загарбання України.

   Але українці не мають права дозволяти будь кому, хто колись проходив через українські землі, ставити на землі від Ужгорода до Луганська свої войовничі знаки, символи, пам’ятники. Якщо це дозволити, то на українській землі місця не залишиться для українців і пам’яток української історії. Навіть на могилах і могильних комплексах воїнів чужих народів і держав, що знаходяться на українській землі, треба добре думати, що дозволяти писати. Бо ці написи можуть бути не проявом доброї волі по увіковіченню пам’яті загиблих, а, навпаки, такі написи можуть стати іскрою, з якої, згодом, може розгорітися полум’я майбутніх непорозумінь і нових війн.

Монумент орла-турула у мукачівському замку "Паланок"

   Сьогодні в Україні, перш за все на Закарпатті, стоять мадярські турули. Особливо грізно вони височіють над Ужгородом і Мукачевом. В Ужгородському замку і Мукачівському замку "Паланок" статуї міфічної птаха турула встановлені, як не дивно, за часів незалежності України за бюджетний кошт. Хоча ініціатором встановлення пам'ятника у "Паланку" виступив мукачівський підприємець мадяр за походженням Імре Пак, який проживає нині в США, гроші були виділені з Міського бюджета Мукачева.

   Слід враховувати, що в політиці протидії прагненням Україні традиційним союзником Мадярщини, переважно католицької країни, є католицька Польща. Думки цих католицьких країн збігаються за основним геополітичним позицій, взаємно доповнюючи один одного, що дозволяє їм виробити спільну стратегію в регіоні Східної Європи. Звідси випливає висновок, що ідея Великої Польщі комплементарна ідеї Великої Мадярщини і ні в якій мірі їй не суперечить. Навіть поляки шанують мадярського турула, але не як міфічного птаха, а як символ дружби між Польщею і Мадярщиною. Залишається сподіватися, що у наших державних мужів дістане прозорливості і елементарної геополітичної логіки побачити іманентну загрозу, витікаючу від "бабусі Європи" і вони знайдуть в собі мужність шукати друзів і союзників в інших частинах Європи та світу.

Автор – Денис Ковальов

(cвітлини зроблені автором статті та взяті з вільної енциклопедії Wikipedia)