пʼятниця, 18 травня 2012 р.

Хрeстиянський націоналізм

   Шановні читачі, сьогодні випала нагода представити всім вам цікаву працю російського філософа Івана Ільїна, яка співставляє ідеї націоналізму та настанови Ісуса Хреста. Цікавого прочитання! Одже, культура твориться не однією людиною. Вона є надбанням багатьох людей, духовно споріднених між собою. Кожні двоє друзів утворюють у своєму спілкуванні певний культурний рівень і започатковують певні культурні значення. Так відбувається і в кожній сім’ї, в кожному суспільстві, в кожній організації, в кожному товаристві і в кожному народі.
Сучасні символи українського християнського націоналізму
   Люди не випадково об’єднуються один з одним, їх притягає один до одного схожість матеріальних та духовних інтересів; із цієї схожості виникає спілкування; тривале спілкування збільшує взаємну подібність і, якщо спілкування має творчий характер, то зростає і взаємне тяжіння, міцніє взаємний зв’язок. Цей зв’язок скріплюється традицією, яка передається із покоління в покоління. Так поступово виникає єдина і спільна для всіх культура.
   Найтісніше єднання людей виникає із їхньої духовної однорідності, зі схожого душевно-духовного укладу, зі схожої любові до єдиного і спільного, з єдиної долі, яка єднає людей у житті і смерті, з однакового бачення, з єдиної мови, із єдиної віри і спільної молитви. Саме таким є національне єднання людей.
   Національне почуття не тільки не суперечить християнству, але отримує від нього свій вищий смисл і підґрунтя; бо воно спричиняє єднання людей в дусі любові, і прикріпляє серця до вищого на землідо дарів Святого Духа, які даруються кожному народу і своєрідно перетворюються кожним із них в історії і культурній творчості. Ось чому християнська культура здійснюється на землі саме як національна культура і націоналізм потрібно не засуджувати, а радісно і творчо сприймати.
Російський філософ Іван Ільїн
   Кожний народ має інстинкт, даний йому від природи (а, значить – і від Бога) і дари Духа, які виливаються на нього від Творця усіх. У кожного народу інстинкт і дух живуть по-своєму і утворюють дорогоцінну своєрідність. Так, кожний народ по-своєму єднається у шлюбі, народжує, хворіє і помирає; по-своєму лінується, працює, хазяйнує і відпочиває; по-своєму сумує, плаче і нудьгує; по-своєму посміхається, сміється і радіє; по-своєму ходить і танцює; по-своєму співає і створює музику; по-своєму говорить, декламує, жартує і красномовствує; по-своєму спостерігає, споглядає і створює живопис; по-своєму досліджує, пізнає, міркує і доводить; по-своєму бідує, чинить благодійність і виявляє гостинність; по-своєму будує домівки і храми; по-своєму молиться і геройствує; по-своєму воює…
   Він по-своєму підноситься і падає духом; по-своєму організовується. У кожного народу інакше, своє почуття права і справедливості; інакший характер, інакша дисципліна; інакше уявлення про моральний ідеал; інакша політична мрія; інакший державний інстинкт. Словом, у кожного народу інакший і особливий душевний уклад і духовно-творчий акт. І в кожного народу – особлива, національно-зароджена, національно-виношена і національно-вистраждана культура.
   Таке становище – від природи і від історії. Таке становище в інстинкті і в дусі, і в усій культурній творчості. Так усім нам дано від Бога. І це добре. Це прекрасно. І це ніколи не було засуджене у Євангелії. Різноманітні трави і квіти на полі. Різноманітні дерева, води і хмари. Багатий і прекрасний сад Божий, щедрий різновидами, виблискує формами, сяє і радує різноманітністю. І кожному народові належить і бути, і красуватись, і Бога славити – по-своєму. І в самій цій розмаїтості – вже співається і підноситься хвала Творцю. І треба бути духовно сліпим і глухим, щоб не розуміти цього.
Арійський хрест
   Думка погасити цю різноманітність хвалінь, скасувати це багатство історичного саду Божого, звести все до одноманітного штампу, до "уніформи”, до рівності піску, до однаковості після того, як у світі вже засяяли духовні відмінності, змогла б зародитись лише у хворобливій душі, від злісної, заздрісної судоми, або ж у мертвому і сліпому розумі. Така плоска і вульгарна, антикультурна і всеруйнівна ідея була б дійсним виявом безбожництва. Знайти її у християнстві, в Євангелії, в католицизмі та православ’ї – цілком неможливо. Бо ж християнство подарувало світові ідею особистісної, безсмертної душі, індивідуальної за своїм даром і за своєю відповідальністю, особливо у гріхах, самодіяльної у покаянні і любові, тобто ідею метафізичної своєрідності людини. Згідно з цим, ідея метафізичної своєрідності народу є лише правильним і послідовним розвитком християнського розуміння.
   "Бог піклується про кожну людину так, ніби вона у Нього – єдина", – це сказано про особистісну людину. А про індивідуальний народ? Що ж, хіба про нього Господь не піклується зовсім? Відкидає його, осуджує і прирікає? Кожну лілею зодягає в особливі і прекрасні ризи; про кожну пташку небесну пам’ятає і годує її; і все волосся на голові людини перераховує, а своєрідність народного життя проклинає, як початок зла, і відкидає, як гріх і мерзоту? Чи може християнин дотримуватися такого погляду?
   Кожний народ служить Богу так, як уміє – всією своєю історією, всією культурою, всією працею і співом своїм. Один народ служить творчо і процвітає духовно, а інший – не творчо, і духовно хворіє. Є такі народи, що перестають служити і стають шлаком історії; є й такі, що у своєму малому і убого-безпорадному служінні згасають, не досягнувши розквіту. А є й такі, що можуть здійснювати своє служіння під проводом іншого, духовно сильнішого народу…
Агітація ВО "Тризуб" імені Степана Бандери
   І ось націоналізм є впевненим і палким почуттям, правильним по суті і цінним у творчому відношенні, що мій народ удостоївся дарів Святого Духа; що він прийняв їх своїм інстинктивним почуттям і творчо перетворив їх по-своєму; що внаслідок цього сила його велика і покликана у майбутньому до великих культурно-творчих звершень; що через це народові моєму належить культурна самостійність, як запорука величі  і незалежність національно-державного буття. І в цьому почутті, правильному і глибокому, християнин правий і осудженню не підлягає. Це почуття обіймає всю його душу і плодотворно впливає на його культуру. Національне почуття є любов до історично-духовного образу і до творчого акту свого народу. Отже:
Націоналізм – це віра в богоблагодатну силу свого народу, а тому – в його покликання.
Націоналізм – це воля до його творчого розквіту в дарах Святого Духа.
Націоналізм бачить свій народ перед лицем Божим, бачить його душу, його таланти, його недоліки, його історичну проблематику, його небезпеки і його спокуси.
Націоналізм – це система вчинків, які є наслідком цієї любові, цієї віри, цієї волі, цього бачення.
   Ось чому істинний націоналізм не є темною антихристиянською пристрастю, він є духовним вогнем, який підносить людину до жертовного служіння, а народ – до духовного розквіту. Християнський націоналізм – це захоплення від бачення свого народу в плані Божому, в дарах Його Благодаті, на шляхах Його Царства. Це – подяка Богу за ці дари, але це – і скорбота за свій народ, якщо народ – не на висоті цих дарів. У національному почутті – джерело духовної гідності: національної, а через неї – і своєї, особистої. У ньому джерело єднання, бо немає тіснішого і міцнішого єднання, як у дусі перед лицем Божим. У ньому джерело правосвідомості – цього почуття своєї правоти у глибокому і останньому вимірі, почуття своєї безумовної прив’язаності і зв’язаності, свого дому і свого правильного дерзновення.
Карикатура на Хосе Прімо де Ріверу лідера "Іспанської фаланги"
   Націоналізм навчає і смиренню – у спогляданні недоліків і поразок свого народу. Націоналізм відкриває людині очі і на національну своєрідність інших народів; він вчить не зневажати інші народи, а шанувати їхні духовні досягнення і їхнє національне почуття: бо ж і вони причетні до дарів Божих, і вони перетворили їх по-своєму.
   Так осмислений націоналізм вчить людину, що безнаціональність є духовною безґрунтовністю і безплідністю; що інтернаціоналізм є духовною хворобою і джерелом спокус; і що наднаціоналізм досяжний лише справжньому націоналісту. Бо ж створити щось прекрасне для всіх народів може лише той, хто ствердився у творчому акті свого народу. "Світовий геній" є завжди і перш за все національним генієм; а спроба стати "великим" з інтернаціоналізму і перебуваючи в його атмосфері, давала і буде давати лише удаваних, екранних "знаменитостей", або ж планетарних пройдисвітів. Істинна велич є ґрунтовною. Справжній геній є національним.
   Даремно говорити, начебто націоналіст "ненавидить і зневажає інші народи". Ненависть і зневага зовсім не становлять суті націоналізму; вони можуть приєднатися до будь-чого, коли душа людини зла і заздрісна. Щоправда, є націоналісти, віддані цим почуттям. Але спотворити можна все і зловживати можна всім. Зловживати можна гімнастикою, отрутою, свободою, владою, знанням, словом; спотворити можна любов, мистецтво, суд, політику і навіть молитву; однак ніхто не думає заборонити і викорінити все це лише тому, що деякі люди приймають спотворені форми за єдино можливі, а здорових форм зовсім не помічають…
Два українські прапори на Святому хресті розп'яття
   Чи можна любити свою церкву і не зневажати інші сповідання? Звичайно, можна. І ось, цей християнський благородний дух можливий і в націоналізмі. Чи можна любити свою сім'ю і не мати внаслідок цього ненависно-зневажливих почуттів до інших сімей? І ось, цей християнсько-братній дух можливий у людей з національним мисленням. Саме цей дух лежить в основі християнського націоналізму.
   При правильному розумінні націоналізму релігійне почуття і національне почуття не відриваються одне від одного і не протистоять одне одному, але зливаються і утворюють певну життєву творчу єдність, із якої і в лоні якої виростає національна культура.Це не означає, що народ стає предметом релігійного обожнення, а ідея Бога зводиться до рівня земної нації. Народ не Бог і його обожнення є кощунством та гріхом. І Бог вищий за земні розділення: расові, мовні, душевні та історичні. Але народ мусить бути поставленим перед лицем Божим, і його сили повинні бути облагодатнені звище. І якщо це звершилось, якщо це визнане, то життя його отримує релігійний смисл, а релігія знаходить собі достойне місце в національному дусі.
   Усе буття і вся історія народу осмислюються як самостійне і своєрідне служіння Богові: прийняття дарів Святого Духа і введення їх у національну культуру. Отже, народ не Бог, але сили його духу – від Бога. Шлях його історичної боротьби і його страждань – це шлях сходження до Бога. І цей шлях є дорогим і священним для націоналіста. І відчуваючи це, він визнає, що батьківщина священна, що нею потрібно жити, що за неї варто боротися перед лицем Божим і, якщо потрібно, то й померти.
ВО "Свобода" – борець за Українську помісну православну церкву
   Християнський націоналізм вимірює життя свого народу і гідність свого народу релігійним мірилом: ідеєю Бога і Христа, Сина Божого. Саме цей вимір навчає християнського націоналіста безумовній відданості і безумовній вірності; і він також навчає його наднаціональному баченню людського всесвіту і вселенського братства людей. Істинна вселенськість не лише не заперечує націоналізм. Але виростає з нього і утверджує його, так що істинний націоналіст може вступити до вселенського братства лише як живий представник свого народу і його національного духу.
   Той духовний акт, яким народ творить свою культуру, є актом національним: він виникає в національній історії, він має особливу національну будову, він залишає свій відбиток на всіх творах національної культури. Людина може не помічати цього; народ може цього не усвідомлювати. Але це залишається та існує. І є у кожного народу певний ступінь духовної зрілості, на якому він усвідомлює особливості свого національного духу і власної національної культури, та розуміє, що йому дані від Бога Дари і що він сприйняв їх, засвоїв і своєрідно їх утілює. Тоді нація осягає свій релігійний смисл, а національна культура стверджується на обох (таких, що досі не усвідомлювалися) релігійних коренях. Релігійна віра осмислює націоналізм, а націоналізм відносить себе до Бога.
Автор – Іван Ільїн
(світлині взяті з сайту ukrnationalism.org.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар