Ніби вчора написаний текст М. Міхновського під назвою "22 квітня 1912 р. Харків": «Зледащів український народ. Ледащами поробились члени української нації. Хто і що може вдіяти проти цього кам’яного муру байдужості? Навіть вогонь Шевченка не здужав і досі розтопити товстий шар криги, що ним окутаний пульс життя українського народу.»
Прапор України на Чернечій горі
Це була остання стаття М. Міхновського, пов’язана з постаттю Т.Г. Шевченка. Цього ж року в Києві постало "Братство самостійників", а в Харкові під впливом М. Міхновського – таємний студентський гурток імені Т.Г. Шевченка. Ці організації за задумом М. Міхновського мали продовжувати цілі та ідеологію "Братства Тарасівців".
Влітку 1891 р. на могилі Т.Г. Шевченка на Чернечій горі біля Канева харківські студенти М. Базькевич, М. Байздренко та І. Липа разом з харківським чиновником В. Боровиком заснували таємне політичне товариство під назвою "Братство тарасівців". За деякими даними, серед засновників були і Б. Грінченко та М. Міхновський. За іншими відомостями, вони приєдналися до організації одразу після її заснування разом із такими знаними постатями української історії, як М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Шемет, М. Вороний, В. Самійленко, Є. Тимченко та інші.
У 1880-1890-х рр. наступне за Т.Г. Шевченком покоління, налякане його стражданнями і його долею, діяло виключно у форматі повної лояльності до імперської влади. М. Міхновський саркастично висловився про їхню діяльність наступним чином: «Робім так, щоб ніхто не бачив нашої роботи!». Отже, для того, щоб ідеї Т.Г. Шевченка піднялись до ідеї чину, потрібно було створити епоху полеміки, заперечень і боротьби. І такі зміни настають з появою молодої генерації інтелігентів. Цитуємо: «Серед такого й іншого українофільства давно вже прокладало стежку здорове, нормальне українство, як струмочки чистої води серед кальної дороги, і коли українофільство було раніш ніби нормальним з’явищем нашого ненормального стану, то тепер українофіли вже неможливі, як дійсні й щирі патріоти, як люди ідеї. І поскільки ми поважаємо й шануємо щирих українофілів, наших батьків, постільки ми, свідомі Українці, не бажаємо о дальший розвиток українофільського руху серед нашої суспільності.»
Микола Іванович Міхновський
Це була цитата з програмного документу "Братства тарасівців" – "Profession de foi", або "Визнання віри молодих українців", виголошеного І. Липою в Харкові на відзначенні Шевченківських роковин, ймовірно, після участі у традиційній для студентської молоді Харкова ще з 1861 р. заупокійній панахиді по Т.Г. Шевченку в Мироносицькій церкві. Політичне "Вірую" Тарасівців повністю спиралося на ідеї Т.Г. Шевченка і було протиставленням не тільки аполітичному українофільству, але й ідеям соціалізму різних відтінків, які набули наприкінці ХІХ ст. популярності в молодіжному середовищі. Це була декларація бачення тарасівцями ідеї і мрії справжньої України: визнання Московщини окупантом України, вимоги повної державно-політичної незалежності України, підкреслення політичного моменту в праці серед народу з акцентом, що справедлива розв’язка соціального питання може прийти в парі з політичним вирішенням державної суверенності:
«Своя Самостійна Українська Держава. Без своєї національної держави ніяка нація не може жити й розвиватися. Настав час почати боротьбу за оцю свою національну державність. Не досить культурної праці старших поколінь. Треба перейти до праці активної політичної... Ціль наша — визволення цілої нації з московської неволі, створення Самостійної Української Держави... Наше покоління мусить створити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення держави. Отже, ні проекти московських лібералів, ні соціалістичні програми московських революційних партій не можуть бути нами прийняті як наші проекти, як наші програми».
Іван Львович Липа
А ще "Братство тарасівців" чітко заманіфестувало ідею національної єдності українського народу: «Для нас, свідомих українців, єсть один український народ. Україна австрійська і Україна російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу». Гасло, яке з певних політичних мотивів набуло особливо актуального значення саме сьогодні. Як і головне у діяльності "братчиків" — служіння не грошам і не чужим державам, а Україні. Цікавою була примітка до заголовку програми від редакції львівської газети "Правда", де вона була надрукована в квітні 1893 р.: «Подаючи сю в перший раз письменно висловлену національну програму молодих Українців, пересилаємо їй щире помагайбі до праці в сім напрямі, вітаючи їх словами безсмертного Тараса: Борітеся, поборете. Вам Бог помагає!» Ідеї тарасівців були пропаговані також Вартовим (Б. Грінченком) у "Листах з Наддніпрянської України" та М. Коцюбинським у казці-алегорії "Хо".
У 1893 р. в Києві, під головуванням М. Міхновського, відбувся підпільний всеукраїнський з’їзд "Братства тарасівців", в якому взяли участь 30 делегатів. Серед них – М. Коцюбинський, Є. Тимченко, В. Самійленко, а також брат М. Міхновського – отець Юрій (Міхновський). Тарасівці прийняли рішення перейти від організаційно-виховної роботи до політичних акцій. Та в квітні проти діячів товариства почались репресії, багато з учасників були заарештовані і вислані за звинуваченням в "українофільській пропаганді".
Борис Дмитрович Грінченко
Влітку 1893 р. за звинуваченням у підготовці "відторгнення Малоросії від Великої Росії" було заарештовано і засуджено до ув’язнення Івана Липу та кількох харківських братчиків. Та цікаво, що в судовому процесі назва організації "Братство тарасівців" не фігурувала – про існування таємної організації поліція так і не довідалась. Після арештів у Харкові центр Братства перемістився до Києва. Правда, після цих подій частина членів (Б. Грінченко, М. Вороний, О. та В. Чехівські) перейшла на автономістично-федералістичні позиції.
Якщо говорити про діяльність Братства, то вона провадилася в такий спосіб, що в кожній українській студентській громаді, що існувала легально або напівлегально, було організовано з найактивніших студентів таємне звено "Братства тарасівців", яке спрямовувало працю громади по лінії політичних вимог цієї організації. Ідеї тарасівців поширювались його членами також у літературних творах, статтях, друкованих в українській пресі Галичини, яку нелегально розповсюджували у підросійській Україні. Осередки Братства, крім Києва і Харкова, були в Одесі, Лубнах, Полтаві, Прилуках, Чернігові.
Фінансувалася організація за рахунок пожертв благодійників, зокрема – цукрозаводчика Василя Симиренка. Так, у травні 1897 р. провідні тарасівці на кошти В. Симиренка роз’їхалися по Україні для "роботи політичної". М. Міхновський був відряджений на Лівобережжя. Деякі тарасівці створювали осередки своєї організації або підпорядковані Братству групи за місцем свого попереднього проживання, буваючи там у батьків, родичів чи друзів під час канікул, відпусток тощо.
Микола Кіндратович Вороний
Цей процес продовжувався й у другій половині 1890-х рр. Саме як результат цілеспрямованої роботи у цьому напрямку можна характеризувати заснований у 1896 р. молодіжний гурток у Лубнах, який місцеве громадянство цілком слушно називало "дітьми Шемета". Поліція вважала, що посередником у стосунках "центральної групи українофілів із лубенським українофільським гуртком" був В. Шемет, який доставляв членам гуртка під час відвідин батьків "заборонені закордонні видання з київського складу".
Немає сумніву, що до створення лубенського гуртка був причетний не лише В. Шемет із його братами Сергієм і Миколою, але й М. Міхновський – як один з організаторів або добре обізнаний порадник. Подібний гурток був створений 1896 р. і в Прилуках, на батьківщині М. Міхновського. "Головним порадником прилуцького гуртка" О. Лотоцький називає племінника Миколи – студента Київського університету В. Совачіва. Важко уявити, що до організації й діяльності цього гуртка не був причетний і сам М. Міхновський.
Робота обох цих гімназійних гуртків принесла значні результати. В них виховувалися відомі пізніше діячі національно-визвольного руху: В. Дорошенко, О. Назаріїв, М. Порш, Б. Мартос та інші. Ю. Коллард пише також про існування української громади при Полтавській семінарії, серед членів якої називає двох представників однієї з бічних гілок родинного клану Міхновських (“братів О. та В. Міхновських”), які у другій половині 1890-х рр. навчалися у Полтавській духовній семінарії. Членом гуртка був і С. Петлюра. Важливо підкреслити, що тарасівці дуже негативно ставились до будь-яких спроб монополізувати українську справу якоюсь з організацій. Вони вважали це проявами недолугого мислення і анти конструктивної дії. Навпаки, вони входили до різних українських угруповань, об’єднуючись навколо щоденних конкретних справ і орієнтуючи їх на високі цілі.
Михайло Михайлович Коцюбинський
У 1899 р. до Харкова переїхав М. Міхновський. В 1900 р., під час відзначення шевченкових роковин, він виголосив доповідь "Самостійна Україна", яка була, власне, розширенням і обгрунтуванням тез програми "Братства тарасівців" щодо прав українського народу на свою державу. В цій роботі М. Міхновський представляє Т.Г. Шевченка як посередника між козацько-гетьманською державою і сучасністю. Він пише: «…доки нація живе, доки відчуває себе живою, сильною, доти нема місця для задавнення. Мова про задавнення не може грати ніякої ролі, бо наш народ своїми повсякчасними протестами проти панування Москви (Дорошенко, Мазепа, Кирило-Мефодіївське братство, Шевченко, селянські повстання 80-х років) перервав течію задавнення, давши напрям розв’язати суперечку про обов’язковість Переяславської конституції тим способом, який може уважатися єдинодійсним і серйозним, себто силою.»
До речі, і програма тарасівців спиралась на конституційно-правові процедури набуття Україною незалежності. У 1902 р. М. Міхновський засновує Українську народну партію, до якої, між іншим, належали В. та Г. Шевченки, з чого можна зробити висновок, що в родині генія М. Міхновського вважали гідним і послідовним учнем ідей Кобзаря.
Великий Кобзар – Тарас Григорович Шевченко
У 1903 р. М. Міхновський формулює "Кредо" борця за волю і славу України у 10 заповідях УНП, в яких також помітно вплив шевченківської думки в таких аспектах, як єдність українців, що має бути вищою за станові розбіжності; стосунки із чужинцями, а також ставлення до спільних духовно-національних вартостей:
«1. Одна, Єдина, Неподільна, Самостійна, Вільна, Демократична Україна, Республіка робочих людей - це ідеал української людини, за здійснення якого ти повинен боротися, не шкодуючи свого життя.
2. Усі люди твої брати. Але москалі, ляхи, мадяри, румуни та жиди - це вороги нашого народу, як довго вони панують над нами і визискують нас.
3. Україна для українців! Отже вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.
4. Усюди й завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.
5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників і добре буде цілому твоєму народові й тобі.
6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.
7. Не зробися ренегатом-відступником.
8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.
10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили і відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.»
Члени харківського осередку "Братства Тарасівців"
І нарешті під датою 26 лютого (10-го березня за новим стилем) 1912 р. М. Міхновський пише статтю "Шевченкові роковини", в якій ставить Т.Г. Шевченка на один рівень із пророком Мойсеєм: «Є він для українського народу тим огненним стовпом, що колись Бог послав народові єврейському, як виходив він з Єгипту. Як той біблійний огненний стовп, показує він шлях до щасливої будуччини». І закінчує статтю словами самого Кобзаря: «Братія, не вдавайтеся в тугу, а моліться Богу і роботайте розумно во ім’я Матері нашої України.» Може це і є сьогодні для нас, українців, найважливіше? Час покаже…
Автор – Ольга Різниченко
(світлині взяті з пошукової системи google.com)
Немає коментарів:
Дописати коментар