субота, 9 червня 2012 р.

Прапор нашої революції

   Ґеорґ Ґеґель свого часу казав, що перш як звільнитися, раби мають бути вже вільними. Здавалося б у цій діалектичній нісенітниці криється якийсь плаский парадокс: як це можна стати вільним ще до свого звільнення? Але для самого Ґеґеля, як представника ідеалістичної філософії, це не було реальною проблемою. Радше це була проблема ідеальна, тобто така, яка відноситься до сфери духу.
Символічне зображення України (1941-1953 рр.)
   «Плоть нічтоже, дух животворить»,  – казав один український філософ задовго до Ґеґеля. Саме дух мав на увазі Ґеґель, коли говорив про свободу, як предвстановлену данність. Говорячи мовою простішою, вільною є та людина, яка усвідомлює себе не рабом, а усвідомлює себе вільною. Така людина ніколи не буде добрим рабом. Раб, що живе постійною думкою про волю, буде постійно шукати шляхи звільнення. Його головною максимою буде: воля або смерть. Зрозуміло, що економічна експлуатація такого раба буде вкрай невигідною. Теж саме ми можемо говорити і про цілі народи. Дане усвідомлення досягається за допомогою знаково-символічних систем, які в цілому ми можемо визначити як дискурси, а свідомість людини виявляється нічим іншим як сферою боротьби дискурсів.
   Кожен з нас постійно, хоче він того чи ні вбирає із соціального середовища вербальну, візуальну та іншу інформацію. Ця інформація ніколи не є нейтральною. Вона зазвичай покликана на те, щоби моделювати поведінку і мислення індивідів, включених до системи політичних відносин. Будь-який політичний актор, іншими словами – суб’єкт владних відносин, тобто людина чи суспільна група, яка включена в боротьбу за владу, перш як отримати реальну владу, повинен здобути владу на розумами та душами. Тобто, насамперед, політичний актор має виграти війну дискурсів. Дискурс не є просто мовленням чи мовою. Це певні знаково-комунікативні системи, які складаються не лише з вербальних форм мовлення, але й образів, символів, творів різноманітного мистецтва. Не останню роль у цій боротьбі дискурсів відіграють і політичні символи, як державні (національні), так і партійні. Саме за місцем того чи іншого політичного символу у суспільному житті можна говорити про перемогу того чи іншого дискурсу. Саме тому зараз мені би хотілося поговорити про символи нашої боротьби за незалежність, яка триває без малого вже сто років (ну, це якщо не брати до уваги апріорне споконвічне прагнення українців і їхніх предків до волі).
Німецький філософ – Ґеорґ Вільгельм Фрідрих Ґеґель
   Вочевидь гімн, герб і прапор є одними із найголовніших символів Держави і Нації, які виражають суть, є есенцією національного духу взагалі, або як можна ще сказати Ідеї Нації. Вочевидь по цим символам держави можна робити також і деякі симптоматичні висновки. Наприклад, зверніть увагу на герб, прапор і гімн Білорусі (там все залишилося радянським), Російської федерації (у цих імперський прапор і орел, але радянський гімн, щоправда з новими словами, але автор той же). Не меншою мірою це стосується і України. у іншому есеї я вже писав про Україну, як незавершений проект. І ось саме на прикладі гербу, прапора і гімну України це питання розкривається чи не найкраще саме через те, що вона по суті досі знаходиться на етапі становлення як Самостійної Соборної Держави і є, як говорилося, незавершеним проектом.
   Після 2010 р. в політичному дискурсі України з’являється нове поняття внутрішньої окупації. Сенс його зводиться до того, що державну владу у країні по суті захопили відверто антиукраїнські сили, що у своїй практичній політичній діяльності користуються цінностями, які є дуже далекими від цінностей Української Самостійної Соборної Держави, орієнтуються на зовнішні орієнтири і готові відмовитися від будь-якої політичної незалежності, аби лише зберегти за собою право на економічну експлуатацію природних та людських ресурсів на визначеній території.
Проект сучасного великого герба України
   Щось подібне українські землі вже переживали в добу Руїни, коли Лівобережні гетьмани дбали не про Українські цінності, не про народ, а про власний визиск. З історії ми пам’ятаємо, що кожен новий гетьман підписував з Москвою все більш принизливу угоду, яка обмежувала права і свободи гетьманщини та її населення. Ми також пам’ятаємо, що така недолуга політика призвела до ліквідації гетьманщини, нищення козацтва, закріпачення і поневолення народу.
   Подібне ми спостерігаємо і в нашій українській політиці сьогодні. Кожен новий президент, не встигши пройти інавгурацію, чимдуж мчить на помазання до Москви з холопськими поклонами. Нормальним це не є і ситуація має змінитися. Коли це станеться, точно сказати важко, але вибори, які мають відбутися восени, певним чином каталізують політичні процеси і створять цілком нову констеляцію політичних чинників. Отже, на нас чекає боротьба. Вона буде вимагати від нас стати під прапори нової революції, але тут і постає питання: якими будуть ці прапори? Точно можу сказати, що ці прапори не повинні бути партійними. Тоді це буде маскарад. Але таким не може бути і нинішній державний прапор України, який по суті став прапором внутрішньої окупації. Тоді що?
Мапа УНР (поштова картка 1919 р.)
   Насправді варіантів існує не так вже й багато, не так вже й багато прапорів, які готові покликати нас у бій за українську Україну. На мою думку єдиним з таких є перший прапор першої Української Держави – УНР – жовто-блакитний. Нам не потрібно вигадувати нічого нового, нам не потрібно нічого шукати і пояснювати для себе і для всіх. Прапором нашої революції має стати прапор під, яким Україна вперше за 250 років після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького голосно заявила про себе, про свої права та інтереси.
   Ми повинні почати революцію з перевороту. З перевороту прапора окупаційної адміністрації на прапор Великої України і її держави Української Народної Республіки (УНР). Деякі патріоти можуть заперечувати: навіщо міняти прапор? Невже немає більше чим зайнятись? Невже економіка, культура, добробут громадян не є більш важливими? Але наша позиція має бути чіткою і рішучою: геть синьо-жовтий прапор окупації! Чому? Відповідь на це питання лежить відразу у кількох площинах і стоїть на кількох стовпах. В політичному сенсі ми маємо зрозуміти самі для себе чи існує тяглість, спадковість політичної історії від УНР до сучасної України. Якщо так, то наша позиція є незаперечною і цілком справедливою вимогою. Ми повинні чітко розуміти те, що жовто-блакитний прапор (з жовтим угорі і блакитним унизу) став прапором першої української держави і залишався таким на протязі не лише її нетривалого існування, але і допоки не склав свої повноваження уряд УНР в екзилі.
Картина Іллі Рєпіна "Запорожці", де зображено жовто-блакитний стяг
   Втім з іншого боку існував також і інший прапор синьо-жовтий. Але звідки він взявся? Вперше цей прапор з’явився на Галичині, коли вона отримала статус коронного краю в Австро-Угорській імперії у ХІХ ст. Власне для галичан це мало велике значення, але з іншого боку цей прапор був нав’язаний імперським урядом і подібні прапори (синьо-жовті) мали ще кілька австрійських провінцій. В даному випадку ситуація дуже подібна до тої, яка склалася, коли після окупації України більшовики нав’язали своє криваво-червоне полотнище, на основі якого напередодні вступу України до ООН і було створено прапор УРСР – червоно-синій із перехрещеними серпом і молотом у верхньому лівому кутку, над якими сяяла п’ятикутна зірка (пентаграма). Саме таким чином синьо-жовте полотнище стало прапором ЗУНР і символом боротьби галичан за національні та соціальні права.
   Але у 1918 р. такий прапор з’явився і на території Великої України. І з’явився він за часів гетьманату Скоропадського, який передусім тримався на німецьких та австро-угорських багнетах. І це є не стільки символічним, як симптоматичним. Власне відтоді синьо-жовтий прапор став прапором розбрату. Відтоді саме під цим прапором брат ішов на брата, українець на українця. Додатковою ілюстрацією може стати також і відверто антинародна політика, яку проводила ОУН(Б), якою на той момент керував аж ніяк не Степан Бандера (він сидів у німецькій тюрмі), а такий собі Микола Лебідь, постать, якій ще досі не надали повноцінної оцінки історики. Саме під цими стягами і з наказу цієї людини отримала підступного удару в спину УПА “Поліська Січ”, яка ще з 1941 р. боролася з українську Україну в тому числі і зброєю, нищилися представники ОУН(М), які вочевидь мали більш продуману і виважену політику на окупованих німцями та їх союзниками українських землях. Все, що вимагалося від ОУН(Б), – вчасно надати кадрову підтримку для військових формувань УПА “Поліська Січ” і не сіяти розбрат з мельниківцями. Але спочатку вони воювати не збиралися, а потім в 1943 p. вирішили присвоїти собі все те, що робили інші, не цураючись при цьому української крови.
Символи бандерівської визвольної боротьби
   Саме під синьо-жовтим прапором вже 22 рік поспіль хиріє Україна, якій не допомогла навіть “шокова терапія” – “помаранчевої революції”. Чому? Тому, що не були здійснені кардинальні кроки у напрямку до ствердження справжніх державних символів, які могли би додатково цементувати суспільну і політичну свідомість більш широкого загалу українців через усвідомлення того, що жовто-блакитний прапор є прапором Великої України, яка на мапах 1918-1919 років у Європі мала чи не вдвічі більшу територію за сучасну; що зі словами на вустах некастрованого «Ще не вмерла Україна» йшли на смерть за свою Батьківщину її кращі сини від Сяну до Дону і Кавказу; що Великий Герб Української Держави має символізувати її реальну соборність та незалежність і відображати усі найголовніші архетипічні символи в органічній єдності історичної ретроспективи української державности і боротьби за неї.
   Давайте згадаємо, за яких умов приймався закон про Державний прапор і хто був тоді у парламенті. З одного боку – це рухівські націонал-демократи у переважній своїй частині колишні дисиденти з Галичини. Для них синьо-жовтий стяг був рідним. З іншого боку – це компартійна номенклатура, якій було байдуже, якими кольорами і прапорами прикривати свої злочини проти новопроголошеної незалежної держави. І ось вже 22 рік цей синьо-жовтий прапор є прапором пограбунку України. Саме через це не вирішеним досі залишається і питання Великого Герба Української держави, основним елементом якої має бути Тризуб. А чи не нинішні тушки і націонал-демократи вкупі з різними “єдунами” методично кастрували Національний гімн, викидаючи неполіткоректні рядки, що мали бути нагадуванням нашим сусідам на Заході і на Сході про те, що ми все пам’ятаємо?
Отаман УПА "Поліська Січ" – Тарас Бульба-Боровець
   Але у цій справі є і містична (або як це ще можна сказати ірраціональна) складова. Річ у тім, що існує така собі галузь знання (дуже важко це назвати наукою), як вексилологія. Відповідно до уявлень, які склалися в її межах, жовтий колір позначає багатство, достаток, вогонь, активне начало, а синій колір (блакитний) – шляхетність, воду, пасивне начало. Так ось, на цьому рівні із сучасним Державним Прапором України є та неприродня ситуація, коли пасивне начало домінує над активним і вода заливає вогонь.
   В даному контексті мені би хотілося навести думку одного мого земляка Антона Супруненка: «До речі, це може бути гарним коментарем до того державного безладу, що існує в країні. З сакральної точки зору жовтий колір означає активне, творче, сонячно-вогняне, духовно-божественне начало, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне начало, яке потребує активізації та одухотворення. Якщо на прапорі вгорі зображується колір духовно-божественного начала, то це значить, що саме воно визнається головним, домінуючим, що відповідає природному стану Всесвіту. В іншому разі (коли на національному прапорі синій колір розміщено над жовтим) це означає, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним, творіння над Творцем, що суперечить природному стану Всесвіту і є символом всього негативного в нашій державі».
Символи нашої революції
   Отже, стерильна шляхетність нищить всі пасіонарні пориви або спрямовує їх у хибне русло. Але очевидним є те, що так далі продовжуватись не може. Саме тому дедалі все частіше ми можемо бачити, як національно орієнтовані організації, переважно громадські, підіймають саме жовто-блакитне полотнище під яким воювали війська УНР, під яким чинили запеклий спротив московським ордам герої Холодного Яру, під яким у 1941 р. у боротьбу за Україну виступила УПА “Поліська Січ”. І саме цей жовто-блакитний стяг ми маємо підійняти сьогодні і в боротьбі політичній, саме він має стати прапором нашої нової революції.
   Слава Україні!
Автор – Володимир Долгіх
(cвітлини взяті з сайту google.com.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар