неділя, 24 червня 2012 р.

Мадярський похід або УПА в Будапешті

  Дана стаття, автором якої є закарпатець і головний спеціаліст Центру вивчення документів з історії визвольного руху Галузевого державного архіву СБУ, розповідає про таємну місію представників українського визвольного руху, деяких воєнізованих частин УПА, до столиці Мадярщини у 1943 р.
Сучасне зображення україно-мадярської співпраці
   Про зовнішньополітичну діяльність українських націоналістів у роки Другої світової війни широкому загалу майже не відомо. Скажімо, про те, що у 1943–44 рр. Організація українських націоналістів — бандерівців вона ж ОУН(б) провела низку мирних переговорів з представниками сусідніх Мадярщини і Румунії, а також польським націоналістичним підпіллям. ОУН, виявляється, була активним учасником міжнародних відносин. У вкрай несприятливих міжнародних умовах представники українського визвольного руху обстоювали українські національні інтереси і змушували рахуватись із ними представників інших держав та народів. Підтвердженням цьому, зокрема, є також історія таємної місії ОУН(б) до столиці Мадярщини в грудні 1943 р.
   Це починалося наприкінці літа 1943 р. на території Волині, де дислокувалися мадярські окупаційні частини. Німці залучали їх до здирання продовольчих контингентів з місцевого населення та антиповстанських операцій. Проти них, на захист мирного населення, виступили українські повстанці. Вони зініціювали низку боїв з мадярськими військами і завдали їм значних втрат, ще й поповнили свої запаси зброї та боєприпасів. Мадярське командування, не бажаючи проливати кров мадярських солдатів (гонведів) за німецькі інтереси і переконавшись у силі українського визвольного руху в регіоні, погодилося на мирні переговори з українськими повстанцями. Зі свого боку, українське націоналістичне підпілля не хотіло воювати з мадярами — то був зайвий фронт у боротьбі за здобуття Української держави. ОУН відслідковувала поширення антинімецьких настроїв в мадярському середовищі.
Українські повстанці по дорозі в Будапешт
   Восени 1943 року на території Волині активізувалися переговори між командуваннями мадярських військ та УПА. У результаті було укладено низку таємних усних угод про ненапад, обмін військовополоненими, продовольством, зброєю, амуніцією та медикаментами. На початку осені 1943 р. ініціативу низових військових структур УПА підхопило вище командування. У вересні 1943 р. в Конюшках відбулися переговори між керівником розвідувального відділу штабу ВО "Богун" УПА А. Дольницьким (псевдо Немо, Голубенко, Андрій Кисіль) та представниками командування мадярської дивізії, яка розташовувалась у Дубно.
  Парламентарії досягли усної домовленості про ненапад та нейтралітет, обмін зв’язковими старшинами, стеження за дотриманням угоди та врегулювання можливих збройних конфліктів у відносинах між двома арміями. Обов’язковою умовою договору була сувора таємниця від німців. Укладена домовленість не впливала на принципово вороже ставлення УПА до німецьких окупаційних сил, адже мала антинацистське і антикомуністичне спрямування. Згодом ця домовленість отримала назву Волинського договору про ненапад між УПА та мадярською армією в Україні.
Символ ОУН (Бандерівської)
  За результатами попередніх угод між командуванням мадярських військ та УПА, українці з мадярами домовилися про необхідність проведення наступного етапу переговорів з керівними колами Мадярщини в Будапешті. Усвідомлюючи загрозу поширення комуністичної експансії на захід, а також намагаючись максимально звільнитися від німецької політики, мадярський уряд шукав виходу з Другої світової війни за допомогою сепаратних переговорів із західними альянтами. В українських повстанцях мадярські військові кола вбачали силу, здатну протистояти більшовизму.
   Керівництво українського визвольного руху, ідучи на переговори з урядовими та військовими колами Мадярщини, мало декілька стратегічних завдань:
 1) подолати зовнішньополітичну ізоляцію, в якій на той час перебував український визвольний рух;
 2) спробувати налагодити взаємовигідні партнерські стосунки з найближчими територіальними сусідами України і заручитись їх підтримкою у боротьбі проти спільної більшовицької загрози;
 3) спробувати вийти через мадярські дипломатичні канали на зв’язок із західними союзниками.
Мадярські гонведи на Волині
   На початку грудня 1943 р. українська делегація у формі мадярських гонведів відбула на військовому літаку з аеропорту Скнилів зі Львова до Будапешта. У групі були М. Луцький (голова), Є. Врецьона (псевдо Волянський) та майбутній віце–президент підпільного українського парламенту — Української Головної Визвольної Ради (УГВР) отець І. Гриньох (псевдо Герасимівський).
   Як згадував І. Гриньох прийом української місії в столиці Мадярщини: «Здивувало мене таке парадне привітання на порозі будинку генерального штабу. Здивувало тому, що, з одного боку, ми виконували таємну місію й, отже, боялись розконспірування. Проте відчув я в собі якесь внутрішнє задоволення. Це ж вітали мадярські достойники не нас, тих кількох осіб у ролі недосвідчених дипломатів, а наш народ, що в злиденних умовах бореться з найбільшими імперіями світу. Це вони, мадяри, відповідальні керівники суверенної держави, бачать у нас наших вояків, підпільників, революціонерів і віддають нам шану за них. Ми зростали в очах чужинців, нам було чим пишатися! Це ж було як–не–як досягнення нашої підпільної боротьби, досягнення хоч і недержавної нації, але яка водночас мислила та діяла по–державному».
Іван Михайлович Гриньох
  У середині грудня у Будапешті відбулись таємні переговори між українськими делегатами та начальником генерального штабу мадярської армії генерал–полковником Ф. Сомбатхеї, радником міністерства закордонних справ Мадярщини Д. Шаї та кількома вищими офіцерами мадярської армії. Були підтверджені попередні домовленості у справі нейтралітету і ненападу між мадярською армією та УПА на території України, військово–медичної і розвідувальної співпраці у протистоянні більшовикам. Було також узгоджено питання про обмін зв’язковими старшинами між штабами армій для постійного зв’язку та врегулювання можливих збройних конфліктів. Мадярські представники зацікавилися думкою про створення на кордоні з Мадярщиною так званої УССД, яка мала стати своєрідним буфером від більшовицької загрози. Окрім цього, мадярські державники погодилися прийняти в Мадярщині українську політичну еміграцію із Західної України в разі зайняття території Галичини та Волині радянськими військами. А також влаштувати неофіційне українське представництво в Будапешті.
 Територіальні питання обидві сторони оминули свідомо, побоюючись зриву переговорного процесу через суперечності щодо Закарпаття (Карпатської України). Українські представники вважали, що проблему державної приналежності Закарпаття можна буде вирішити в майбутній угоді між вільними урядами незалежної України та Мадярщини, а на період війни визнавали за необхідність укласти з мадярською стороною тимчасову угоду щодо співпраці. Наприкінці українсько–мадярського форуму в Будапешті, коли були узгоджені всі пункти угоди й аудієнція йшла до закінчення, українські делегати відважились виступити з неоднозначною пропозицією. Вони запропонували мадярським керівним колам розірвати союз із гітлерівською Німеччиною, оголосивши про це дипломатичним шляхом, і вивести мадярські окупаційні війська з території України.
Мапа діяльності УПА з 1942 р.
  «Для старшин, присутніх під час переговорів, це була справжня несподіванка. Наступила мовчанка. І ми, а ще більше мадярські старшини, дивились на генерала Сомбатхеї. Від нього очікували відповіді. Обличчя генерала показало сліди неспокою. Внутрішньо він стримував свою знервованість. Здавалось, він бореться сам із собою і шукає, як сформулювати своє рішення. І врешті він сказав рішучим тоном і тремтячим голосом: «Ні, волію, щоб мене повісив Сталін, аніж щоб розстріляв Гітлер», — писав у своїх спогадах член української делегації І. Гриньох.
   Таємна місія українського визвольного руху до столиці Мадярщини, незважаючи на конспіративний характер, мала міжнародний розголос. Колишній посол США в Будапешті Дж. Монтгомері згадував у своїх спогадах про приїзд делегації українських повстанців та їхні переговори з представниками мадярського генерального штабу.
Боївка УПА-Північ у Волинських лісах
  За результатами переговорів у Будапешті наприкінці грудня мадярська військова місія на чолі з полковником Ф. Мартоном прибула в село Будераж на територію Волині, де розташовувалась Головна команда УПА. Вона мала на меті встановити тісні контакти з командуванням УПА, ознайомитись з українським національно–визвольним рухом у регіоні, більше дізнатись про організаційно–штатну структуру і засади формування УПА.
   Військова співпраця між УПА та мадярською армією тривала до березня 1945 р., коли Будапешт захопили радянські війська, а зв’язковий старшина УПА при мадярському генеральному штабі А. Дольницький емігрував за кордон.
Автор – Олександр Пагіря
(світлині взяті з сайту duhvoli.com.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар