вівторок, 28 серпня 2012 р.

Як фіни Донбас розбудовували

   Сьогодні всі провідні канали нашої держави (1+1, ТРК "Україна", Інтер, ICTV) піарили, сплачену українськими платниками податків, подорож віце-прем'єр-міністра та міністра інфраструктури України Бориса Колєснікова зі своєю свитою (голови Львова, Одеси, Києва, Дніпропетровська та Харкова) до заможної європейської країни – Фінляндії, аби навчитись там будувати тут в нас соціально доступне житло! Бачите, українці такі неспроможні, що треба в когось вчитись! Не буду сперечатись, фіни, напродчут дуже ретельні у сфері житлобудівництва, однак в нас є власні сили, які наразі або занепадають, або полишають країну.
Герб Юзівки (сучасного Донецька)
  Україна, за словами Бориса Колєснікова, може замовити розробку першого проекту будівництва соціального житла в Фінляндії, щоб залучити їх архітекторів, які навчать українську молодь, яка навчається у ВНЗ або працює в майстернях. Перші проекти соціального житла можуть бути запущені в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та Запоріжжі, додав віце-прем'єр-міністр та міністр інфраструктури України. За його словами, схема придбання соціального житла повинна бути простою і зрозумілою. На думку чиновника, вартість квартири з повною внутрішньою обробкою повинна становити до 6 тис. грн. за 1 м².
    Одне і беззаперечне те, що фінський досвід може реально стати дуже важливим для України у переддень можливого запуску національного проекту зі зведення доступного житла, але лише тоді, коли будувати і жити в таких будинках будуть не вихідці з країн Азії та Африки, а пересічні українці із заробітною платнею у 1,5 – 2 тис. грн. Все то було б файно, однак перед тим як запрошувати фінів будувати нові комфортні житла, спочатку треба відновити старі. Так, саме старі будинки, які на початку ХХ ст. в Україні архітектори з Фінляндії (Людвіґ Нобель, Ґеорґ Нуммелін, Нільс-Йоган Сеттерґрен, Уно Ульберґ та Олє Гріпенберґ) будували в робітничих містах Донбасу, зокрема у Юзівці, яка нині є Донецьком.
Українські чиновники у Фінляндії
   Як то було? А ось як. Українсько-фінські творчі контакти в галузі архітектури мають давні традиції. Підйом архітектури та містобудування в Фінляндії почався після того, як вона була відокремлена від Швеції і увійшла в 1809 р. до складу Російської імперії на правах автономного Великого князівства Фінляндського. Саме до болотяних фінських земель, після першого польського повстання у листопаді 1830 р., за наказом імператора Миколи І почали звозити бунтівників, особливо з Волині і Поділля. Однак це було лише одноразово, і за свідченнями тодішнього генерал-губернатора Великого князівства Фінляндського Арсенія Закревського: «Малоросы і поляки не были приспособлены к жутким финским холодам, потому такова депортація бунтовщиков не может иметь продолжения ибо суть ея безсмысленна!».
  Одже, повернемось до фінських архітекторів. В кінці ХІХ ст. правління Російського імператорського архітектурного товариства в Петрограді запросило для будівництва нового заводу поблизу селища Юзівка ​​архітекторів з Гельсінкі. Селище було розраховано на 7 тис. мешканців. За планом на тут мало постати Путилівське селище робітників, де змогли постати кругові й прямі вулиці. Їх планували зробити шириною в 10 сажнів, а квартали не довше 100 сажнів (1 сажень = 2,1336 м). Архітектори з Фінляндії запланували дві площі (одна з яких називалася Великою площею і була розташована безпосередньо біля заводських корпусів). Житлові будинки робітників об'єднувалися у так звані колонії. Покрівля будинків повинна була будуватися з негорючих матеріалів, водопостачання новозбудованого селища (до облаштування водопроводу) повинне було здійснюватися за допомогою колодязів.
Один з житлових будинків збудований фінами на початку ХХ ст.
   У селищах (Путилівка і Юзівка) здійснювалося жорстке функціональне зонування: житлова зона зі спортивними спорудами, зеленими насадженнями і місцями короткочасного відпочинку населення і виробнича частина. У перелік установ обслуговування входили початкові школи для дітей робітників, аптеки, лікарні, лазні, їдальні, хлібопекарні. Житло було двох типів: квартири для сімейних робітників і службовців, а також приміщення барачного типу для тих, хто не мав родини. Для старших службовців заводу (директора, прикажчика і начальників цехів) будулося окреме елітне селище в Путилівському лісі. Сади були обов'язковими елементами таких селищ.
   Таке селище будулося за принципами архітектурного прагматизму: міцність, користь, краса. Поселення являли собою нові міські скупчення, населені людьми одного соціального стану. Такі селища вже давно були побудовані у Великій Британії, Німеччині, Швеції. На початок 1918 р. в Путилівці та Юзівці було побудовано близько 600 житлових будинків для робітників і службовців заводу, готель, дві робочі їдальні, літній театр і розпочато будівництво будівлі головної контори заводу. Мали бути в селищі і церква, але через денікінську, а потім і більшовицьку навалу, вона так і не була побудована.
Фінське соціальне житло початку ХХ ст. у Донецьку
   На сьогодні, всі ці файні споруди та парки знаходяться у повному занепаді, і до них немає нікому справи, бо краса потребує вкрай великих фінансових жертв, а на Донбасі все вирішує відомо хто і як. Звичайно, що простіше знести старе архітектурне диво, і збудувати нове, але вже без різьби, та хіба власники великих грошових мішків мають почуття прекрасного? Мають, але виключно у власних інтересах, на людей їм плювати, як і на старі архітектурні пам’ятки, які з 2010 р. вже не мають такого статусу. Виникає просте питання, то хіба потрібно нараз поспішно будувати дороге соціальне житло. Коли таке ж саме, але більш прекрасне з історією гниє у нетрях столиці Донбасу? Все для ваших роздумів, шановні читачі!
   Моя думка така – поки в українських містах існують такі файні архітектурні споруди, впершу чергу треба відбудовувати за новітніми технологіями їх і заселяти туди людей, а не будувати нове, яке не буде вписуватись у архітектурне обличчя міста. Хто має почути, той почує! Все на розсуд читача!
Автор – Денис Ковальов
(світлини взяті з сайту dnews.donetsk.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар