В якості ідейної атаки для руйнування і ліквідації ісламської ідентичності, країнами Західної Європи стали поширяться отруєні поняття, найбільш небезпечними і згубними з яких для природи ісламського народу були ідеї націоналізму та патріотизму. Туреччина була однією з перших ісламських країн, в якій націоналізм проклав собі дорогу в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Широко відомий французький сходознавець Бернард Льюїс у своїй праці "Іслам в історії" визнає, що власне троє європейських євреїв принесли дух націоналізму в Туреччину.
Туреччина для турків!
Першим, хто наполегливо розпалював полум'я турецького націоналізму, був Артур Ламлі Девід, який жив у першій половині ХІХ ст. Це був англійський єврей, який подорожував Туреччиною і написав книгу під назвою "Попередні міркування" (в оригіналі англ. Preliminary Discourses), в якій він прагнув показати, що турки є видатною і самостійної нацією, яка перевершує арабів, персів та інші східні народи. Власне, книга цього англійського єврея мабуть і спонукала політичну еліту турок уявляти себе видатною і незалежної нацією. До поширення та пропаганди західних ідей в Османській імперії не відзначалося жодного ознаки націоналізму.
Аж до початку ХХ ст. турки не вважали арабів чужими, і араби так само ставилися до турків. Араби були цілком задоволені своєю приналежністю до Османської імперії, сповідуючи ту ж релігію, що і турки, а турки поважали арабів за їхню культуру, і знання арабської мови розглядалося як невід'ємна ознака вченості. Навіть турецьки султани оточували себе арабськими радниками. Наприклад, при дворі султана Абдул-Гаміда ІІ були такі особистості як Абул-Года та Іззат-Паша. У революції 1908 р., спрямованої проти Абдул-Гаміда ІІ, серед її лідерів було, принаймні, два арабських офіцера: Азіз Алі Месрем і Магмуд Шоукат-Паша. Проте книга Артура Ламлі Девіда вселяла деяким самовпевненим інтелектуалам і політикам, на зразок лідерів руху младотурков, думку про перевагу турецької нації над арабами, не кажучи вже про вірмен.
Французький сходознавець Бернард Льюїс
У 1851 р. Фуад Ефенді та Джоудат Паша перевели більшість праць Артура Ламлі Девіда на турецьку мову. Пізнше, у 1869 р. інший турецький письменник – Алі Суаве, опублікував турецькою мовою трактат, імітувавши міркування англійського єврея про славне минуле турецької нації. Це була одна з перших праць, в якій висувався принцип турецького націоналізму, що представляло собою абсолютно безпрецедентне явище в тодішній Османській імперії. Як зауважує Бернард Льюїс: «Таким чином, турки відкрили свою власну національну самоідентичність завдяки Заходу і копіюванню робіт західних авторів».
Давід Лєон Коган – нідерландський письменник єврейського походження, був ще однією людиною, яка привнесла великий внесок у пропаганду ідей турецького націоналізму. У 1899 р. він опублікував книгу "Загальне введення в історію Азії", в ній він пише про расову перевагу турків над вірменами, персами та арабами, а також про великі справи турків в історії Близького Сходу і Східної Європи. Цю книгу перевели турецькою мовою і видали у великій кількості в першу декаду ХХ ст. завдяки фінансовій допомозі першого турецького президента, Мустафи Кемаля Ататюрка. На думку Бернарда Льюїса, твір Давіда Лєона Когана і породив пантюркізм младотурок, що розв'язало революцію в 1908 р. На додаток до вищезгаданої книги її автор, Давід Лєон Коган опублікував кілька творів про славне минуле турків у ХV-ХVІІ ст. Ясно, що головною метою цього нідерландського єврея було розпалити расові і національні забобони і послабити зв'язок між турками та іншими мусульманськими народами.
Султан Османської імперії – Абдул-Гамід ІІ
Але головним діячем, який відіграв величезну роль в створенні як турецького, так і арабського націоналізму, був знаменитий орієнталіст Армініус Вамбері – син мадярського рабина з селища Дунасердагей. Він опублікував безліч праць про необхідність відродження турецької нації, мови та літератури, яка асимілювалась з арабською в ході ісламізації. Його праці привернули до себе увагу прозахідних, так званих освічених турків, і пробудили їх патріотизм. Армініус Вамбері був близько знайомий з турецькими державними діячами та політиками найвищого рангу, зокрема з майбутнім прем’єр-міністром та президентом Турецької Респібліки – Мустафою Ісметом Іньоню.
Однією з головних цілей євреїв в їх діях по розпалюванню націоналістичних почуттів було прокласти шлях для майбутньої окупації Палестини. В результаті своїх безуспішних контактів з султаном Абдул-Гамідом ІІ в ім'я забезпечення палестинських територій для єврейських емігрантів, сіоністські ідеологи прийшли до висновку, що єдиний шлях для здійснення їх мрій – повалити режим Абдул-Гаміда ІІ, внести розкол в ісламські релігійні кола і зруйнувати арабсько-турецьку єдність. Прикриваючись димовою завісою турецького націоналізму і всіляко заохочуючи створення руху младотурков, сіонізм досяг успіху в поваленні султанського режиму Абдул-Гаміда ІІ, і в створенні ґрунту для підкреслення відмінностей та ворожості між турками і арабами.
Мадярський єврей орієнталіст – Армініус Вамбері
Младотурки, які не підозрювали, що здійснили сіоністський план, взяли на озброєння пантюркістську політику, засновану на вірі в перевагу турків над іншим націями Близького Сходу. Так, вони зайняли антиарабську та антивірменську позицію, закрили арабські культурні організації і почали проводити акти дискримінації щодо арабів і всіх не-турків, тобто, проводити курс, що відповідав задумам британського колоніалізму і сіонізму з підйому турецького націоналізму. Таким чином, сіонізм і імперіалізм та їх дискримінація щодо арабів, з одного боку, поєднувався з іншого боку з розпалюванням турецького націоналізму. Щодо арабів, то до цього самого часу вони не розглядали себе як окрема нація, але разом з тим як турки проголосили перевагу турецької культури над іншими культурами, араби також стали наполягати на своїй власній незалежній ідентичності. Саме націоналістична політика младотурків розпалила полум'я арабського націоналізму – того явища, яке відверто підтримувалося британцями.
Після революції 1908 р. младотурки насаджували турецький націоналізм силою і пропагандою за допомогою ЗМІ. Навіть деякі мусульманські мислителі Туреччини, як Намик Кемаль, Зія Паша і Джоудат Паша посилено намагалися змішати іслам з турецьким націоналізмом – ідея, яка була приречена з самого початку у зв'язку з тим, що ці течії несумісні. Прогресивне просування націоналізму і колонізації, зрештою, привели до піднесення постатті Мустафи Кемаля Ататюрка, що супроводжувалося його антиісламською політикою. Завдяки його зусиллям Туреччина стала повністю залежною від країн Європи та США. Інтелектуали країн Заходу продовжували сприяти розвитку турецького націоналізму, який тепер був підтриманий гарматами Ататюрка та його спадкоємців. Видатний турецький політичний діяч Зія Гекалп був найбільшим теоретиком турецької націоналістичної школи, займався копіюванням західних ідей та культури, які й представляли собою основу його ідеології, зокрема якобінська теорія держави та соціал-дарвінізм.
Практик турецького націоналізму – Мустафа Кемаль Ататюрк
Турецький націоналізм призвів, зрештою, до членства Туреччини в НАТО. Однак на сьогодні, коли Туреччина прагне не втратити своє місце у ісламському світі і увійти у ЄС, політична еліта країни намагається все ж таки поєднати націоналізм та іслам, що можна наочно побачити в багатьох гірським поселеннях Анатолії. Сподіваємось, що Туреччина так і залишиться на задвірках цивілізованої Європи, і буде надалі воротами в шокуючу Азію, а не навпаки.
Автор – Денис Ковальов
(світлині взяті з сайту wikipedia.org)
Немає коментарів:
Дописати коментар