четвер, 9 серпня 2012 р.

З історії полтавського корпусного саду

  Доленосною подією, яка вплинула на подальшу історію розвитку Полтави та її архітектурне обличчя, була червнева битва 1709 р. між арміями шведського короля Карла ХІІ і московського царя Петра І. Коли у 1802-1811 рр. внаслідок чергової зміни адміністративно-територіального устрою українських земель постала  нова губернія, замість Лубенського повітуяк центру колишньої Вишневеччини, чи то Роменськогоміста проведення другого за обігом товарів імперського Іллінського ярмарку, "столицею" новоствореної губернії, а звідси і назвою останньої, стає Полтава.
Центр Полтави – Корпусний сад
  Відомий дослідник регіональної історії І. Павловський писав: «Це була епоха, коли Полтава зі скромного полкового містечка стає губернським містом і перетворюється за новим типом. Ми не знаємо, – продовжує Іван Францевич, – в її історії іншого моменту, коли суспільне, економічне життя і саме обличчя міста зазнали б такої швидкої і різкої зміни, як саме в ці роки». "Хрещеним батьком" нового статусу міста був генерал-губернатор Малоросійської губернії С. Вязьмітінов. Невеличке (до 8 тис. чол. населення) провінційне містечко, яке ні за своєю промислово-господарською та культурологічною потужністю навіть і близько неможливо було поставити до ряду імовірних губернських столиць, в березні 1802 р. оголошують губернським центром.
  Підтвердженням непривабливості догубернської Полтави є добре відомі слова французького посла графа Сегюра: «Полтава невеличке містечко, кепсько прикрашене і небагатолюдне, не має жодної визначної будівлі». Проте якщо на спокушеного паризьким лоском француза Полтава могла не справити враження, то за свідченнями співвітчизників місто справді, м'яко кажучи, не сяяло – як в переносному, так і в прямому розумінні цього слова. Покриті пилом ґрунтові дороги і площі під час дощів перетворювалися в непролазну багнюку, яка навіть була "оспівана" поетом П. Вяземським, зграї бродячих собак і домашньої худоби в самому центрі міста, жодного вищого культурно-освітнього закладу – все це реалії життя догубернської Полтави. Коли перший генерал-губернатор О. Куракін прибув до міста, то здивовано констатував відсутність в Полтаві продуктивної молоді, яка за браком початкових закладів освіти вимушена була здобувати знання в інших містах.
Мапа історичного центру Полтави
   Справа рушила з місця навесні 1802 р.: разом з природою, за визначенням професора І. Срезневського, пробуджувалась до життя безтурботно-нудна, простодушно-пустельна, хоча і мила Полтава. Серед невідкладних завдань – визначення нового центру міста. Колишній історичний, за браком простору, не міг розмістити усі необхідні адміністративні установи губернської Полтави. Згідно з початковим проектом 1802 р. їхнє розміщення планувалося лінійно вздовж вулиць Мало-Петровської та Олександрівської (сучасні вулиці Леніна і Жовтнева на відрізку від Кооперативного технікуму до Успенського собору).
   Для здійснення масштабних перетворень на запрошення О. Куракіна до міста прибуває талановитий випускник Московської архітектурної школи М. Амвросімов, приїзд якого був обумовлений вимогою перетворити Полтаву – у малому вигляді Санкт-Петербург. Саме такий вислів-побажання наводить І. Павловський, говорячи взагалі про містобудівні плани О. Куракіна. Прибувши до Полтави, М. Амвросімов відмовляється від лінійної розбивки центру міста на кшталт петербурзького генплану, натомість пропонує розмістити адміністративні будинки по колу на новій площі, в центрі якої б гармонійно постав би пам'ятник військової Слави.
Олександрівська площа у 1850 р. (нині Корпусний сад)
   Враховуючи значення для Росії полтавської перемоги у 1709 р. в першу чергу в безпеці і, звісно, в наступній розбудові північної столиці, з часом вже радянські історики-краєзнавці будуть ототожнювати і шукати спільні риси поміж полтавською Круглою площею і петербурзькою Двірцевою, "забуваючи" про зовсім відмінний концептуальний підхід у розробці планування центральної частини обох міст, зумовлений геоландшафтним фактором: радіально-кільцеве планування в умовах ворсклянської правобережної тераси та лінійно-магістральне обабіч невських рукавів.
   Формування Круглої площі в Полтаві триває впродовж 1805–1811 рр. коштом відомого мецената С. Кочубея. За цей час від Успенської дзвіниці в бік нового центру була прокладена Олександрівська вулиця (сучасна вулиця Жовтнева). Першою новобудовою площі став Полтавський Малоросійський поштамт від 1809 р. Протягом 1809-1811 рр. було зведено: будинок Дворянського зібрання, Губернські та Повітові присутні місця, будинки трьох губернаторів (цивільного, віце- і генерал-губернатора).
Монумент Слави в центрі Корпусного саду
   Отже, на 1811 р. центр Полтави мав вигляд колоподібної площі, і неважливо, що деякі з будівель перебудовувалися в майбутньому. Головне те, що по периметру останньої вже стояли сім із восьми адміністративних будівель. Окрім того, площу пронизувала класична восьмирадіальна система розбивки вулиць, кожна з яких виходила у напрямку головних містобудівних домінант старої Полтави, переважно церков. При цьому найбільша магістраль – вулиця Олександрівська – проходила (і сьогодні проходить) через центр площі із заходу на схід. У Полтаві до 1850-х рр. вже була зведена остання і найбільша за своїми розмірами архітектурна споруда Круглої площі – Петровський Кадетський Корпус (архітектор М. Бонч-Бруєвич, 1840 р.).
  За майже двовікову історію Кругла площа, вона ж Корпусний сад, неодноразово змінювала свою назву: з Олександрівської у першу чверть ХІХ ст. – на Корпусний сад в середині 1840-х рр., з Мазепиного гаю за часів УНР – на Жовтневий парк у радянську добу. На сьогодні яку б назву вона не мала, потрібно пам'ятати, що виключною особливістю полтавської площі є те, що зразкові будівлі для губернських міст, розроблені професором архітектури А. Захаровим, зібрані тільки в Полтаві воєдино, репрезентуючи унікальний – єдиний в Україні композиційно завершений архітектурний ансамбль доби губернського класицизму.
Автор – Віталій Павлов
(світлині взяті з сайту wikipedia.org)

Немає коментарів:

Дописати коментар