понеділок, 3 лютого 2014 р.

Справжній поступ нації – національна і соціальна революція

Вибачайте, шановне товариство революціонери, але я довго мовчав і далі справа так йти не може. Всі ми бачимо, що сьогодні коїться в нашій любій неньці Україні, і саме за ці довго очікувані події ми маємо дякувати не владі, а українським націоналістам, патріотам і просто не байдужим революціонерам. Так, саме їм. Чому, запитаєте ви? – Та все це цілком очевидно і тому, перейдемо до детальної суті ситуації, що склалась.
   Отже, протягом майже 23-х років сумнівної незалежності України від СССР, читайте РФ, до влади кожні 4-5 років як на місцях, так і на головні державні посаді приходили вкрай агресивні антиукраїнські сили. Звичайно, були поодинокі випадки і патріотично налаштованих можновладців, однак потрапивши у владні кулуари вся повнота безкарності і недоторканості перетворювали вчорашніх націоналістів чи ура-патріотів на звичайних крадіїв та злодіїв. Не будемо перераховувати всіх цих зрадників, вам вони всі відомі.
  Йдемо далі. Отримавши, здавалось, омріяну незалежність мирним шляхом українці не відчули себе власниками своєї держави. Все це тому, що дісталась нам ця незалежність з рук тих самих псевдо-патріотів та проросійськи налаштованих можновладців, які не хотіли ділитись із Москвою награбованим, тому вирішили проголосити незалежність. Наші пращури (козаки, гайдамаки, січові стрільці, петлюрівці, махновці, синьожупанники, холодноярці, оунівці, упівці, дисиденти-шістдесятники) кров проливали аби отримати цю незалежність, гнили в польських, німецьких, румунських, мадярських, совєцьких концтаборах лиш за те, аби Україна-ненька була самостійною.
  Ми зрадили їх двічі, це прикро але, нажаль, правдиво. Спочатку у 1991-му р., потім у 2004-му р. Нині, ми маємо 3-й, мабуть останній реальний шанс змінити все на користь української нації. Нині, коли за вікном холодна зима, лиш революційний вогонь, що нарешті відродився та повіяв з Холодного Яру, як заповідав Великий Кобзар, може зігріти наші серця і тіла, що так прагнуть реальних змін. Нам, українській нації, випала чергова нагода довести всім, як сусідам на Сході та Заході, так і самим собі, що ми народ, дух якого тіло рве до бою, за щастя і волю, бо він жив , живе і буде жити в кожному, хто став на захисті прав людини, хто не дав бандитам вбити дітей-студентів, хто поклав життя на вівтар справжнього поступу української нації.
  Ми не забудемо нікого, хто в ці буремні дні на #Євромайдані, що по праву може називатись новітньою національною і соціальною революцією, вийшов на вулиці і сказав, що жити у багні не можна, а треба жити за покликом долі. Наш революційний авангард, наші “провокатори-тітушки”, хлопці і дівчата з “Правого Сектору” довели, що Україна єдина, що Схід і Захід дійсно разом, і що нас, українську нації, і наш поступ не зломить ні бандитська влада із своїми псами у чорних шоломах при погонах, ні так звана опозиція, яка завжди шукає вигоду для себе, ні зовнішні вороги. Велика шана і подяка вам, українські революціонери, передовики поступу української нації.
   Історія завжди повторюється… І сьогодення нам нагадує буремні події 1917-1921 рр., тому ми всі маємо зрозуміти, що незалежність і справжня самостійність здобувається не просто папірцями і розчерком пера у владних кабінетах, а кров’ю на барикадах. Для цього далеко ходити не треба, згадаймо лише ідентичні події здобуття незалежності у таких країнах як Фінляндія, Ірландія, Мадярщина, Естонія, Хорватія, Туреччина, Ізраїль, Філіппіни… Цей перелік можна продовжувати, але очевидно одне – свою незалежність, вище перераховані, країни отримали із зброєю в руках, проливаючи кров власної нації в окопах і на барикадах. Саме така боротьба веде націю до поступу, до справжнього розвитку і прогресу.
 Наш інформаційний партнер веб-сайт Всеукраїнської організації “Тризуб” імені Степана Бандери підкреслив важливе на сьогодні питання, проблема лідерства революції вирішена: «Історія переконує, що зробити певний рішучий крок, переламати ситуацію на свій бік завжди відважувалась якраз не більшість, опанована пацифізмом, а активна меншість, керована ідеєю, навіть певним патріотичним фанатизмом, впевнена у власній правоті та силі. Героїчні спільноти та особистості у вирішальний момент не раз брали на себе відповідальність за долю Батьківщини: Дмитро Вітовський у 1919 р., Степан Бандера у 1941 р., і нарешті нині, лідер “Правого Сектору” Дмитро Ярош у 2013-2014 рр. Ми переживаємо час великих змін. Різниця між нами і ними, між народом і режимом визначальна: у режиму нема непереможної животворної сили духа – є непереборне бажання збагачення за рахунок народу та довічного панування на нашій шиї. У тому наша сила та їх слабкість».
  Додати нічого. Все правильно написано! Залишилось довести слова діями. А далі, як визначив Степан Бандера, треба будувати справжню Українську Самостійну Соборну Державу: «Українська національна революція – це безперервний, постійний і прогресивний процес, який охоплює і проймає все життя. Її уклад позитивних ідей і вартостей стоїть проти большевицької системи не як абстрактна теорія і доктрина, а як жива і дійова динамічна сила. Українська національна революція, як одностайний процес, складається з 3-х фаз: 1-ша фаза – це процес затяжної і прогресуючої підпільної боротьби, 2-га фаза – це процес остаточного національного визволення 3-тя фаза – це побудова на місці знищеного СССР незалежних національних держав, забезпечення їхньої незалежності назовні, здійснення ідей і програми визвольної революції в державному та суспільному ладі, у змісті і побудові цілого життя».
   Тож, досить скиглити, вперед на барикади заради поступу української нації! Українська нація знов відроджується у вогні визвольної боротьби! Не спинимо її!
   Слава новітній революції!
Автор – Ревуч Січовий

Немає коментарів:

Дописати коментар