пʼятниця, 9 січня 2015 р.

Як народжуються консервативні революції

У своєму соціологічному дослідженні, яке дійсно є дослідженням, а не набором історичних поглядів, Моннеро, використовуючи загальну назву для всіх схожих подій, і не забуваючи, звичайно ж, про все те, що розділяє і протиставляє різні революції XX ст., більшовизм, італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм, революцію 1944 р. і революцію 1968 р., піддає соціологічному аналізу вплив пов'язаних із подіями феноменів натовпу, що дозволяє виявити чітку різницю між консервативними і деструктивними революціями. Основною перевагою роботи є те, що Моннеро розкриває кілька загальних важливих концептів, застосовних до будь-якої революції.
   По-перше, це "історична ситуація" – те, що ніколи не повторюється двічі, як це і було в певні періоди 1789 р., 1917 р., 1922 р., 1933 р. або 1968 р. Наступне поняття, другорядне – "катострафічна ситуація", яка характеризується не контрольованістю процесів і надзвичайно заплутаною соціальною структурою, коли її елементи більше не знаходяться на своїх місцях.
У стабільному суспільстві розрізняють нормальні (“гомогенні”) і маргінальні (“гетерогенні”) соціальні елементи. Маргінальні елементи знаходяться на периферії через те що перебувають під постійним тиском з боку елементів “гомогенних”, але коли досягається критичний поріг умов для перевороту, гомогенна частина починає розпадатися, спостерігається поширення якоїсь подібності хворобливого хаосу.
  Цікаве зауваження застосовне до консервативних революцій: «Гомогенне, навіть розпадаючись, залишається гомогенним…». Коли потрясіння радикальні, «в самому фундаменті суспільства з'являється запит на владу…». Наприклад, в 1922 р. або 1933 р. відповіддю на такий запит високорозвиненого суспільства (суспільства, яке характеризують індустрія, наука, культура) став фашизм або націонал-соціалізм. У суспільстві, де порушений порядок, гомогенні консервативні елементи тимчасово стають революційними у своєму прагненні до встановлення порядку і в запитах на владу.
  Чим зумовлена революційна ситуація? Загальну відповідь дав Моннеро: дефіцитом у політичній верхівці. Криза режиму характеризується цілою "різноманітністю конфліктів"; коли все вислизає від повноважень можновладців, безлад стає ендемічним, та, згодом, суспільство “закипає”. Хвилювання самі по собі ще не є революцією, це не що інше як чергова фаза, проміжок часу зі своїми початком і кінцем (охолодження), коли середовище вже “більшe не є паливом”. Після того як хвилювання вщухають, приходять нові лідери (Робесп'єра замінив Наполеон, Сталін замінив Троцького, Муссоліні замінив Бальбо).
   Далі, революційна ситуація і процес закипання починають задіяти маси, відбуваються короткочасні коагуляції, з'являються солдати революцій. Щоб повести маси за собою, наділити їх нервовою системою, якобінці, а пізніше і Ленін (набагато більш ефективно) використовували такий інструмент як партії.
   Те, що леніністи називали “радикалізацією мас” є тенденції політизації категорій людей, які до цього моменту були конформістськими і не охоче захоплювалися громадськими справами (насамперед, такі групи просто вимагають від держави виконання всіх його державних функцій). Потім настає фаза закипання, «суспільство пронизується цілою купою інтенсивних емоційних реакцій, подібно до того як частки залізної стружки пронизуються магнітним потоком…».
  Тяжкість ситуації виводить на авансцену радикальні силові еліти, “гетерогенних руйнівників”, аномальниx і маргінальниx настільки, що їх не зупиняють жодні звичні бар'єри. Вони сприяють наданню руйнівної сили руху. Недолік і хвороблива потреба у владі, характерні для революційної ситуації, можуть поставити на революційний шлях ті соціальні елементи, які прагнуть тільки до порядку як до такого.
  «Приходить час, коли Ардiтi, молоді ландскнехти Балтії, які все менш і менш будуть розцінюватися як негідники, стануть здаватися набагато більш обнадійливими, ніж найбільш гомогенна частина населення. Здається, що в них, наперекір усім бідам, втілені мужність, доблесть та інші якості, без яких не може існувати жодна велика країна... Навіть ті, хто не є їхніми прихильниками, стануть допускати можливість їхнього підприємства…». Гарне завершення для унікальних історичних ситуацій. Але, як уточнює Моннеро, історична ситуація ніколи не повторюється двічі.
   Входимо ми зараз, у Франції 2013 р., в "історичний момент"? Звичайно, поки ще немає, але вже є деякі ознаки того, що події можуть до нього привести. Чи збудуться ці передбачення? Поки ще занадто рано говорити про це, але немає нічого неможливого…
Автор – Домінік Веннер

Немає коментарів:

Дописати коментар