Чи відступить від нас Московія?

"Чи відпустить нас Росія, чи-то пак Московія?" — це питання все частіше задають собі новоспечені українські "демократи", а за ними його починав повторювати і народ. Вони щораз більше стурбовані проблемою, як би не образити чи не злякати москальськомовне населення.

   Чи ж можемо ми розраховувати на милість "старшого брата" в будь-якому випадку? Спробуємо трішки поміркувати над цим питанням. За час свого існування лише кремлівсько-комуністична імперія знищила понад 100 млн. людей! І ми ще не зустрічали жодного злочинця, який би розкаявся у скоєних злочинах або був засуджений за злочини проти народів, а що винні у цьому насамперед москалі у нас немає сумнівів. КПСС по суті була виключно московською партією і слугувала утвердженню "вєлікай Рассєі". Большевизм — московська ідеологія, а СССР — московська імперія! Не може бути якоїсь позанаціональної людини чи позанаціональної спільноти.

   Психологія пересічного москаля-росіянина є наскрізь шовіністичною. Навіть весь славнозвісний "рассєйський народ" від Сахаліну і до фіно-угорських боліт Рязані та Вологди вихований на ідеї месіанізму, облудній ідеї "богообраного народу", на ідеї Москви, як "третього Риму". Це дуже глибоко вкорінилося в свідомість представників цього народу Сходу і ні разу за всю історію державності Московії не було у неї ні уряду, який би від цієї ідеї підмовився, ні організації, яка б цю ідею спростувала, ні інших ідей, які б її поборювали. Як бачимо, для Московії, бо ж навіть тілько її керівної верхівки — Кремля, твердження про право націй на самовизначення є демагогією і політичним фразерством. У свідомості пересічного москаля Україна становить собою невід'ємну частку "вєлікай Рассєї" і в цьому ми постійно переконуємося протягом кожного історичного періоду. Не мислять мешканці Московії, сучасної вже РФ, без України: і колишній президент СССР "комуніст" Горбачов, так само "демократи" Єльцин і Собчак, "правозахисник" Солженіцин, "фашисти" Васільєв і Жиріновскій, гебіст Путін — цей перелік можна продовжити.

   Ми не можемо в жодному випадку підтримувати "демократів" з Московії, бо маємо принципово відмінну, навіть протилежну до їхньої свою мету — побудову Української Самостійної Соборної Держави, омріяної УССД. Мета ж московських "демократів" — збереження під їх владою "оновленої" людиноненависницької імперії, а це нічим суттєвим не відрізняється від мети абсолютно всіх їхніх попередників. Ось що, наприклад, стверджує відомий громадський діяч з Моковії Ігорь Дєдков у своєму інтерв'ю в 9-му числі журналу "Юность" за 1991 р.: «Как ни крути, но российская государственность включала в себя практически всю территорию нынешнего Союза. Славянские земли, Азия и Запад — вот она Россия. А мы ратуем за сьежившеюся государственность, забывая об исторической миссии нашей страны. Помните , как в "Маленьком принце'': "Мы в ответе за тех , кого приручили". Если хотите, мы взяли на себя некоторые обязательства перед Богом за всех великих и малых...». А якщо згадати заяви сумнозвісних "червоно-коричневих" лідерів "новай Рассєі" Жиріновского, Васільєва та інших, то стане зрозумілим, що незалежна Україна взагалі ніяк не вписується в їх далекосяжні плани. У їхньому "імперськобудівному" плані вже визначене заздалегідь місце для України, як губернії "хахлов", які там мирно споживають галушки з салом.

   Тим часом "демократи" з Московії, звалюючи всю вину за скоєні злочини на Сталіна, закликають усіх об'єднуватися "під материнським крилом демократичної Рассєі". Сьогодні вони промовляють до мас громадян РФ, наголошуючи на національному почутті, звертаючись до їхньої національної пихи вже без червоної машкари інтернаціоналізму. Вони надихають ці маси новими месіанськими ідеями, щоб продовжити поневолення немосковських народів. Вони прискорено відроджують традиційний московський шовінізм і в РФ вже сформувалося чимало сил для ефективного втілення його в життя. Москалі зараз з особливим пафосом і надзвичайною активністю возвеличують та прославляють своїх вождів, героїв, царів — ворогів України — Пєтра І, Єкатєріну II, князя Потьомкіна та інших катів української нації. А разом з цими душогубами й катами воскресає і їхня сатанинська практика.
   «Ледарство, неробство стало одною з найприкметніших  ознак  московської  національної  вдачі. Москвитин уважає  працю за прокляття, за гіршу кару, ніж кара на горло», — писав колись у свої праці "Московство" Павло Штепа. І ось уже в Москві біля "Білого Дому" з'являється гасло: «Єльцин, заставь хохлов накормить Москву!», і будьте певні — він зробить усе можливе, щоб "хохли" Москву нагодували! Звикли, що ми їх постійно годуємо, і не можуть уявити, що колись треба буде годуватися самим. Адже москалі скрізь себе почувають панами і не бажають поступатися своїми замашками "старшого брата". Тож ми, українці, їм повинні у цьому допомогти, бо вже дійшло до того, що ми на своїй землі ніби національна меншість!? Ми як чужі у своєму домі і ось-ось можемо "з ласки" зайд стати і "зайвими". Вони зневажають нашу культуру і звичаї, зневажають нашу символіку, називають наших Героїв бандитами, а нас самих в Україні взагалі нібито не помічають. Ворожій ідеї месіанської Москви ми повинні протиставити нашу ідею святого Києва! Це змагання двох ідей, двох світів ми мусимо вивести в релігійну категорію. Тому і далі чинним є гасло "Київ проти Москви!".
   У наш час все більше розгоряється як ідейно-духовна, так справжня війна між Україною та РФ, яка ніколи не припинялася повністю, лише переходила з однієї форми а іншу, то розгоряючи яскравим очищаючим полум'ям, то тліючи невгасимою іскрою. Зараз бої точаться не тільки на сторінках друкованих видань, по радіо і телебаченню, а й в окопах поблизу Донецька, Маріуполя та Горлівки. І, як прикро, сьогодні полем бою є наша територія — це ми бачимо і усвідомлюємо...
   Керманичі нинішньої РФ сьогодні осідлали нового коника: "Рассєя спасла мір!", "Рассєя дала всєм свабоду!", "Рассєя пабєділа фашизм і бальшевізм!", і тому подібні гасла. Але ж ми розуміємо, що большевизм є чисто московською ідеєю, суть якої в збереженні і поширенні на весь світ людиноненависницької імперії Кремля. Він вийшов на сцену в той час, коли виявилася повна неспроможність попередніх режимів урятувати імперію від розвалу. Так само і зараз, коли комуністична ідеологія зазнала краху, їй на зміну приходить більш хитра "демократична" ідеологія з тою ж метою — врятувати імперію. І не дивно, що у "демократів"  з Московії особливу ненависть і страх викликає прагнення саме України до незалежності. Тому не треба наївно вірити, що так просто, шляхом "консенсусів" і "узгоджень" вдасться Україні стати вільною, адже свобода здобувається у запеклій боротьбі і дорогою ціною!

   «Мені здається, що найяркішою рисою московської національної вдачі є власне жорстокість...», — писав Максім Ґорькій і напевне мав рацію. А тепер додаймо до цієї риси споконвічні імперські традиції, непомірне "самомнєніє", знамениту московську облудність, аморальність і вже згадуваний месіанізм і ми зрозуміємо, що для нас часи плачів, сліз та туги закінчилися. Вимолювати полегшення і розчулювати ворога даремно: «Москва сльозам не вірить!». Силі треба протиставити силу, бо за облудними заспокійливими словами москалів криється страшна небезпека. Нам не можна тішити себе ілюзіями! Боротьба буде нещадною і в ній або ми переможемо, або будемо переможеними! Третього не дано! Не на загравання з ворогом слід спрямовувати зусилля, а на прискорену розбудову своєї сили. Українську силу ми повинні плекати цілеспрямовано, позбувшись страх у і комплексу меншовартості. Тільки в безкомпромісній боротьбі з ворогами, насамперед з Московією-РФ, здобуде Україна справжню незалежність, а "незалежність" в так званій СНД-СССР, яка є зараз, не може бути прийнятна. Бутафорської нібито незалежної псевдо-України нам не потрібно!
   «Ви, українці, нарікаєте, що ми, москвини, є вовками, які нападають на українців і жеруть їх. Так. А хіба ж ми, москвини, винні, що ви, українці, є баранами?», — писав колись у своїй праці "Словник чужослів" вже згаданий вище Павло Штепа. Тож давайте врешті-решт перестанемо бути баранами і не будемо чекати, коли "Рассєя зволить відпустити" Україну!

Автор — Віктор Рог

Світ напередодні нової кривавої бійні

Світ знову лихоманить у передчутті великої крові та перемін! Адже масштаб пасіонарної енергії, що пробудилась в Україні виходить далеко за межі її географіних кордонів. Її достатньо для реалізації чогось більшого ніж лише священної війни за свободу Батьківщини.

   Втім, є моменти в яких ми значно програємо нашим потенційним ворогам. Радикальні ісламісти (у першу чергу з терористичних угрупувань ISIS та Al-Qaeda), що претендують на світове панування, не мають сил для реалізації такої мети. Але коли десяток босих фанатиків підпалює коктейлем Молотова танк "Abrams" невільно виникає відчуття їх непереможності.

   Москальські добровольці, що їдуть воювати проти нас реалізовують ідею євразійства, хоча сил для цього у них поки що недостатньо. Майже кожен москальський окупант, що стріляє в українських солдат виправдовує себе боротьбою зі США, боротьбою за відновлення СССР, царської Московської імперії, боротьбою за щось тотальне і тоталітарне, як його пам'ять про ординське степове панування.

   Українці ж мають достатньо сил, щоб відвоювати кордони власної країни та почати загальноєвропейське повстання ідентичності, власну Reconquista. Втім, ми не озброїлись таким тотальним сенсом і як наслідок маємо ворожу владу, маємо військову поразку, зрадників в командуванні та тисячі мертвих героїв, що ризикують бути забутими. Варто бути чесним перед собою, ми програємо. Обов'язок ідеологів, воїнів та революціонерів нарешті озброїти нас сенсом за який не шкода померти, до якого ми будемо прагнути попри все і всіх!

За матеріалами "Карпатської Січі"

За Реновацію!

Століттями Європа жила запахами крові, заліза та морської солі. Невід’ємними атрибутами нашими тоді була сталева віра у першість з-поміж інших народів та безпрецедентний для людської історії героїзм. Звитяга, авантюра, дух змагання – приводили в рух кров тисячолітньої раси.

   Душа Європи жила в мармурових титанах епохи Відродження, в янголоподібних образах з фресок Секстинської капелли та картин маньєристів, в нескінченних гарматних канонадах та сталевому гуркоті битв. Нами керувала жага до завоювання та відкриття нового, готовність захищати нашу культуру до останнього, бодай навіть у ході оборони нічого, крім випаленої пустелі, не лишиться.

   Наша Європа: Римський імперський принцип, освячений благодаттю Церкви Воскреслого Бога! Наша Європа: фатальність та динамізм фаустівського духу, що зробили можливими історичний драматизм у всесвітньому масштабі!

   Сьогодні – фанатичне слідування кострубатим міфам лібералізму та конформістській сутності рихлого буржуазного суспільства веде Захід до неминучої загибелі. Погрожує відправити в могилу не лише актуальну політичну організованість Європи, але й її багатотисячолітній культурний спадок. Останній, власне, і є сутністю нашого Континенту, нашої Цивілізації. З ним не можуть зрівнятися інші культурно-історичні типи, формотворчою базою яких є або релігійні системи, як у випадку з ісламом, або ж відносно сталі філософські конструкції, котрі не виділяються динамікою в часі, що характерно для конфуціанства.

   Натомість Європа – це символ, що об’єднує теперішні покоління з величними мармуровими ликами наших предків. Єдиний, нерозривний ланцюг культури пов’язує тріумфальний поступ легіонів Римської імперії з сучасністю. Що, як не спадкоємність духу, що, як не спадкоємність образів та сюжетів слугує скріпленню цієї грандіозної історичної структури?

   Від Платона і Аристотеля до Гайдеггера, від Фідія та Праксителя – і до Бурделя, Європа рухалася єдиним фронтом смислів. Зараз цей фронт терпить тотальну поразку, і найжахливішим є те, що її причина – не стільки в успішності ворожого натиску, скільки у боягузницькій поведінці власного авангарду. Вони декларують, що стара Європа, агресивна та динамічна, давно похована в руїнах Райхстаґу. Вони декларують, що те посміховисько, яке виросло з маастрихтських угод, та має у якості ідейної основи самогубську пародію на гуманізм, і є істинною Європою. Ця "істинна" Європа не має права битися, не має права взивати до предковічної стихії Крові, тривожити серця людей та пробуджувати у них трепет. Нам начхати на таку "європу". Зрадницька порода тих, хто сміє претендувати на наше минуле, робить ненависть до сучасних європейців ще більш гарячою.
   Нехай орел Імперії злетить над руїнами сучасних мегаполісів Заходу! Ми проголошуємо: пустота форм та відсутність змісту, брак культурного натиску та поклоніння псевдомистецьким канонам викликає протест та відторгнення в серцях тих, хто плекає любов до величних шпилів Нотр-Даму та дзвонів Печерської Лаври.
   Сьогодні, тут і зараз, ми ставимо перед собою доленосне завдання – очистити Велику Європейську Культуру від гнилі лібералізму. Наша мета – пробудження старої арійської крові, що застигла в венах середньостатистичного представника третього стану. Необхідно змусити її закипіти, змусити її заповнити собою ріки та озера, викликаючи з тіней забуття Доблесть, Гідність та Велич! Подібно великому римському пробудженню, що врятувало еллінську культуру після втрати греками можливості до спротиву, подібно германському пробудженню, що прийшло на заміну Риму – варварська Україна повинна стати тією ордою, що у майбутньому наповнить, наче повінь, старовинні міста Заходу та оновить пристарілий та занепалий континент.

   Класик чудово окреслив головний смисл цієї акції – Вкради її! Вкради культуру, подібно тому, як Зевс вкрав Європу з берегів Фінікії. Лишаючись поза історією протягом кількасот років, ми були тією картою, яку Господь беріг до сучасності. На батальних полотнах світової історії, що розгортатимуться у новому тисячолітті, саме ми мусимо, можливо – в останній раз, зайняти гідне місце для Європи. Культурницький штурм, що матиме на меті переосмислення кривавих та чаруючих образів нашого великого минулого, – піднімемо ж на рваних полотнах стягів, знаменуючи цим останній ривок Заходу до відстоювання свого буття!
   В ім’я Божественної Волі, що направляє нас, що направляла руки художника, перо поета та меч лицаря. В ім’я полеглих у безкінечних боях на просторах Великої Батьківщини героїв. В ім’я руїн, що дихають великими подвигами наших предків, нашої раси та цивілізаційної єдності... – ми ВИСТУПАЄМО, несучи за собою знамення великого Оновлення, великої Реновації!

Автор – Deimos Phobos

Memento mori!

Сьогодні еліта має говорити про смерть! Якщо сенс існування людини полягає в якомога довшому і якіснішому існуванні, то ніщо, окрім погибелі, не може її налякати.
   Мистецтво минулого зображало життя, прагнучи відобразити його якнайточніше. Але воно не змогло перейти прірву власного бажання до реальності, себто до життя. Реалізм - це завжди кінець мистецтва. Вихід знайшов невідомий православний художник-русин, Андрій Варгола, нащадок мігрантів із Закарпаття. Він почав клепати зображення невеличких, але поширених предметів, повторюючи їх на полотні, насміхаючись над самою структурою реальності. Але жарти не можна повторювати, тож і ця метода є недоречною. Тим більше, сміятися сьогодні або небезпечно, або нецікаво. Усе, що становило Західну цивілізацію, вже давно висміяне. А чому не можна жартувати з іншими цивілізаціями, вам розповість залишок редколегії однієї паризької газети з карикатурами.
   Справжнє задоволення полягає в небезпечних крайнощах. Після легалізації наркотичних речовин у людей майже не залишиться засобів для отримання насолоди. Насолоду відчуває той, хто володіє недоступним, ховає його в кулак, коли поряд зупиняється доля, шукаючи, де саме вона припустилася помилки, де саме дала можливість дійти до самого краю і не впасти. Коли доступним стає все, залишається лише стрибнути з краю вниз. Сучасник боїться лише смерті. Сучасника зачаровує лише смерть. Сучасник насолоджується лише смертю. Відмінювання цього чорного погибельного слова дозволяє народжувати афоризми навіть частіше, аніж вони набридають. Тому його треба використовувати усюди, де тільки можна. Не забувайте лишень, що смерть завжди потребує плати за те, що стоїть за вашими плечима, задовольняє найгірші потреби і охороняє сон незчисленної орди близьких та рідних.
   З такого ракурсу життя здається всього лише однією з незчисленних середньовічних гравюр періоду спалахів чуми. Майже всіх їх пронизує сюжет Mortis Saltatio, коли персоніфікована смерть веде за собою представників усіх груп населення: купців, чиновників, духовенство, дітей, чоловіків, жінок, знать. Але тут є одне але... Лише через чорну плащаницю смерті видно справжнє життя. Це розуміли і середньовічні лицарі, і бійці українських добробатів. Проблема в тому, що тоді це ще не був єдиний спосіб побачити життя в усій красі. Сьогодні все не так просто.
   Мало лишень дійти до краю. Треба триматися на ньому до останнього. Мало лишень вмерти. Треба жити на кордоні між життям і смертю. Жити небезпечно - єдиний спосіб жити! Говорити про смерть - єдиний спосіб дати масам надію на життя! А тому, memento mori любий сучаснику, memento mori...

За матеріалами "Реваншу"

Бути фашистом

Фашизм це світосприйняття, самобутній образ життя, особливий підхід до питання існування! Політичний вимір у фашизмі поступається естетичному, символічному й екзистенційному; він підпорядковується аристократичним практикам самопосвяти народу, котрі развиваючи тіло прояснюють розум, дозволяють долати смерть, гідно проживаючи життя, випробовують громадський порядок.

   Ми починаємо забувати про те, що молодь є однією з найбільш активних та революційних категорій суспільства. Так, революція - стихія молоді, студентства, і лише молоді люди можуть нести на своїх плечах тягар чистоти ідеалів, часто засмічених компромісами та популізмом політиканів.

   Буття фашиста - це своєрідна суміш активізму, молодості, войовничості та містицизму для якої важко вигадати точне визначення. Бути фашистом - означає мати одночасно зібраний та невимушений, трагічний та солярний вигляд. Прагнути величі, сили, краси та вічності. Бути вірним засадам братства, товариства, команди. Бути фашистом - означає мати глибинне усвідомлення власного призначення та зухвале бажання виступити проти нього, бути повноцінною часткою клану, общини, роду, зводячи цю єдність в найвищий ступінь нації та імперії.

   Бути фашистом - це вічне сімнадцятиріччя та вічна боротьба з собою. Бути фашистом - значить радіти обуренню моралістів, облудників та старих скнар. Виховувати в собі радикальний прагматизм разом з відразою до духовного занепаду та легкодухості, проживаючи життя із фаустівським ентузіазмом. 

   Бути фашистом - означає обрати собі в союзники вогонь, мармур, кров, ґрунт, піт та залізо. Ми бачимо полум'я в очах нашої молоді під час бунту, і це полум'я ми не забудемо ніколи. Саме від цієї молоді залежить наше майбутнє. Саме ті, хто колись протистояв поліцейському свавіллю та урядовій політиці демоліберальної руйнації національної ідентичності, поведуть наш народ до великих звершень.

   Бути фашистом - значить примусити струни своєї свідомості звучати на лагідних частотах і водночас засуджувати лестощі, поблажливість, демагогію та інтелектуальну проституцію. Бути фашистом - значить сприймати життя як боротьбу та завоювання, без краплі гіркоти. Бути фашистом - значить віддавати себе всеціло своїм товаришам, народу, своєму ідеалу, аж до принесення найбільшої жертви. Так, бути фашистом - значить все це на додаток до парадності, почуття стилю, почуття прекрасного. Це бути елегантним і усміхненим на ешафоті і за його межами...

Автор - Адріано Ск'янца