Безхребетна нація

Україна – найбільша і найбагатша держава Європи, однак її громадяни, в першу чергу українська нація, зубожіють в злиднях, порпаються в окупованому інформаційному просторі, традиції та автентична культура занедбана. Хіба це окраса України? Ми маємо вже сьогодні, зараз, визначити для себе шлях у наше майбутнє, відкинути всі існуючі протиріччя! Досить бути лише свободівцем чи ПУшником, бути тільки активістом АО чи незалежним націоналістом! Саме через цей розбрат вороги української нації (Януковичі, Азарови, Калєсніченки, Царьови, Симоненки, Бондаренки, Богословські, Яценюки та багато інших) ґвалтують нашу свідомість та неньку Україну!

   Перед тим, як розпочати виклад статті, хотілося б попередити читачів, що автор є українським націоналістом і виступає проти імперіалістичних, совкових та українофобських позицій і вимагає об’єктивної критики!

  Отже почнемо! Українська нація віками (після загарбання Петром І та Йозефом ІІ українських земель у XVIII ст.) прагнула незалежності шляхом утворення власної Української Соборної Самостійної Держави, і хай як би там не говорили різні “знавці” про походження українців та спадковості Русі, незалежність та державність Україна змогла здобути завдяки революції 1917-1921 рр., хоч і на тривалий час. Наші одвічні вороги – москалі (не росіяни, а власне москалі імперіалісти та гнобителі з Московії!), ляхи (не поляки, а ляхи-кресовики з Варшави!), мадяри (не угорці, а мадяри-ірридентисти з Будапешту), румуни (не молдовани та влахи, а румуни-монархісти з Бухаресту) за нагоди внутрішньополітичної кризи листопада 1918 – квітня 1919 рр. вдерлися в терени вільної України і почали кричати на весь світ, що це їх колишня одвічна земля!

  А що ж в цей час робили українці? Українська нація була знекровлена битвами Першої світової війни, а тому, розпочати вдалий, а головне масований наступ на окупантів з усіх сторін було неможливо. Сусіди-вороги окрім військового загарбання українських не своїх земель займались інформаційним забрудненням: червоні москалі задобрювали український пролетаріат та селянство комуністичною псевдосоціалістичною утопією держави-комуни суспільного добробуту, білі кацапи з української Кубані та Донщини прагнули повернути монархію та відновити панщину, ляхи за допомогою Франції вдерлися до Галичини пропагуючи Східні Креси і навертаючи українців у східних поляків, мадяри та румуни як гієни отримали лише кістки України після підписання мирних договорів у Версалі, Ризі та Вашинґтоні. Хоча мадяри вдерлись в Україну лише восени 1938 р., до того їх кістка належала чехам.

 Нова українська національно-визвольна революція розпочалась не в Києві, і не у Львові, а у Хусті, на Красному полі, коли молоді вояки "Карпатської Січі" почали боронити молоду нову українську державу проти голодних мадярських окупантів в березні 1939 р. Продовжили цю революцію батальйони "Nachtigal", "Roland", ДУН і похідні групи ОУН, які восени 1942 р. реорганізувались в УПА і боронили Україну до середини 1950-х рр.

  Так звана "революція на граніті" 1990-1991 рр. була мирною, без пролиття крові українців чи окупантів, які не втекли до Москви чи Тель-Авіву, а залишились тут, аби в новій псевдо українській формі панувати.

  Так і було до листопада 2004 р., коли через численні фальсифікації під час президентських виборів українці знов розпочали мирну "помаранчеву" революцію. Режим україножерів (так звані данєцкіє бандіти) не був подоланий чи знищений, у в’язниці ніхто не сів, україноненависники причаїлись – до реваншу 2010-2012 рр.

  У січні 2010 р. Президентом України став бандит-україножер Віктор Янукович, який одразу розпочав тиск на все українське – конаючу економіку, культуру, мову, традиції.

  Що ж далі? Коли українська безхребетна нація знов постане? Коли відбудеться революція українців, які не затушують, а знищать вщент окупантів?

  Сьогодні засоби виробництва повністю поділені між великими власниками – Ахмєтов, Коломойський, Янукович, Фірташ, Колєсніков, Клюєв. Залишилися деякі солодкі рештки державної власності. Уряд україножерів понад усе прагне приватизувати (радше відібрати в українців!) головне багатство нації – землю. Власне, вона і так вже розпайована і поділена між потужними землевласниками-орендаторами, головне ввести і узаконити порядок купівлі-продажу та не допустити до нього пересічних українців. З цим завданням влада впорається, адже серед політичних еліт – і тих, хто при владі, і тих, хто тимчасово в опозиції, щодо земельного питання існує повний консенсус. Логіка капіталізму па-данєцкі вимагає перетворення землі у товар.

   Чому ж українська нація мовчить? Чому через якесь не велике підвищення ціни на проїзд у громадському транспорті бразильці розпочали багато мільйонні народні протести та масові заворушення? Коли в Запоріжжі, Січеславі, Полтаві, Вінниці чи Львові піднімається тариф на проїзд у громадському транспорті на 1 грн. чи навіть 1 грн. 50 коп. – ми мовчимо, ніби так треба? Це покращення життя вже сьогодні?

   Досі влада ігнорувала трудовий капітал – українську націю. Впоравшись із заводами і землею, олігархи згадали і про людей. Встановлення контролю над робочою силою або навіть над усім населенням України з боку пануючого класу є системним і неминучим – згадайте історію – Німеччина 1920-х рр., Велика Британія середини ХІХ ст., Франція 1918-1940 рр., СРСР від 1922 до 1991 рр. Передусім, встановлюється контроль над народженням і життям людини – впроваджується страхова медицина (у деяких країнах), точніше, підтверджується її фактичний платний статус, тривають маніпуляції з виплатами з народження дитини. Посилюється контроль над свідомістю через реформу освіти. Кількість вишів скорочується, академічна незалежність ліквідовується, замість єдиної державної мови – кілька регіональних. І взагалі – Україні не вистачає слюсарів, сантехників, інженерів – пролетаріат, ти де? Вища освіта псує електорат? Так і є. Телебачення транслює шоу та ностальгічні фільми епохи СРСР. Совковий Афоня – взірцевий архетип потрібного владі електорату.

  Хочете ще приклад? Нещодавні заворушення у Туреччині спричинили кризу у туристичному бізнесі європейських країн. Турецьке суспільство не хоче вертатись у ісламське османське варварське минуле де над людиною панує Коран і Шаріат. Сутички через збереження стамбульського парку Гізім перерослo у всенародний гнів проти неоосманської політики тандему Ердогану-Ґюля. Що ж в Україні? В Києві, Одесі, Львові чи Ялті розпродають муніципальні землі олігархам, українці виходять, і їх б’ють спортивні скінхеди-антифашисти, на цьому все. А де революція, про яку говорять з 2010 р.? Це така фішка політичних партій?

   Радянська влада дуже розбестила населення своєю соціальною уравняловкой. В одному будинку міг жити і професор, і слюсар п'ятого розряду. Але сучасний капіталізм вимагає більш чіткої сегрегації. От як у США: підвищили зарплату на $100? Переїжджай у новий район. Звільнили з роботи? Теж пакуй речі і шукай інше житло. Те саме відбуватиметься і в Україні. Пеня за борги з комунальних послуг – перший кро до класової сегрегації. Всіх бідних, слабких і немічних поселять у соціальне житло на кшталт американського Гарлему початку ХХ ст. Побудують нові бараки – запорізький Павло-Кічкас, січеславська Чечелівка. Дуже зручно, до речі. Школи будувати не треба, все одно діти бідних не вчаться, нехай краще працюють. Для тих, хто здатен заплатити за комунальні "послуги", є інше ярмо – посилення державного контролю над життєдіяльністю, чи не працює особа як націоналіст? Отже, контроль за робочою силою як джерела доданої вартості – системний і всеосяжний.

   Українська нація і далі буде безхребетною якщо не встане з колін і не піде з вилами у кабінети можновладців забрати своє напрацьоване, а не награбоване!

  Кажуть: пенсійна реформа і Трудовий кодекс викличуть таке збурення народу, що "податковий" майдан здаватиметься дитячою грою. Та невже? А майданові революції принесли покращення? Вони принесли реванш україножерів, які зголодніли і прагнуть зїсти все, аби після них нічого не залишилось нікому.

   З точки зору економіки, суспільство ділиться на дві основні верстви: роботодавців і найману робочу силу. Великі власники засобів виробництва або олігархи займають пануюче становище у державі. Їх завдання – зафіксувати цей стан – ось вам стабільність.

  Може досить майданів, час переходити у революційну боротьбу! Під час першого майдану – "помаранчевої" революції 2004 р. рушійною силою виступали середні власники, але не такі заможні і впливові. На другому Майдані теж стояли підприємці або дрібна буржуазія. Це активні самозайняті люди, які мали хоч і малий, проте ефективний організаційний і фінансовий ресурс. У них були чіткі економічні вимоги. Ці самодостатні люди сприймають державу як ворожий або, у кращому випадку, паралельний світ. Чи підуть вони на третій майдан? Чи може акція опозиції "Вставай – Україно!" це лише ширма для якоїсь тимчасової вистави?

  Ніхто нікуди не піде, якщо це буде знов майдан. Звичайно, акції опозиції протягом березня-червня 2013 р. показали, здатність опозицію зібрати хоч якусь купку людей. Однак чому ця багатотисячна купка не стоїть під Качанівською колонією чи Лукянівським СІЗО? Що ж таке? Акція "Вставай – Україно!" проплачена, може не з Москви, і не з Тель-Авіва, однак точно не з криївок! Бо патріоти з Галичини чи Донбасу не мають такі шикарні авто як депутати місцевих рад від опозиції та влади.

  Нажаль, з плином часу, який українська нація втрачає на користь україножерів, втрачається і здатність до самоорганізації. У східній Україні люди зариваються у копанки, а не розбивають шибки місцевої адміністрації. Західна Україна працює у Португалії, Італії, Іспанії та, навіть. Росії. Офісний планктон Києва моніторить сайт "Пропоную роботу". Безхребтність української нації доведена нею самою!

  Під загрозою звільнення ніхто з найманих працівників на новий майдан у робочий час, коли працює парламент, не піде – у всіх діти, сім'ї і споживчі кредити. А в суботу-неділю краще відпочити, відновити сили для нового трудового тижня. Новий трудовий кодекс і закон про соціальний діалог остаточно нівелюють значення профспілок – атрофований орган соціалістичного минулого.

  Ласкаво просимо у світ українського олігархічного капіталізму? Ми маємо вже сьогодні гуртуватись і не чекати виборів 2015 р., які знов будуть сфальшовані! Хто не з нами (українською нацією), той поти нас! Беремось до революційної боротьби!

   Слава нації!

Автор – Денис Поліщук