Історія московського
імперіалізму – це історія постійних запозичень та крадіжок ідеології. Почнемо з
того, що Москва вкрала нашу назву (Русь) і нашу історію (вони виводять власну
державність із середньовічної Київської Русі). Певний час московський імперіалізм
спирався на ідею “Третього Риму”, мовляв, «Перший Рим упав, Другий
Рим (Константинополь) упав, Третій Рим – Москва, а Четвертому – не бути!».
Щоправда, у Римі тоді навіть не
здогадувалися, що їхнє Вічне Місто “впало”, що ж стосується “Другого Риму”, то він дійсно упав, передавши Москві найгірші свої
риси – деспотизм, традиції двірцевих переворотів, спотворене “православіє”, повністю поставлене на службу імперським інтересам. Згодом московити
вкрали у чехів ідеї панславізму. Нарешті, після 1917 р. московський імперіалізм
спирався на ідеї німецького єврея Карла Мордохея Маркса.
Московські традиції сьогодні
продовжують так звані “сепаратисти” на сході нашої країни. Творці необільшовицької “Наваросії” вибрали собі за символ… прапор американських конфедератів! Як уже
говорилося, московський імперіалізм і крадіжки ідей – це нероздільні речі. Але
ідеологічні вподобання “сепаратистів” і той прапор, який вони собі обрали, –
це, м’яко кажучи, важко поєднувані речі!
Передусім, трішки історії. У
1861 р. у США вибухнула громадянська війна між Півднем та
Північчю. Саме прапор Півдня став основою для плагіатчиків із “ДНР” та “ЛНР”. В чому ж
була суть конфлікту між Півднем та Північчю?
Загалом, коли говорити про США,
відразу пригадуються слова Дмитра Яроша: «Про
Сполучені Штати Америки багато говорити не потрібно. Держава, заснована
масонами і ними ж керована до сьогоднішнього дня. Зараз це єдина суперімперія,
яка намагається контролювати весь світ. Вона “пхає носа” у всі “шпарини”, нерідко
по носі й отримуючи (наприклад, в Іраку та Афганістані). Поборювання
націоналізмів та фундаментальних християнських засад – це і є місія сучасної
Америки. При цьому, як свідчать різні джерела, власне американський націоналізм
всіляко придушується керівництвом США. І це закономірно. Як відомо, і США, і
Євросоюз практично повністю контрольовані і їх політика підпорядкована світовим
транснаціональним корпораціям, які беруть безпосередню участь, зокрема, й у
підтримці режиму внутрішньої окупації української нації. Це – третій
антиукраїнський фронт».
Перемога Півночі над Півднем
була важливим етапом становлення такої Америки, якої її ми знаємо сьогодні. Пануюча
сьогодні історіографія звикла змальовувати “поганий” Південь і “хорошу” Північ:
Північ “демократична” і “прогресивна”, а на Півдні жили “погані-препогані
рабовласники і расисти”.
Насправді, конфлікт між Півднем
та Північчю – це конфлікт між двома культурами, двома типами духовності, двома
стилями життя. Північ стала жертвою дикого капіталізму, культу прибутку як
найвищої цінності, невгамовної гонитви за прибутками. Південь хотів жити
інакше: неквапливо, із аристократичним відчуттям честі та гідності,
дотримуючись давніх традицій та звичаїв. Жителі Півдня хотіли залишитися людьми
культури і аж ніяк погоджувалися робити гонитву за доларом головним змістом
свого життя. Щодо “бідної долі негрів”, то, якщо вірити творцям “офіційної
історії”, досить важко пояснити, чому у складі Збройних сил Конфедеративних
штатів Америки “заради захисту Країни Діксі від тиранії федерального уряду
Лінкольна” воювало близька ста тисяч чорношкірих жителів Півдня…
Фактично, з двох відмінних
культур постали два відмінних політичних ідеали, і війна велася саме за
реалізацію одного з них. На жаль, виграла Північ…
Симпатії до конфедератів є
класичним елементом історичної міфології правих – консервативних і
націоналістичних сил. Прапор конфедератів для більшості європейських і
американських правих є рідним символом. Натомість панівна ідеологія Домбабве і
Лугандону – це необільшовизм. Говорячи правим сленгом, “сепаратисти” – це типові “шавки” або “анті фа”. А тому використовувати праву символіку вони не мають ніякого морального
права. З таким же успіхом вони могли б украсти символіку повстанців Вандеї, які
боролися проти організованої масонами “Французької революції”, або ж іспанських
франкістів – борців з доморощеними комуністами та присланими Москвою учасниками
“інтербригад” (такі самі “інтербригади” воюють зараз проти України).
Чим думали донбаські комуняки,
вибираючи собі символіку, – невідомо. Напевно, надвеликі порції алкоголю, котрі
вживаються для підкріплення віри в “русскій мір”, даються взнаки…
Автор – Павло Берест
Немає коментарів:
Дописати коментар