Що таке поступ нації?

   Перш ніж викласти свої власні думки з приводу поступу, вважаю за необхідне коротко пояснити суть явища. Поступ — це перехід від нижчого рівня до вищого, якісно нового; словом, це рух уперед, до кращого та досконалішого.

Ідея Nації — символ сучасного поступу українців

   Зазвичай він відбувається через засвоєння здобутків попередніх поколінь, через аналіз їхніх дій та помилок, а також внаслідок зіставлення результатів усього того аналізу з власним життєвим досвідом. Процес поступу відбувається в усіх ділянках суспільних процесів та життя конкретного індивідуума. Де немає поступу — починається застій, який з часом переходить у деградацію. І всій цивілізації, і окремим спільнотам (націям, класам тощо), і кожній людині поступ гарантує існування не лише в нинішньому часі, а й в майбутньому.

   Що ж означає для нас таке поняття, як національний поступ, нині, коли духовні, культурні й економічні надбання українців чужинці піддають — коли прихованій, а коли й відвертій — агресії. Підстав для таких недоброзичливих дій безліч. Одні, вбачаючи в Україні небезпечного конкурента, прагнуть не впустити її в коло наймогутніших держав світу (а Україна має до цього всі можливості), аби вона не стала учасником процесу розв’язання проблем планетарного масштабу; інші донині не позбулися мрій про часткове або й цілковите опанування нею; треті намагаються узалежнити якщо не всю економіку, то принаймні якусь окрему галузь.

Провідник поступу української нації

   Могутність нації визначається здатністю протистояти зовнішньому тиску, вмінням правильно визначити необхідні пріоритети та можливістю вчасно розпізнати й зупинити внутрішні руйнівні процеси. Логічно: що потужніша та могутніша нація, то вишуканіші методи агресії проти неї. Це зобов’язує еліту законодавчо захищати загал цілою низкою законів, які на внутрішньому ринку збуту надають перевагу національному виробникові й обмежують вплив чужинських чинників. Отже, один з чинників поступу нації — суттєве зміцнення державних інституцій, громадських об’єднань та профспілок, які контролювали б ці інституції. Свідченням реально могутньої держави, головного гаранта існування нації, є не міцний поліційний апарат або до зубів озброєна армія, а цілковита довіра владній еліті. Ця довіра базується на прозорості її дій та спроможності у справі захисту загальних потреб та інтересів.

   Недоброзичливці поширили думку про те, що єдиними (або принаймні першочерговими) шляхами людського поступу мають бути матеріально-технічні та наукові досягнення. Аргументують цю тезу тим, що лише в економічно високорозвиненій державі матеріально забезпечена людина зможе належним чином реалізувати всі наявні в неї таланти. Але кількість випадків самогубств, розлучень та неповних родин в економічно могутніх державах Західної Європи дає підстави стверджувати, що ця теза помилкова, оскільки, женучись за матеріальним добробутом, панівні класи цих держав не дбають належним чином про поступ культурний та духовний. Дозволю собі навести ще один приклад: швидкий (звичайно, на той час) науково-технічний розвиток (який сприяв виникненню та зміцненню капіталізму як соціального устрою) та низький рівень культури серед загалу в другій половині ХІХ ст. сприяв намаганню науково обгрунтувати таке бездуховне явище, як атеїзм.

Вояки УПА — борці за поступ української нації (баннер ВО "Свобода")

   Звісно, з цілої низки об’єктивних причин, у різних ділянках суспільного буття плин поступу відбувається з різною швидкістю, і відставання одних та зумисне форсування інших одразу ж дає негативні наслідки. Аби убезпечити від цього Україну, необхідно, враховуючи помилки інших, приділяти належну увагу культурі та духовності нації. Україні потрібен такий поступ, за якого гармонійно поєднувалися б усі ділянки людського буття.

   Попри те, що поступ невпинний, реалії іноді потребують чинника, який стимулював би до активнішого процесу. Незрідка в ролі такого "збудника" виступають патріотично налаштовані середовища або й окремі, свідомі власного призначення, одиниці. Саме вони власною небайдужістю до минулого, сучасного та майбутнього нації першими помічають те, що є найактуальнішим, і незрідка, долаючи пасивність, інертність, нерозуміння, а часом і відверте несприйняття загалом, змушують його до певних дій. Тому до всіх вище згаданих думок з приводу поступу нації варто додати і таку: поступ нації — це не пасивний захист, а невпинний наступ, який відбувається попри будь-які перешкоди.

Свій поступ нація здобуває в боротьбі!

   Якщо нація (тобто етнічна спільнота людей) прагне бути сильною та належним чином гарантувати кожному окремо взятому своєму членові гідне людини життя, вона повинна спершу поставити перед кожним з них вимоги, і стежити за їхнім неухильним дотриманням. Вимоги ці такі: гартувати себе фізично, підвищувати свій інтелектуальний рівень, бути принциповим і відповідальним, шанувати й примножувати духовну та культурну спадщину предків. Нація, яку точать, мов шашіль, різні ліберальні ідеї і яка не ставить перед кожним своїм членом цих вимог, приречена на вимирання.

  Підсумовуючи всі ви-кладені вище думки, спробую остаточно сформулювати визначення запропонованого для дослідження терміну. Поступ нації — це невпинний, всеохоплюючий, який гармонійно поєднує в собі всі сфери людського буття, рух до ідеалу. Згуртувавши націю та мобілізувавши всі її сили для захисту в сучасному, він гарантує їй тим самим життя в майбутньому.

Діва-Україна з щитом УПА веде українців до перемоги

   Наприкінці вважаю за необхідне зауважити: найбільшими ворогами поступу є зневіра, песимізм та вивищування особистого над загальним (читай — над інтересами нації). Сподіваюся, друже, ці негативні риси не властиві тобі.

Автор – Олесь Вахній

(світлини взяті з соціальної мережі вКонтакте)