"Повстання Ідентичності"... Так називається книга молодих українських націоналістів Дениса та Павла Ковальових. Перший – аспірант кафедри історії та політичної теорії "Національного Гірничого Університету", засновник і головний редактор патріотичного часопису "Січовик" – офіційного видання народного "Руху за Гетьманат", другий – поет, представник запорізького осередку народного "Руху за Гетьманат", колишній активіст МГО "Сокіл", кореспондент часопису "Січовик" та дописувач незалежного мережевого порталу "Molotoff"...
Братам, відповідно, 26 і 18 років. Майже 2 місяці тому пощастило побувати на презентації їхньої першої книги – історико-публіцистичного видання, правда, наклад скромний – лише 300 примірників. Чесно кажучи, я не люблю писати рецензії на чиїсь книги, але в даному випадку хочеться висловити деякі, нехай і суб’єктивні, власні думки після прочитання унікального у своєму роді видання.
Книга заслуговує на посилену увагу та аналітику громадськості, вона буде цікавою для істориків, філософів, політологів та інших патріотично налаштованих людей з достатнім рівнем гуманітарних знань. Це – чи не перше в Україні узагальнююче дослідження сучасних актуальних питань щодо боротьби європейської ідентичності із новітніми ворожими викликами цивілізаційної кризи – ісламською навалою та московською агресією.
Найбільше уваги приділено Фінляндії та Україні. Мене особисто дуже зацікавили фінські проблеми, оскільки сім разів бував у Карелії і, практично, майже нічого не знав про історію того краю (ні в радянській літературі, ні в сучасній російській правдивої інформації не було і немає). Ми на власні очі бачили колишні зрівняні із землею поселення у лісах, про що нагадували лише залишки цвинтарів, але не знали (лише здогадувалися), що це – брудна справа московітів. У розділі "Фінляндія – форпост Півночі" детально розповідається про непросте формування фінської модерної нації, оборону її державності, спротив мультикультурній сучасності.
Безумовно, близько третини обсягу книги присвячено пошуку шляхів України у нинішній обстановці. Автори – прихильники будувати майбутнє нашої держави у вигляді Гетьманату. Така позиція влаштовує багатьох думаючих українців, а ось деякі деталі з минулого, які вони намагаються перенести у майбутнє, очевидно, потрібно залишити лише як історичні експонати. Це, зокрема, стосується такого болючого і вразливого питання, як релігія. Бажано віддати її на розгляд науковцям, філософам, а не державотворцям, на чому в усі часи і сьогодні багато спекуляцій. Принаймні, треба об’єктивно оцінювати сучасні реалії і не тягнути народ за вуха у темряву середньовіччя. Із так званих християн в Україні сьогодні понад 90% (!) взагалі не читали Біблії, а ті, хто читав, освоїв її далеко не в повному обсязі – мається на увазі "від корочки до корочки": обидва Завіти. Старий – для юдеїв, Новий – для християн. До того ж, останні повинні визнавати обидва Завіти, а перші – лише Старий. Той, хто так ратує за подальше масове прищеплення українцям християнства, нехай спочатку проаналізує обидві "найпопулярніші" книги світу, а потім береться за велику політику. На мою думку, християнство – це принесений на наші землі "вогнем і мечем" чужинський світогляд. Від часу насильницького введення його як державної політики Володимиром і до падіння Києва у 1240 р. із 12 млн. населення Русі було знищено половину та ще 3 млн. винищені ордою. Ми відродилися з отієї спустошеної країни, де свого часу було 300 міст, а залишилося 30, оскільки християнство запроваджувалося спочатку у містах і народ чинив шалений спротив. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка і багато інших наших світочів реально дивилися на колоніальну роль церкви. Навіть Степан Бандера не наважувався насильно впроваджувати релігійні постулати в омріяній Самостійній Україні! Ми живемо у світській державі, дай Боже, щоб так було і надалі...
Починаючи від "кінця світу" (грудень 2011 р.) вектор світогляду на планеті змінюється, про що визнали навіть тібетські лами. Щодо ісламського світу – це, в основному, народ темний і малоосвічений, звідки і народжується релігійний фанатизм.
Тож, вітаючи молодих націоналістів за їхні чистосердечні потуги у розбудові української державності, хочеться зауважити – не поспішайте одним розмахом шаблі однобоко вирішити найскладніші і найболючіші для деяких верст людей проблеми, насамперед, у релігійній сфері. Якраз багато сучасних націоналістів-патріотів і заплутуються у хитро сплетених релігійних догмах. До інших, висловлених у захоплюючій книзі проблем, практично, особливих зауважень немає. То ж разом будемо боротися за розбудову нашої держави.
Слава Україні!
Книга заслуговує на посилену увагу та аналітику громадськості, вона буде цікавою для істориків, філософів, політологів та інших патріотично налаштованих людей з достатнім рівнем гуманітарних знань. Це – чи не перше в Україні узагальнююче дослідження сучасних актуальних питань щодо боротьби європейської ідентичності із новітніми ворожими викликами цивілізаційної кризи – ісламською навалою та московською агресією.
Найбільше уваги приділено Фінляндії та Україні. Мене особисто дуже зацікавили фінські проблеми, оскільки сім разів бував у Карелії і, практично, майже нічого не знав про історію того краю (ні в радянській літературі, ні в сучасній російській правдивої інформації не було і немає). Ми на власні очі бачили колишні зрівняні із землею поселення у лісах, про що нагадували лише залишки цвинтарів, але не знали (лише здогадувалися), що це – брудна справа московітів. У розділі "Фінляндія – форпост Півночі" детально розповідається про непросте формування фінської модерної нації, оборону її державності, спротив мультикультурній сучасності.
Безумовно, близько третини обсягу книги присвячено пошуку шляхів України у нинішній обстановці. Автори – прихильники будувати майбутнє нашої держави у вигляді Гетьманату. Така позиція влаштовує багатьох думаючих українців, а ось деякі деталі з минулого, які вони намагаються перенести у майбутнє, очевидно, потрібно залишити лише як історичні експонати. Це, зокрема, стосується такого болючого і вразливого питання, як релігія. Бажано віддати її на розгляд науковцям, філософам, а не державотворцям, на чому в усі часи і сьогодні багато спекуляцій. Принаймні, треба об’єктивно оцінювати сучасні реалії і не тягнути народ за вуха у темряву середньовіччя. Із так званих християн в Україні сьогодні понад 90% (!) взагалі не читали Біблії, а ті, хто читав, освоїв її далеко не в повному обсязі – мається на увазі "від корочки до корочки": обидва Завіти. Старий – для юдеїв, Новий – для християн. До того ж, останні повинні визнавати обидва Завіти, а перші – лише Старий. Той, хто так ратує за подальше масове прищеплення українцям християнства, нехай спочатку проаналізує обидві "найпопулярніші" книги світу, а потім береться за велику політику. На мою думку, християнство – це принесений на наші землі "вогнем і мечем" чужинський світогляд. Від часу насильницького введення його як державної політики Володимиром і до падіння Києва у 1240 р. із 12 млн. населення Русі було знищено половину та ще 3 млн. винищені ордою. Ми відродилися з отієї спустошеної країни, де свого часу було 300 міст, а залишилося 30, оскільки християнство запроваджувалося спочатку у містах і народ чинив шалений спротив. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка і багато інших наших світочів реально дивилися на колоніальну роль церкви. Навіть Степан Бандера не наважувався насильно впроваджувати релігійні постулати в омріяній Самостійній Україні! Ми живемо у світській державі, дай Боже, щоб так було і надалі...
Тож, вітаючи молодих націоналістів за їхні чистосердечні потуги у розбудові української державності, хочеться зауважити – не поспішайте одним розмахом шаблі однобоко вирішити найскладніші і найболючіші для деяких верст людей проблеми, насамперед, у релігійній сфері. Якраз багато сучасних націоналістів-патріотів і заплутуються у хитро сплетених релігійних догмах. До інших, висловлених у захоплюючій книзі проблем, практично, особливих зауважень немає. То ж разом будемо боротися за розбудову нашої держави.
Слава Україні!
Автор – Борис Ковтонюк
Немає коментарів:
Дописати коментар