Демократія (від грецького слова δεμος — нарід) — це форма суспільно-політичного і державного життя, яка в основу кладе волю народу, що має керувати посередньо всім життям держави. При наявності цього ладу дозволяється всім громадянам творити найрізніші організації, які не завжди працею своєю спричиняють ріст і розвиток держави і загального добра, а часто навпаки доводять до занепаду і руїни.
Американська листівка "Демократія — виклик"
Чому так, адже нарід бажає собі тільки добра? Так. Але нарід не завжди є на відповідному рівні, щоб могти безоглядно керувати державним життям. До цього треба передовсім єдності та відповідного рівня культури. Чи ж може механічна маса та демократична більшість, яка майже завжди є під впливом демагогів-крикунів, та агітації поодиноких відламків, вести державу до кращого? Чи можна поставити на одному становищі героїв Крут чи взагалі свідому ідейну і чесну людину та руїнників, боягузів і анархістів, та не дати їм можливість проводити агітацію серед темних мас? Ні, ніколи. Не вільно допустить брудних рук до того, що проливали кров кращі сини народу, не вільно їм давати в руки долю нації і держави, працю і надбання поколінь.
Про це доказує найдокладніше історія нашого народу. Загітована партійними демагогами більшість не може рішати справ, на яких вона не визнається, бо це доводить до упадку держави, як це вже мало місце на Україні в добі козацької руїни, Брюховеччини, Чорних рад, або в часі Центральної Ради чи Директорії. А червона Московщина під ослоною “найдемократичніших” лозунгів “братерства рівності народів” загарбала, опершись на маси, Україну, гнобила на протязі двох десятків літ сотки міліонів народу, а між тим і наш український нарід. А все це в ім’я “найбільш гуманної і демократичної системи рад і диктатури пролетаріату”.
Статуя Свободи — символ американської демократії
Демоліберальна анархія і соціалістична демагогія, свобода ворожої пропаганди довели до кривавої братовбивчої війни в Іспанії. Демоліберальна і соціалістична система Ваймарської Німеччини спричинилася до її ослаблення і розладдя, доки націонал-соціалізм не здобув залізною волею і рукою керми держави. Слабою і розбитою була демократично-ліберальна розсварена Iталія, доки не дійшов до влади фашизм, його велика ідея і монолітна залізна організація. Багата в державну традицію і матеріальні здобутки та переможна в світовій війні Франція ослабла через сварки різних партій і стала знаряддям в руках Англії та впала жертвою війни. Цього всього досить, щоб доказати, що демократія веде лише до упадку, ослаблення та руїни.
Правда, демократія іноді має і добрі сторони, як наприклад в Північній Америці дала змогу розвинутись господарчим силам, але вже тепер заперечує сама собі і грозить поважними суспільними господарчими і політичними суперечностями. Демократія не дає змоги висловитися правдивій волі народу, не відбиває його потреб і не дбає про його розвиток і добро. В демократичній системі влада по суті є не в руках народу, а якогось класу або партії, яка одурманює маси і здобуває їх підтримку грішми, обіцянками, яких з засади не дотримує. Вони тільки на словах керуються волею і добром народу, а в дійсності дбають про інтереси своїх партійних чи класових груп. Нарід є розбитий на групи, які сваряться і борються за владу, до речі не свою, а пануючих класів капіталістів, фабрикантів і міщанства. Невже це народна воля, що побіч міліонерів є мільйони безробітних, які без опіки пропадають в демократичних державах?
Кельтський хрест — символ націоналізму у всіх країнах світу
Замість рівності, яку кладеться в основу демократії є найбільша нерівність, експлуатація і здирство. Демократична система не допускає до влади належних і здібних сил, але шляхом виборів механічних мас доводить лише до влади найбільших крикунів, підлизників, парламентарних махерів і безвідповідальних демагогів, які мають на думці лише свої групові інтереси. Не більшість голосів та голосування творили могутність і велич української держави за Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького або Росії за Петра І. — Ні! Залізна воля, сила і мудрість проводу! Тільки вільний, ідейний та мудрий провід може повести нарід до перемоги, до кращого. Він не допустить, щоб долю народу рішали кар’єровичі-анархісти, руїнники та вороги.
Націоналізм ставляє над усе добро загалу, добро народу, добро своєї нації. Тут не може бути мови про упадок, сварки і колотнечі, а лише про невпинний розвиток і похід вперед, про усесторонній розвиток політичного, культурного і господарчого життя нації на землі, яка є її власністю, там, де вона зовсім природно може мати найбільші права на існування і розвиток під керівництвом одного проводу. Націоналізм — це дисципліна, але разом з тим свобода розвитку духа, думок, творчості та праці для нації і людства. Нема свободи і добра та розвитку без дисципліни, внутрішньої та зовнішньої зорганізованості, обов’язку і відповідальності.
Автор – Микола Мартинюк
(cвітлини взяті з сайту law&ict.com)
Немає коментарів:
Дописати коментар