Втрату національної еліти слід розглядати як ключову причину нашої віковічної бездержавності. Були, щоправда, діячі які вбачали у втраті еліти більш ніж позитивний момент - перш за все мова про українських соціалістів, але це їхні особисті проблеми мислення, які потім вилилися в катастрофу державотворення доби УНР. Антиелітистські погляди в нашій суспільній думці є ще і антидержавними - пак, жодна держава не може бути збудована без хребта - еліти. Однак, безхребетність держави навпаки допомагає усім, хто хоче її інкорпорувати до якихось наддержавних проектів - еліта не заважає інкорпорації, бо не боїться втратити статус-кво в державі.
Міхновський та Донцов розглядали проблему еліти невідривно від проблем нації, і вважали що причиною втрати її українською нацією є перш за все денаціоналізація, полонізація та русифікація - українські роди Чарторийських, Скоропадських, Лизогубів, Вишневецьких, Сангушко та інші з радістю переходили до чужої віри, до чужої мови, займали державні посади, навчали дітей в чужих школах та університетах, так власне і втратилась еліта доби Козаччини - козацько-шляхетська верхівка українського суспільства. Власне, тут українська думка розколюється надвоє : проповідники егалітаризму (Винниченки) вважають, що так і краще - на мужицькій культурі легше збудувати соціялізм! (Мужик-бо менш стійкий до брехні, аніж аристократ, мужик-бо чекає на провідника, якими і хотіли виступати соціалісти).
Натомість, націоналісти-елітаристи - перш за все "свята Трійця" нашого націоналізму - Міхновський, Донцов та Липинський вважали, що нова еліта і лише вона може збудувати нову державу, лише участь вищих верств суспільства здатна збудувати щось серйозніше за махновську комуну (про такі "хлопські" форми національної державності в нашій історії можна писати цілі опуси - нестача еліт спричиняє казуси в державотворенні).
Нове дворянство може витворитися лише спільною участю в військових операціях, бойових діях - дворянство шпаги. Є сенс розраховувати, що з колишніх солдатів та офіцерів після війни буде сформовано надійний кістяк суспільства, якого воно не мало досі. Слід сказати, власне, інші види дворянства зараз практично нереальні для наслідування - служиле дворянство є утопічним конструктом, позаяк з сучасного чиновництва дворянство було б просто жахливе. Бачимо, однак, намагання наслідувати елітність - бажання міністрів та губернаторів носити ордени, отримувати почесні звання, іноді навіть купляти в шарлатанських конторах шарлатанські документи про власне шляхетне походження. Така мімікрія викликає лише сміх - нова еліта не буде ні служилою, ні спадковою. Нові шевальє зараз скоріше за все сидять у окопах або в університетських бібліотеках...
Автор - Ярослав Божко
Немає коментарів:
Дописати коментар