Поміж двох вогнів

Дуже часто серед українських націоналістів виникають дискусії з приводу того, яким шляхом має піти права Україна, яку ми неодмінно здобудемо, адже нинішньому антинародному режиму залишось недовго.

   Україна, яка знаходиться між двох цивілізацій та світів: необільшовицькою Московією у вигляді путінської еРеФії та толерантним євросовком під вивіскою ЄС, має йти тільки третім шляхом. Жодних спільних дій ні з тими, ні з іншими.
   Ми розуміємо, що Східна і Західна Європа ментально все ж таки суттєво відрізняються. Такі країни, як Польща, Чехія, Мадярщина, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія ніколи не сприймуть всю цю антилюдську толерастію, хай Брюссель хоч знищить їх країни економічно повністю, як нещодавно Грецію.

   Так само цю антилюдську толерастію ніколи не сприйме Україна. Єдиний шлях, яким може йти Україна - це Балто-Чорноморський Союз або так зване Міжмор'я. Це єдина альтернатива двом таким різним, але в той самий час однаковим режимам. Щоправда, назва Балто-Чорноморський Союз може стати навіть умовною. Ми впевнені, що цим шляхом готові будуть піти також балканські країни, які в силу глибокої консервативності і релігійності, яка панує в їх країнах, також не сприймають брюссельський режим. Мова йде про хорватів, сербів, словенців, болгар, ну і в якісь мірі про вищезгаданих вже греків, які з Брюсселем на ножах. Але говорити про Балкани зі стовідсотковою вірогідністю ми не можемо, адже між тамтешніми народами дуже складні стосунки.
   Також треба не забувати про Білорусь, яка хоч і живе в стані внутрішньої окупації режимом батьки Лукашенка, але має з нами братські стосунки, а також про Грузію, Молдову та Фінляндію. Отже, єдиний шлях, яким може йти Україна - це Балто-Чорноморський Союз. Союз, який буде створено на противагу Москві і Брюсселю, і об'єктивно кажучи, економічний потенціал панувати в ньому мають лише дві країни - Україна і Польща.

Автор - Дух Воїна

Звернення до української молоді

Останні кілька років українська молодь масовано і цілеспрямовано отруюється слабкоалкогольними напоями і тютюном — це елемент генетичної війни.

   Нинішня система влади суперечить українській традиції, вона безвідповідальна, а тому неефективна, антинародна і аморальна. Соціальною базою нинішнього режиму є криміналітет, який підтримується міжнародним криміналітетом. Це прояв організаційної війни. Найвпливовіші ЗМІ належать не українському народу, а кільком неукраїнським олігархам. Сформована ними інформаційна картина світу нахабно спотворена і має мало спільного з реальністю. Об’єктивну інформацію можна знайти лише в Інтернеті та через особисте спілкування.
   Українська і світова історіографія — це вже давно не наука, а хронологічна зброя. Витоки Європи знаходяться у Трипільській цивілізації 7-тисячолітньої давності, тут сформувалося ядро європейської культури, тут прабатьківщина індоєвропейців. Ви часто про це чуєте? Навряд чи, бо література, присвячена цій тематиці, виходить накладами по 500 примірників, а в олігархічних ЗМІ на цю тему накладено табу. Метою ж духовної війни є руйнування вольового начала українського народу через нав’язування йому хибного, нереалістичного світогляду. Тут головною мішенню ворога стають священні тексти і сакральна історія.
   Як ви вважаєте, скільки років мали апостоли, коли їх покликав Ісус Христос? На більшості картин з релігійної тематики апостоли навколо Христа зображені сивочолими старцями, яким саме пора готуватися не до проповіді нового вчення, а до смерті. Та чи ж так воно було насправді? Чи могли б старі люди здійснювати стрімкі переходи по горам і долинам Палестини, в мороз і спеку, під вітром і дощем? Насправді християнство почалося як молодіжний рух. Цей факт відомий серйозним історикам і теологам, проте у наш час він систематично заглушується. Більшість апостолів, коли пішли за Ісусом, були двадцятилітніми хлопцями. Сам же Христос тоді був 30-річним молодим чоловіком, тому в ранньому християнстві його зображали як молодого пастуха на ранкових схилах. Ніхто як Він так не розумів молодих людей з їхніми веселістю і хоробрістю, щедрістю і надіями, несподіваною самотністю і постійною мрійливістю, внутрішніми конфліктами і спокусами. Ніхто, крім Ісуса, так ясно не усвідомлював, що юність життя, коли людиною оволодівають незвичні для неї думки і перед нею відкривається весь світ — це найкращий час для контакту душі з Богом. Читаючи оповідання про перших дванадцяти, ми насправді читаємо про переживання молодих людей — світлих, жвавих, допитливих.

   Сьогодні суспільству нав’язується думка, що з молодими людьми не можна говорити на серйозні теми, що їх цікавлять лише розваги, секс, алкоголь, наркотики, телескандали і модні шмотки. Яка підла брехня! Саме молодих людей найбільше цікавлять питання: Хто я? Як я потрапив на цю землю? Що мене чекає? Майже 20 років ми шукали відповіді на ці запитання, по крихті збираючи до купи правдиву картину нашого світу, продираючись через завали брехні та інформаційного сміття. Та лише тепер починаємо розуміти природу нашої реальності, і це надає нам життєвої сили та оптимізму. А як багато могли би ще зробити, якби отримали ці знання в юнацькі роки!? Якщо ми, українці, хочемо стати сильною і передовою нацією, нам потрібно створити таке суспільство, в якому кожна втілена душа з дитинства отримувала б правдиві знання про природу людини і світу. Нам потрібне суспільство, в якому культивувалися б пошук істини, шанобливе ставлення до Бога, батьків, предків. На цьому грунтується вільний і здоровий спосіб життя, свідома потреба у самовдосконаленні та самореалізації.
   Але кому вигідно, щоб приховувати правду про християнство як молодіжну революцію? Лише тим, кого задовільняє існуючий стан справ, всезагальна ситуація духовного рабства, брехні і лицемірства. Брехня потрібна тиранам і паразитам. Вони бояться молоді, бо молодь не знає лицемірства, вона щира і прагне негайно здійснити те, у що вірить. Будь-які серйозні зміни у суспільстві відбуваються тоді, коли їх підтримує молодь. Оновлення України відбудеться лише тоді, коли воно стане справою масового молодіжного руху.
   Молодь є соціальною групою, яка найбільше зацікавлена у зміні пануючого режиму. Сьогодні у неї немає ні вибору, ні перспективи. Після відносної динаміки початку 1990-х рр. країна увійшла в фазу застою. Молода людина поставлена у такий стан, коли вона постійно відчуває свою приниженість і неповноцінність. Вона живе у бідній і приниженій маріонетковій державі, яка не має власних ні зовнішньої, ні внутрішньої політики, з річним бюджетом, який менший за рекламний бюджет "Coca Cola" чи "Pepsi Co". Молода людина хоче заробляти гроші, але в неї немає цієї можливості, бо рівень зарплат у цій країні розраховано так, щоб ледве вистачало лише на їжу і одяг. І все! Кожен молодий знає, що він пропрацює все життя як проклятий, але все одно не купить собі ні квартиру, ні машину — якщо не переступить закон. Тому що, виявляється, всі гроші і матеріальні цінності вже поділили після розвалу СССР, але без його участі. У країні склалася система замкнених каст, коли діти бідних батьків приречені все життя лишатися бідними. Це диявольська система, бо при ній генералами стають діти генералів, а можновладцями — діти можновладців. Бо навіть якщо твої батьки кров’ю і потом нашкребуть тобі грошей на освіту, то єдиний варіант для молодої людини вирватися з бідності — емігрувати або піти в обслугу до транснаціональних корпорацій, забувши про свої мрії і переконання.

   Українська молодь більше всіх потребує і прагне змін. Тому головні зусилля нинішнього режиму спрямовані на дезорієнтацію молоді, на її духовне розкладання, на підрив її фізичного здоров’я і каналізацію її киплячої енергії в русло дріб’язкових справ або штучно сконструйованих фантомів.
   Головним засобом підриву вольового начала української молоді стало нав’язування їй переконання, що людина — це лише розумна тварина, яка проіснує відпущений їй час, умре і на цьому все закінчиться. Яка підла брехня! Людина — це втілена духовна сутність, яка багаторазово приходить у наш фізичний світ для власного розвитку і впорядкування цього світу. В євангельській термінології феномен багаторазового втілення людського духу називається палінгенезією, що є точним синонімом терміну “реінкарнація”. На простодушне запитання апостолів, що вони отримають, ідучи за Учителем, Христос відповів: "Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії (тобто під час наступних втілень) стократно одержите і життя вічне успадкуєте" (Матвій, 19.28-29). Багаторазове втілення — це наріжний камінь Христового вчення і світогляду життєспроможного суспільства!
   Більше того. Оскільки подібне притягується до подібного, то людина, за рідкими винятками, втілюється на своїй рідній землі, в середовищі свого рідного народу. Тож коли нашим духовним сутностям доведеться черговий раз прийти у фізичний світ, то ми прийдемо не в Африку чи Австралію, а сюди, на рідну землю Матінки-України. Що залишимо після себе, те і успадкуємо. Залишимо чисту природу — прийдемо у земний рай. Залишимо здорових і красивих дітей — народимося у здорових і красивих тілах. Залишимо після себе культуру — народимося у світлі, знаючи з самого дитинства, хто ми, яких батьків, звідки прийшли і куди йдемо.

   У Бога немає інших рук, окрім наших. Розвиваючись і розвиваючи навколишній світ, Творець дедалі більше опановує наш фізичний простір. Він це робить за допомогою нас — дітей Божих, бо в серці кожного з нас горить Божа іскра, яка є частинкою Вишнього. Тож маємо усвідомлювати, що ми є частиною Бога, його воїнством. А головним, найпотужнішим загоном цього Війська Бога є молодь. У неї найбільший потенціал віри і вона найбільше зацікавлена у перетворенні нашого світу, бо від цього залежить її майбутнє.
   Все, сказане вище, вистраждане мною у напружених роздумах і боротьбі за своє місце у цьому світі. Ми добре розуміємо вас, українські хлопці і дівчата. Ми віримо у вас і нашу спільну перемогу. Ми змінимо Україну і побудуємо державу, якою будемо пишатися, бо її знатиме весь світ як державу вільних, сильних і красивих людей. Вірю, що на цьому шляху нас не зупинять ні страх, ні перешкоди!

За матеріалами "Арійського Права"

Легенда про Лаллі та єпископа Генріка з Уппсали

Історія Фінляндії багата на різного роду героїчні сторінки, так само як і українська історія. А проте, існують й такі події, про які краще й не згадувати зовсім. Сьогодні мова піде про неоднозначну сторінку в історії Фінляндії, а саме, про вбивство святого Генріка, уппсальського єпископа, звичайним селянином Лаллі з фінського селища Кьоюліо...

   Серед академічної спільноти істориків не тільки Фінляндії, але й Швеції, постать Лаллі (фін. Lalli, Laurentius) вважається апокрифічною, ба навіть міфологічною, на кшталт українського Іллі Муромця чи Котигорошка, які, можливо, існували колись у реальному житті. Згідно із давніми переказами, які збереглись у церквах шведської Уппсали та фінського Турку, саме Лаллі вбив першого єпископа Фінляндії святого Генріка Уппсальського на кризі озера Кьоюліон'ярві в ніч з 19 на 20 січня 1156 р. в провінції Сатакунта на заході Фінляндії.

   Власне, ця кривава подія і зробила з пересічного селянина Лаллі найвідомішого вбивцю в історії Фінляндії! Навіть вбивство імперського шовініста та русифікатора, а за сумісництвом ще й фінляндського генерал-губернатора Ніколая Бобрікова влітку 1904 р. фінським націоналістом Еуґеном Шауманом, не стала такою визначною подією в історії Фінляндії як кривава розправа фінського селянина над шведським католицьким парохом. Саме через таку неоднозначну картину середньовічної дійсності у фінському фольклорі постать Лаллі представлена виключно як язичницька, що уособлює спротив християнству, а іноді,  його ототожнюють з Юдою Іскаріотом, який за 30 срібників продав фарисеям свого вчителя Ісуса Христа. Хоча суть конфлітку з подальшою кривавою розправою лежить зовсім не у релігійній площині, а скоріше у соціальній та мовно-етнічній.

   Історичні відомості про життя Лаллі вкрай незначні. Згідно із давньофінськими хроніками, знайдених в околицях Турку, серед яких латиномовна "Legenda sancti Henrici", він походив із заможної селянської родини, а от в "Пісні про загибель єпископа Генріка" (фін. Piispa Henrikin surmavirsi) про Лаллі говориться як про представника вищого стану не вказуючи прямо на його селянське походження. Приблизно у 1150-1156 рр. Лаллі жив разом зі своєю дружиною Кертту, а також її братами Пентті та Олаві у садибі Лаллойла поблизу селища Кьоюліо. Власне це піддає сумніву твердження про те, що вбивця уппсальського єпископа був язичником, оскільки всі згадані вище імена є християнськими. Так, Лаллі є видозміненим варіантом імені Лаурі.
   Хоча, найбільш поширена версія легенди, про Лаллі та уппсальского пароха, викладена у "Пісні про загибель єпископа Генріка" і виглядає наступним чином: «...Одного разу Лаллі повернувся додому, де його зустріла дружина Кертту, яка повідомила свого чоловіка про те, що їхній будинок відвідував з проповіддю подорожуючий єпископ з Уппсали, Генрік. Він, йдучи геть, не заплатив за їжу і питво, а також за корм для свого коня, ще й обізвав Кертту безграмотною селючкою, на що жінка образилась і кинулась ридати...». Існує припущення, що Кертту збрехала своєму чоловікові, а насправді ж єпископ Генрік велів своєму лакею залишити сільській ґаздині плату за їжу та кінський корм, але жінка просто вирішила спровокувати свого чоловіка, Лаллі, на "геройський" вчинок, про наслідки якого не думала. З цієї причини образ Кертту у фінському фольклорі є негативним, адже жінка керує діями та думками свого чоловіка, що на той час для фінляндського суспільства було нонсенсом. Вона змальована як негідна господиня, шкідлива баба в старій хустині...
   Почувши розповідь своєї зарюмсаної дружини, Лаллі розлютився і, озброївшись сокирою, одразу став на лижі рушивши навздогін за уппсальським єпископом, що подорожував південно-західною Фінляндією з метою хрещення місцевих племен: сумь та гяме. Наздогнавши сани, в яких їхав єпископ Генрік, прямо на вкритому кризі озері Кьоюліон'ярві, Лаллі накинувся на уппсальського пароха і обезголовив його, після чого зняв з голови митру, а з відрізаного ним же пальця забрав собі в якості трофея дорогий перстень єпископа. Як підкреслює легенда, Лаллі зробив це з жадібності, хоча мотиви не відомі. Після мученицької смерті уппсальського єпископа, його вбивця повренувся додому.

   А проте, незабаром прийшла смерть і за Лаллі... В церковних джерелах Турку зняття митри з голови єпископа Генріка вказується як безпосередня причина смерті, адже селянин накликав на себе кару Божу, тож і мав загинути у муках. Хоча, згідно із фінською народною традицією прийнято вважати, що вбивця уппсальського єпископа втік з дому разом із дружиною і деякий час вони переховувались в лісах провінції Сатакунта, а потім заблукавши в болотах потонули поблизу озера Гірвіярві. Згідно із народними переказами, на березі Гірвіярві можна знайти великий камінь, у якого Лаллі часто сидів незадовго до смерті. Поверхня цього каменю, як свідчать перекази, постійно волога, тож фіни завжди ототожнювали його зі сльозами вбивці єпископа Генріка, що не висихають і донині...
   Після загадкового зникнення чи можливої смерті Лаллі та Кертту будинок і все їхнє майно у селищі Кьоюліо були передані в розпорядження єпископа міста Турку як плата за вбивство Генріка уппсальського, а після закінчення Реформації, у середині XVII ст., перейшло під владу шведської корони. А от тіло уппсальського пароха, яке залишилося лежати обезголовленим на кризі озера Кьоюліон'ярві, за кілька днів було знайдено місцевими лісниками і одягнуто в шовкову тканину, а пізніше відправлено у Турку на санях, які тягнули воли. Проте, через заметіль та хуртовину воли зупинилися поблизу хутора Ноусіайнен на березі річки Гірвійокі, де і відбулося поховання єпископа Генріка. Власне, на цьому місці була закладена і перша церква у Фінляндії.
   Ось такою була ця кривава подія, яку багато хто намагається прив'язати виключно до релігійної складової осіб, що приймали в ній участь. У церковних легендах, знайдених в Уппсалі, про єпископа Генріка ім'я Лаллі не згадується. Однак, в ряді інших середньовічних джерел згадується так званий "вертеп Лаллі", в якому фінський селянин на ім'я Лаллі навпаки намагається допомогти уппсалському пароху хрестити фінські племена і протистоїть місцевим язичницьким шаманам. Згідно з історичною традицією, яка вже 300 років усталилась в Швеції, вбивцею уппсалського єпископа був "якийсь лихий чоловік", якого Генрік хотів закликати до порядку згідно із церковним звичаєм, але той збожеволів і накинувся на єпископа з сокирою...

   Питання про те, чи існував Лаллі насправді і чи він власноруч вбив єпископа Генріка через релігійні непорозуміння є відкритим і чекає на своїх дослідників. А проте, багато фінських істориків-медієвістів у ХХ ст. висунули наукову гіпотезу, згідно із якою єпископа Генріка супроводжувала ціла група людей, тож селянин Лаллі не міг наодинці вбити уппсалького пароха не вступивши в бій з його чисельною охороною. За припущенням прихильників цієї гіпотези, єпископ Генрік був поранений випадково під час спроби хрестити селян поблизу озера Кьоюліон'ярві, він був поранений у стегно під час сутички, а помер лише за тиждень від великої втрати крові.
   З ім'ям Лаллі тісно пов'язана історія фінської громади у селищі Кьоюліо. Про подію, яка нібито колись сталась поруч, нагадують митра і сокира, що зображені на гербі Кьоюліо, а також пам'ятник "герою" Лаллі, встановлений у 1989 р. на берзі озера Кьоюліон'ярві. У 2004 р. національна телерадіокомпанія Фінляндії YLE, з метою визначення шляхом загального голосування найбільш визначних людей у ​​фінській історії, організувала конкурсну програму "Великі фіни". Ім'я Лаллі було включено у перелік з 99 кандидатів, а після підрахунку голосів визначено, що Лаллі зайняв 14-е місце, випередивши таких всесвітньо відомих фінів, як Туве Янссон, Пааво Нурмі та Алвар Аалто. А сьогодні, ім'я Лаллі все частіше звучить серед націоналістичних кіл фінських патріотів як символ боротби з іноземними загарбниками, вкладаючи у його славнозвісний "подвиг" зовсім інший сенс: боротьбу вже християнської Фінляндії з ісламською навалою з Азії та Африки. Тоже нехай час розсудить наші дії...

Автор - Денис Ковальов

Наступна революція буде консервативною

Ви не задумувались, який виток історії буде наступним? Чи побачимо ми знову світлий ренессанс гуманізму у ще більш антилюдських його формах, чи нас знову зачарує сталь темного Середньовіччя?

   Є всі підстави розуміти, що наступна епоха буде "темна", тобто більш дика і комбатативна, ніж нині існуюча. Можливо, буде більш розвинена технологічно, але міф прав людини, загальної рівності і войовничий фемінізм як і нафта - вичерпні, і котел ось-ось був спустошений до рівня абсурду.

   Захищати фундаментально вже нічого, отож цей вектор буде вже безперспективним - окрім вигадування, де ще приховані утиски нацменшин та жінок (зверніть увагу, до речі, на постері для цього тексту немає жодної жінки чи афроамериканця, а більшість літер написані шрифтом білого кольору) і публічне їх розкриття продажними писаками, які існують на гроші фондів Сороса та інших лівоолігархів світу цього.
   Пихатими та зарозумілими нині стали вже не праві, а саме ліві - нині викрик "Фашист!" настільки ж безпідставний, як іноді викрик "Єретик!" за доби інквізиції, що у більшості випадків вів до спалення незгодного з суспільною мораллю. Саме тому невдовзі "борці" за права усього, борці з трансфобією та фалологоцентризмом тріснуть як мильна булька - історія, здається, вже не залишає їм простору для нормальної діяльності, отож вони перебиваються з дурних тем по типу заборонити чоловікам, що сидять в вагоні метро широко розставляти ноги, викорінити з громадських туалетів пісуари (бо жінки не можуть ними користуватися, а це дискримінація), тощо.

   Коли історія і фортуна йдуть від вас, вони залишають вам абсурд - згадайте останні дні СССР та Російської імперії, коли долі цілих епох вирішувались випадково, бо "караул устал". З постмодерном буде те саме - караул вже не той, аби охороняти ліві дискредитовані цінності. Тоді і станеться наша велика і консервативна революція - силова, інтелектуальна, інституційна - будь яка. Звичайно, це вже буде не революція Юнґера та Еволи, але їх імена історія також відмиє від образів ідеологічних збоченців в лавах нацизму, нарешті це явище всіма буде сприйняте як самостійне і незалежне.

   Але проблема, мабуть, ще і в тому, що ми - не локомотив цієї революції. Насправді ми лише угрупування беззбройних і неписьменних одиниць революції без жодного проводу над собою. Ми не здатні вести за собою Європу, бо поки не ведемо навіть своїх громадян, та і самі йдемо десятьма, не менше, колонами...

Автор - Ярослав Божко

Праві перспективи

Справжні праві (не плутати з політичними проектами!), в сьогоднішньому світі, знаходяться десь на рівні вуличної субкультури, і навіть не намагаються вибратися на якісно новий рівень. Їх головна проблема в тому, що вони мислять категоріями минулого, так би мовити готуються до війни, яка вже давно минула. Вони беруть приклад і натхнення з минулого, ностальгують по тому, чого вже ніколи не буде (тут вони дуже схожі з нинішніми лівими!), воюють з "вітряками"...
   А тим часом, найближче майбутнє не віщує нам нічого доброго! Глобалізація вбиває ідею, і перетворює нас на вимираючий вид. Навіть прихід до влади, у сучасних умовах, не гарантує шансу на успіх. Товариство споживачів не цікавлять Ідеї, їх цікавить дешева ковбаса, бухло, розкіш, понти і розваги, тощо... Тому ідейна влада не має жодних шансів протриматися при владі демократичним шляхом довше 5-10 років. Сучасний світ кидає нам нові виклики, і на ці виклики потрібно шукати нові рішення. Витрачати енергію на старі методи і схеми - безглуздо, це марна трата сил і ресурсів. Спроби підпорядкувати, змусити, заборонити, переробити, перевиховати - все це постулати, які пропагують більшість правих організацій і рухів.

   "От коли ми прийдемо до влади, ми приймемо закони, змусимо, посадимо, розстріляємо...". - Не прийдете! А якщо і прийдете, то не надовго! Світ змінився, разом з ним змінилися і люди, тож грубі методи вже давно неефективні. Боротьба за душі людей - головна війна сучасності.
   Мирно змінити суспільство в короткий термін не реально! Для досягнення швидкого результату без тотального контролю і масових розстрілів незгодних не обійтися. Поступове ж зміна світосприйняття Нації займе десятки років. Тому будь-яка боротьба за розуми людей і відповідно за майбутнє - це довга гра! І це потрібно зрозуміти і прийняти.
   Правим потрібні нові ідеї і новий сенс, чітке альтернативне бачення світу і сучасний цивілізований підхід до справи. Нам потрібна чітка економічна і політична ідеологія - ідеологія зразка ХХІ ст. Це єдина альтернатива субкультурі і повного неминучого забуття. Інакше сучасний світ просто зжере нас...

За матеріалами "Приватної Друкарні"