Могутній і холодний Дніпро; він же – Славутич, Бористен... Холодний навіть у літню спеку, коли українське сонце висушує степ у порох. А по обох його берегах розкинулася країна воїнів і стародавніх легенд, де сільські дяки на пам'ять знають вірші Верґілія, а козакам не страшні не тільки наймогутніші армії того світу, але і саме пекло.
Країна, де жінки сліпуче красиві, і навіть найвишуканіші польські пані не йдуть в порівняння з українськими шляхетними панночками, доньками й дружинами козацьких старшин. Країна, де війна не припиняється ніколи... Тут сам дух вічної боротьби оселився в цих степах, відсіваючи все слабке і нездатне до життя, натомість даючи дорогу лише величі та красі.
Це країна, де воїни спочатку вправляються у риториці грецькою мовою та вчать діалоги Платона, а потім учергове вирішують долю Європейської цивілізації в найвизначніших битвах і авантюрах. Країна блискучого зоряного неба, чаклунів і русалок, де вдень козак може порубати польських драгунів, московську чи татарську орду, а вночі обкласти нечисту силу в карти. Це – Україна лицарської епохи, так звана "Степова Еллада", край воїнів, філософів, сонячного степу і величного, крижаного Дніпра!
Ця Україна відома нам переважно завдяки Шевченку і Гоголю. У вірного сина Полтавщини найвиразніше Україна лицарської доби описана в "Страшній помсті". Впала в око уявна картина: Гоголь переправляється через Дніпро і закликає онуків скитів до бою проти ненависної кацапні з північного сходу.
Микола Васильович, сидячи у човні на заході сонця, озирається навкруги, але бачить вже не той Дніпро, який він описував у "Страшній помсті"; Дніпро втратив велич, як втратив велич і сам народ воїнів і філософів, перетворившись на народ кріпаків і "дворян"-зрадників. Ніби й українською розмовляють, і вишивані сорочки носять, але все вже не те. Але немає величі вільного степу, повз який проходить славне Військо Запорозьке: садки вишневі, але в місячну літню ніч там вже не водять хороводи русалки; сільські дяки забули Верґілія і ввечері в шинку з ними вже не поговориш про Ейдос; жінки гарні та звабливі, але перевелися такі, в яких сконцентрована вся бентежлива краса цієї чудової країни, такі, заради яких варто починати Троянську війну.
І ось він, геніальний письменник, закоханий у Велику Україну, змушений творити літературну мову для імперії, центр якої далеко за межами його Неньки. Ех, нема вже "Степової Еллади", яка була центром всієї Європи!
Є лише країна порання на панщині, галушок і суперечок за грушку на межі, лишився певно тільки сплячий, заростаючий жабуринням Дніпро і кручі, за якими дзвенить вечірній степ. І саме це дає українцям надію на те, що "Степова Еллада" таки повернеться. І тоді на Дніпрових кручах відродиться з попелу нова надія всього світу – велика Українська Нація воїнів, філософів та шляхетних степових красунь!
За матеріалами "Реваншу"
Немає коментарів:
Дописати коментар