Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу чотирьох держав: СРСР, Польщі, Угорщини та Румунії. Тому "українське питання" було не лише проблемою українського народу, а й одним з найважливіших у передвоєнній міжнародній політиці. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонна європейська нація стала об’єктом безсоромного торгу на "дипломатичному ринку".
Два україножери – Гітлер і Сталін
Ініціатором гендлю виявилася нацистська Німеччина – Третій Райх, яка, потребуючи спільників для реалізації своїх експансіоністських задумів, вирішила здобути їх коштом українських земель. Першою жертвою стала Карпатська Україна, яку зухвало було віддано на розтерзання Мадярщині (фактично відлік Другої світової війни для українців розпочався 13 березня 1939 р.). Ще вдалішими мали стати наступні "торги", адже значною мірою за рахунок Західної України Адольф Гітлер планував окупувати Польщу, унеможливити формування антинацистської коаліції, про яку в той час домовлялися Англія, Франція і СРСР, перетворити СРСР на свого тимчасового союзника; створити стратегічний плацдарм для нападу на той же СРСР.
Як виявилося, розрахунки фюрера справдилися. Вже 23 серпня 1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад (відомий як "пакт Ріббентропа–Молотова") терміном на 10 років та таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між двома тоталітарними режимами – нацистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі.
4-й поділ Польщі у вересні 1939 р. (сучасна польська репродукція)
Довгий час комуністи виправдовували альянс з нацистами необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді ж, радянське керівництво на чолі з Йосіфом Сталіним прагнуло спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Великої Британії та Франції, щоб дочекатися, коли "капіталісти перегризуться між собою", а тоді, за словами колишнього радянського розвідника Віктора Суворова (Резуна) – «оголосити себе Визволителем Європи, замінивши коричневі концтабори червоними».
Однак, все вийшло з точністю до навпаки: в результаті відмови Радянського Союзу від дальших переговорів із Великою Британією та Францією про формування антинацистської коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з підписанням договору) та у зв’язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на СРСР, початок німецько-радянської війни став значно ближчим.
Спільний парад Вермахту та РСЧА в Бересті
Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939 р. Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники: Велика Британія і Франція. Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історії людства. 17 вересня під приводом захисту "єдинокровних братів" у війну вступив СРСР, чого Польща явно не сподівалася. В результаті, вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та в ряді інших міст відбулися спільні паради союзних військ – радянських і німецьких.
Отже, СРСР своїми діями не тільки сприяв розв’язуванню Другої світової війни, але й на її початковому етапі став фактичним союзником нацистської Німеччини. Союзні відносини не обмежувалися лише розгромом Польщі. Як тоді, так і пізніше, коли Велика Британія, Франція, Бельгія, Голландія та інші західні держави воювали проти нацизму, Москва активно допомагала Німеччині, зокрема постачаючи їй необхідні стратегічні матеріали, сировину та хліб, що у 1940 р. становили 40% всього радянського експорту на зовнішній ринок.
Англійська карикатура на радянсько-німецьке зближення (1940 р.)
Тісне радянсько-німецьке зближення, що відбувалося на основі тоталітарної сутності двох режимів, зневаги до прав людини та міжнародного права, засвідчили укладений 28 вересня 1939 р. новий договір про дружбу і кордон та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР та Німеччиною – "лінія Керзона" і формально підтверджували включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Протягом піввіку СРСР заперечував сам факт укладання таємних договорів з Німеччиною, прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв’язанні Другої світової війни.
Радянсько-німецькі домовленості створили також сприятливі умови для вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. Тому 28 червня 1940 р. СРСР, погрожуючи Румунії війною, змусив її відмовитися від цих споконвічних українських територій, населених переважно українцями. Ухвалою Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина та Бессарабія ввійшли до складу Радянської України. Приблизно в той же час Радянським Союзом було захоплено Латвію, Литву, Естонію та під час війни з Фінляндією частину Карелії, Виборґ і отримано в оренду на 30 років о. Ганко (загальні втрати Червоної армії в ході радянсько-фінської війни становили понад 412 тис. чол., з них, за оцінками фахівців, від чверті до третини становили етнічні українці та вихідці з радянської України, фінської армії – понад 70 тис. чол.).
Україна на початку Другої світової війни
У цілому, в результаті приєднання нових земель, територія УРСР розширилася до 565 тис. кв. км, а її населення збільшилося на 8,8 млн осіб і становило на середину 1941 р. 41 657 тис. громадян. На новоприєднаних землях було ліквідовано старий адміністративний поділ і утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську (тепер Рівненську), Львівську, Тернопільську, Станіславську, Чернівецьку та Акерманську (від грудня 1940 р. – Ізмаїльську) області. За межами УРСР залишалися Закарпаття, окуповане Мадярщиною, та Закерзоння – Холмщина, лівобережне Надсяння, Лемківщина і Підляшшя, – яке входило до Генерального губернаторства, створеного німцями з частини окупованої території Польщі.
Автори – Микола Лазарович та Ігор Олещук
(світлини взяті з сайту wikipedia.org)
Немає коментарів:
Дописати коментар