Цьогоріч 6 грудня Фінляндія відзначає 95-ту річницю
з моменту здобуття своєї незалежності (фін. Itsenäisyyspäivä) від Російської держави. Цей день є
національним державним святом, який на відміну від України святкується завжди
помпезно і тріумфально – військовим парадом усіх сил (ВВС та ВМФ до піхоти та наземної
техніки), а також прийомом видатних фінських громадян у палаці Президента
Фінляндської Республіки в Гельсінкі. Але чому у Фінляндії, яка на відміну від
України, не мала 1000-літню історію державотворення так бережно відносяться до
своєї незалежності та державної самостійності? – Зверномось до історії аби
дізнатись це!
Фінська листівка "З днем незалежності!"
У середині XI ст. фіномовне населення (племена суомь, гяме, корела,
іжора), що жило між Балтійським морем та
Онезьким озером, знаходилося в залежності від Новгородської республіки, пізніше
від Шведського королівства. Фіномовні племена сприйняли західну культуру і
шведські соціальні підвалини, через те, що були нав’язані "хрестом і мечом",
а верхівка суспільства стала говорити шведською мовою. Кордон шведської та новгородської
(пізніше московської) сфер впливу
багаторазово змінювалися протягом століть, поки ініціатива однозначно не
перейшла до московської сторони.
У 1710 р. і 1743 р. Швеція втратила південно-східну частину Фінляндії
(Стара Фінляндія), а в 1808-1809 рр. – і всю решту Фінляндії. Російський
імператор Олександр I не перешкоджав збереженню колишніх шведських традицій і
ввів самоврядування для фінів, які розпоряджалися власними коштами незалежно
від наказів з Петербургу. В той час, коли деспоти Європи манірно вправляються в
освіченому абсолютизмі, завдяки ідеям романтизму у 1840-х рр. сформувалася
національна самосвідомість фінів.
Фінська мапа змін кордонів Фінляндії з 1323 р. по 1944 р.
У роки "великих реформ" Олександра ІІ почалися політичні
дискусії, щодо політичного статусу Фінляндії: так, у 1863 р. було видано "Сейм
наказ", згідно з яким у Гельсінкі щорічно почались скликатись
представницькі збори – Фінляндський Сейм та Сенат. В Україні у цей час
видається славнозвісний "Емський наказ", який забороняє друк книжок
українською мовою. Великою перевагою Фінляндії був її автономний статус, який
надав Олександр І ще в 1809 р. у Порвоо, що передбачав, зокрема, створення
фінських національних військових формувань. У 1878 р. була створена фінська
армія з дев'яти батальйонів.
Після "Весни народів" і польських повстань російські генерал-губернатори, як ставленики
російського монарха і Великого Князя Фінляндського, почали підтримувати фіномовний
національний рух, аби обмежити шведський вплив у Фінляндії, орієнтований на
Захід, і не допустити можливі заворошуння у себе під боком. Завдяки такому
необачному кроку російської влади фінська еліта (шведсько-, німецько-, фінсько-,
російськомовна) зробила свій історичний вибір: бути фінами! А це означало — у
майбутньому створити цілісну, потужну, структуровану національну культуру,
громадянське суспільство, власний національний капітал, політичну систему і так
далі.
Російський орел намагається відібрати збірник законів у Діви-Фінляндії
Як тільки у 1880-х рр. фінська мова розвинулася настільки, щоб реально
претендувати на роль загальнонаціональної літературної — в саме у цей момент тільки
починає визрівати ідея фінляндської самостійності, але не створення окремого
державного утворення, а приєднання Фінляндії до союзу вільних європейських
націй. У подальшому ця ідея трансформується у ідею створення незалежної національної
держави – Фінляндія. У так званий "Бобриковський період" (1899-1904
рр.) проводилась масова русифікація Фінляндії у всіх сферах життя.
Революція 1905-1907 рр. змусила російський царизм відступити і схилитися
до реформ. Фіни зробили свій внесок у цю революцію загальним страйком і Свєоборзьким
збройним повстанням. В результаті чого "бобриківська" політика
асиміляції була припинена, а конституційне управління Фінляндії було відновлено.
Робітничий рух вдалося утихомирити введенням загального рівного виборчого права
і скликанням однопалатного парламенту – Едускунти, замість чотирьохстанового Сейму.
Фінська листівка присвячена революції 1905-1907 рр.
Після врегулювання загольноімперських питань прем’єр-міністр Російської
імперії Петро Столипін взявся за Фінляндію. У 1910 р. питання
загальнодержавного значення знову перейшли від Едускунти у відання російських
органів влади – Державної Думи і Ради міністрів. Замість несення військової
служби фінів змушували платити особливий податок, бо довірити їм зброю було вже
неможливо, ще свіжим було Свєаборзьке повстання, а фінська преса піддалася
цензурі. У 1912 р. молоді фінські політики Юго Кусті Паасіківі і Пер Евіннд Свінгуфвуд
у приватній бесіді в кулуарах Едускунти прийшли до висновку, що так далі
тривати не може: настав час відокремитися від Росії. Однак сильний російський
гарнізон у Фінляндії не залишав можливостей для досягнення поставленої мети. Власне,
дві хвилі насильницької асиміляції, спочатку бобриківська, потім столипінська,
з боку російського уряду і стали причиною своєрідного відчуження фінів від
Росії. Ставлення до росіян у той час характеризувалося антипатією, іноді
забарвлений в ксенофобські тони.
Справжній рух за незалежність Фінляндії розпочався після Лютневої революції
в Росії у 1917 р., котру спричинили заворушення через чисельні поразки у Першій
світовій війні. Такий розвиток подій дав нагоду Фінляндії вийти з-під впливу
Росії. У березні 1917 р. були відновлені привілеї Фінляндії, втрачені після
революції 1905-1907 рр. Був призначений новий генерал-губернатор і скликаний
новий склад Едускунти. Однак закон про відновлення автономних прав Фінляндії,
ухвалений Едускунтою 18 липня 1917 р., був відхилений Тимчасовим урядом, а
Гельсінкі зайняли російські війська. Після повалення Тимчасового уряду більшовиками
у Петрограді та декількох непорозумінь між націоналістами і соціал-демократами у
Гельсінкі про те, хто повинен мати владу в Фінляндії – ліві чи праві, Едускунта
на чолі з Пером Евіндом Свінгуфвудом, проголосила Фінляндію незалежною державою
6 грудня 1917 р. За десять днів Рада народних комісарів на чолі з Владіміром
Лєніним офіційно визнала незалежність Фінляндії.
Оригінал декларації незалежності Фінляндії
В цей час радикально налаштовані соціал-демократи разом з іншими лівими
силами організували загони Червоної гвардії і в січні 1918 р. проголосили
Фінляндію соціалістичною робітничою республікою. Уряд Фінляндії на чолі з Пером
Евіндом Свінгуфвудом формують незалежний національний уряд у Ваасі, де лідер
консервативної партії барон Карл Ґустав Маннергейм очолив охоронні загони білої
гвардії – Шюцкор (швед. Skyddskår),
щоб перешкодити поширенню червоного революційного руху на північ. Розгорілася
громадянська війна між "білими" і "червоними" – останнім
допомагали російські війська, що ще залишалися в країні.
Німецька імперія направила одну дивізію, щоб допомогти уряду у Ваасі
встановити пронімецький режим – створити Королівство Фінляндія, де королем мав
стати німецький принц Фрідріх Карл Гессен-Кассельський. Червоні виявилися не в
змозі протистояти добре озброєним німецьким військам, які незабаром захопили
Тампере і Гельсінкі. Останній оплот червоних Вііпурі (Виборґ) здався у квітні
1918 р. А 16 травня 1918 р. було скликано новий склад Едускунти для формування
уряду, і Пер Евінд Свінгуфвуд був призначений виконуючим обов'язки голови
держави – регентом. Розорення господарства країни і блокада з боку країн
Антанти зробили життя в країні нестерпним, через що багато політичних партій
втратили довіру народу.
Фінська листівка "Фіни та німці разом захищають незалежність Фінляндії"
Вже у квітні 1919 р. була прийнята перша конституція незалежної
Фінляндської Республіки, а президентом було обрано шведа за національністю, але
фіна по духу – Каарло Юго Столберґа. Спірні питання з РРСФР були улагоджені
завдяки мирній угоді, укладеній в Тарту в жовтні 1920 р., тоді ж Фінляндія стала
членом Ліги націй. Конфлікт зі Швецією через Аландські острови був вирішений в
1921 р.: архіпелаг відійшов до Фінляндії, але був демілітаризований. Мовне
питання в країні було зняте шляхом визнання обох мов — фінської і шведської —
державними.
Отже, підсумовуючи вище написане, хотілося б зазначити і підкреслити важливу
думку. Навідміну від України, де процес націотворення і національної свідомості
нараховував століття і призвів також до здобуття самостійності у 1917-1921 рр.,
у Фінляндії цей процес тривав всього 30-50 років, однак фінам вдалося втримати
цю таку бажану незалежність. Українська влада Грушевського-Скоропадського-Винниченка-Петлюри
не дбала про націю, не хотіла її охороняти армією, а тому програла власну
державу носіям антиукраїнської ідеології. Якби там не було, але історія все ж
таки розтавила все на свої місця. Тож, хай буде!
Вітаю всіх з днем незалежності Фінляндії!
Автор – Денис Ковальов
(світлини взяті з сайту wikisource.org)
Немає коментарів:
Дописати коментар