Пам'ятай Революцію Гідності!

Лише рік тому, 18 лютого 2014 р. почався завершальний акорд Майдану. Високі політикани порадували публіку оксюмороном "мирний наступ" і повели активістів та “Самооборону Майдану” на Верховну Раду, само собою, що провладні спецпідрозділи отримали наказ зупинити ходу. Цього дня почалася вакханалія, яка завершилась розстрілами сотні громадян, згорілим центром Києва та втечею президента. Досі за ці дії не був покараний НІХТО! Починаючи від Януковича, що знайшов собі притулок у РФ, хоча для нього держава давно мала найняти кілера-професіонала, закінчуючи беркутівцями, що стріляли зі зброї по людях. 
   Жоден міністр уряду Януковича-Азарова-Арбузова так і не сів за грати. А садити слід було хоча б за опір революції і протидію Майдану, про конституційний переворот 2010-го р. взагалі мовчу, навряд чи когось покарають за нього.

   Цей день колись став найгарячішим. Цього дня Майдан висів на волосині – по Інституській вже йшла чорна рота Беркуту з автоматами Калашникова. Перші загибелі. Спочатку три, потім вже сім,а далі рахунок вже збився...

   Метро зачинили, аби не дати киянам приїхати на Майдан. Усіх студентів відпустили з пар. Місто волало сиренами, таксисти скориставшись закриттям метро втричі підняли ціни. Сонце сідало,а Майдан вже горів. Не можна описати, мабуть, того німого жаху, який того дня огорнув усіх нас. Згоріли профспілки. Згоріли разом з пораненими, які лежали всередині.

   Екс-міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко по ТБ сказав, що активісти стріляли по беркутівцям, і деяких правоохоронців було госпіталізовано з вогнепальними пораненнями. Було байдуже.... Хай мруть, аби лише помститись за Майдан. Я щиро сподіваюсь, що по наші ментах дійсно стріляли. Як виявилось, після революції нікого з них не покарають... Тієї ночі активісти спалили БТР. Це вже значило щось дійсно велике. Невідомо як Майдан зміг встояти.

  Зранку 19 лютого 2014 р. народилась нова країна: беззбройні люди голими руками захищали Майдан від озброєних бійців "Беркуту" та загонів Внутрішніх Військ МВС. Прості люди,що назавжди увійшли в історію України та світу як Небесна Сотня,не відступили навіть коли мусора відкрили вогонь на враження. Герої вмирали,але так і не пустили "Беркут" на Майдан. В річницю розстрілу Небесної Сотні нам всім треба замислитись: чи досяг Майдан своєї мети? Нами керують олігархи, наш "президент" заради свого бізнесу в Росії зраджує українських військових на Сході, здає російським окупантам віковічні українські землі. В річницю смерті Небесної сотні ми вийдемо на Майдан і привселюдно скажемо, що ліміт довіри владі вичерпано.

  Яке значення мала та вистраждана перемога, яку нібито здобули в 20-х числах лютого 2014 р.? Раціональні дядьки скажуть, що ми нічого не здобули і що взагалі долар буде скоро по 50 грн., ось тоді і поскачемо. Але мабуть, не все можна виміряти матеріально і революції власне для нематеріального розуміння речей і потрібні. Вони допомагають відкинути індивідуальне, матеріальне заради духовного,колективного –пожертвувати своє "зараз" заради колективної вічності.

   Врешті-решт ми нарешті ствердили у собі справжній європейський дух. Це зовсім не права людини і ліберальні цінності середнього классу, а те, через що Європа стала великою і відомою - завойовництво, комбатативний дух і самопожертва. Доки ми не соромимося нових Хрестових походів – лише доти ми можемо вважати себе європейцями. 

   Звичайно, чисті вулиці і огірки в супермаркетах по євростандартах, ось що для більшості зараз символізує Європу. Але чи за ці речі слід йти на смерть? Чи за право купувати картоплю вже чищеною ми готові були скласти свої голови?

   Мабуть, не за це. У Європі такого зараз можуть не зрозуміти, але дух повстання це єдина цінність, яку Європа дала нам повністю. Дух, що стверджує особистість і колектив. Це наша альфа і омега. Затертий до дірок класик сказав, що націю народжує влучний постріл... Агов! Чуєте? Постріл, не реформи житлово-комунального господарства і навіть не електронний уряд. Навіщо народжувати націю, спитаєте ви, адже вона інколи навіть стає на заваді вільному ринкові,який зараз усі так полюбляють?

   Це потрібно, аби коли за вікном гримітиме вибух нової війни, ми відчували себе воїнами, а не менеджерами. Звичайно, менеджмент – надважлива штука. Але куди поділися усі брокери і маклери, де їх знання ринку, коли необхідні ножові вуличні бої з сепаратистами в Донецьку чи в Криму?

   Ми так і не побудували спражню націю. Досі… Але все попереду!

За матеріалами Чорної Ради