Відповідь на це риторичне питання очевидна — так, боїться, ще і як! Бо для Кремля, що у 2014 р. волав про "самовиявлення народу Криму і народу Донбасу", справжня федералізація і реґіоналізація державного утворення РФ рівноцінна смерті. Ось чому Уральська республіка, яка була проголошена 1 липня 1993 року в Єкатеринбурзі, була знищена у зародку, але на відміну від Ічкерії не силою зброї, а засобами бюрократії, корупції та політичних репресій.
В Україні про самовизначення уральців майже нічого не відомо, за винятком кількох дописів у дружньому нам часописі "Січовик". А проте, Уральській республіці вдалося проіснувати на мапі світу цілих 4 місяці — до 9 листопада 1993 р. (на думку більшості правників із РФ, вона de facto існує до тепер!). Ідея її створення належить тодішньому голові адміністрації Свердловської області Едуарду Росселю й полягала не у від'єднанні Уралу від Московії, а у підвищенні статусу цього суб'єкта федерації, набутті більшої економічної й законодавчої самостійности.
Початок юридичного оформлення Уральської республіки було покладено навесні 1993 р. Місцева влада провела опитування щодо розширення повноважень Свердловської області у суспільно-господарчій сфері до рівня республіки РФ — понад 83% респондентів відповіли позитивно. Після цього вже у кінці жовтня 1993 р. була підписана Конституція Уральської республіки, почали друкувати уральські франки на зміну рублям.
Але "смарагдова вольниця" була не довгою. Вже 9 листопада 1993 р. вийшов Указ президента РФ Боріса Єльцина під №1874 про розпуск Свердловської обласної ради, а наступного дня — відсторонили від посади самопроголошеного очільника Уральської республіки Едуарда Росселя; усі рішення місцевої влади Кремль визнав недійсними (такими, що суперечать новій Конституції РФ). Нечисельні борці за самовизначення Уралу, однак, не припинили домагатися своїх законних прав і свобод, хоча реґіональна еліта під тиском Москви здала без бою всі ініціативи, повністю проіґнорувавши бажання 83% жителів Свердловської області розвивати власний край без урахування забаганок федерального центру.
Єльцинський наступник із КГБ пішов ще далі — запропонував уральським політикам "вливатися" у нову державно-економічну модель, де багатому на копалини реґіону відводиться роль колонії Москви; за незгодними почали полювати й відправляти до катівень у разі протестних акцій. Приміром, відсторонений Едуард Россель в 1995 р. знову очолив Свердловську область, просидівши у теплому кріслі аж до 2009 р., тоді як сьогоднішній ґубернатор краю Анатолій Гайда (до слова, у 1993 р. він керував ґрупою розробників Конституції Уральської республіки) "проїхався" майже всіма поверхами "соціального ліфта", створеного для таких колаборантів Кремлем, набивши при цьому власні кишені чималими статками. Нині ж ідея уральського самостійництва жевріє на вигнанні — у Гельсинкі, — де її марно намагаються задушити путінські опричники руками фінляндських правоохоронних органів, про що вже тут неодноразово писалося і згадувалося; але її виразники не здаються, продовжуючи свою боротьбу заради вільного майбутнього без хлопа, без пана і без клятого московського каґана!
За матеріалами "Свободного Уралу"
Доволі інформативно та цікаво. Українській владі слід взяти на озброєння підтримку подібних антимосковських рухів всередині РФ.
ВідповістиВидалити