Леся Петлюра — життя на вигнанні

Єдиною дитиною у родині Отамана військ УНР Симона та Ольги Петлюри була донька Леся. Народжена у 1911 р., дівчинка стає сучасницею блискавичних подій на скрижалях історії Першої світової війни. Прізвище "Петлюра", статус її тата, його відповідальність змушує маленьку Лесю поступитися українському народу батьківськими плечима.

   Вона відійшла у тінь і чекала. А коли у варшавській квартирі родині не вистачатиме грошей навіть на їжу, то Леся розділятиме батьківську долю політичних вигнанців. Її життя — це переїзди з міста у місто, з країни до країни — чим старше вона ставала, тим далі була від України.

   Вже у Парижі дівчинці врешті вдається хоч трохи набутися з татком. Там Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра, не маючи великих статків, скромно мешкає із родиною на 5-му поверсі готелю у Латинському кварталі, біля Університету Сорбонни (на вулиці Тенар, 7). Він не припиняє своєї діяльності й на еміґрації.

   14-річна Леся спостерігає за батьком і вбирає його мудрість. Великим потрясінням для родини стає вбивство Симона Петлюри у 1926 р. Душевні переживання, втрата близької людини, брак коштів — викликають у Лeci страшну хворобу легенів, з якою дівчина бореться довгі роки.

   Початок Другої світової війни подарував сім'ї Петлюри надію на повернення до рідної Полтавщини. Леся мріяла поїхати до цілющого повітря Криму. Проте вже у листопаді 1941 р. у Камбо-ле-Бен, де, здавалося б, Лесі ставало вже ліпше, вона помирає на 30-му році свого життя; згодом була похована разом із батьками на цвинтарі Монпарнас у Парижі.

За матеріалами "Women of freedom"