У цю пору травичка на дворах виглядає настільки зеленою, наче її додатково фарбують. Рівна, немов її підстригає професійний садівник з детективів Аґати Кристі. Таким чином, навіть у тих дворах, де б, здавалося, запущене хазяйство, трава тримається молодцем.
Мої фаворити – двори без парканів і з охайним інтер'єром і побіленими стінами хат. На щастя, таких чимало. Люди, як на підбір – усміхнені й місцями навіть щасливі.
Попри напружені обставини, вони будують плани на майбутнє, у магазинах затарюються дай Божé, орють городи, доглядають за худобою. Придніпров'я... Відчувається край аграріїв і так само відчувається, що тут не встигли зловити депресуху сусідів – донецьких.
Одні дороги німецьких колоністів чого варті. Їх я за простотою душевною кличу німцями-гуґенотами або менонітами; ну, так хочеться. На мій щасливий подив – абсолютна більшість українськомовні; ну, бо степовий діалект, ну, бо південний, ну, бо соковитий коротше і цікавий.
Вершиною свідомості місцевих жителів стала зустріч біля магазину з бабусею на велосипеді. Перед цим ми з друзями чемно пригостили дітлахів морозивом і закинули їхні чеки. Далі чекали компаньйонів.
Аж тут ця бабуся. Ми по формі та на вдоволених щах, а вона на велосипеді, усміхається, наближається і видає: «Ну що, хлопці, а ми ж тую Україну розвесéлимо?». Аякже, для того ми й воюємо.
Автор – Дмитро Дудка
Немає коментарів:
Дописати коментар