Криза думки

«Минуле не завжди тягне назад. У ньому розсипані нечисленні, але потужні пружини, які розпрямляючись, штовхають нас в майбутнє...». – Це слова видатного японського вояка XX ст. і консервативного революціонера Юкіо Мішіми, який сповідував істинні цінності земного життя.

   "Істина" у спотвореному постмодерністському задзеркаллі звучить приблизно так: "адепти" традиційних цінностей" є природженими рабами, які звикли до свого рабства і бісяться, якщо хтось бути рабом не хоче. Власне цю, так би мовити "істину", ми чуємо усюди, куди б ми не пішли. Подібні думки нам підносять як "прогрес" людської думки.

   Зараз гуманісти відкрито заявляють, що сучасний світ створений виключно прогресом і загальним розвитком людства. Проте, як ми розуміємо, сучасний світ створений постійними підмінами і спотвореннями початкового світу традиції та релігійності. Схожі спотворення сталися майже 300 років тому під час Великої Французької Революції; так сталося і під час самогубства Європи у часи Першої світової війни.

   Все це призвело до хворих побічних реакцій у вигляді червоної революції 1917 р. на просторах колись великої імперії Романових. Кращий приклад потворності висловив білогвардійський генерал Пьотр Краснов: «Їхня релігія "лєнінізм", а "заповіти Ілліча" – це їхні заповіді».

   Затим красиві гасла зароджувалась в нетрях ліберальної демократії і призвели до того, що зараз прийнято називати суспільством споживання. На зміну скинутим монархам прийшли "обранці народу" – президенти й інші політикани. Сьогодні більшість із них незалежно від власних намірів, у першу чергу, зобов'язані рахуватися не зі своїми союзниками, сюзеренами, васалами та народом, як їхні далекі попередники, а з головами різних корпорацій і компаній, про багатства яких не могли мріяти королі та імператори, які існували до них.

   У руках цих глобалізаторів і різного роду інтеграторів поняття добра та зла постійно міняються місцями. В усі часи люди, які істерично збирали в своєму будинку безліч зайвих речей вважалися ненормальними: якби були вони бідняками, котрі збирають у себе вдома все міське сміття або ж багатіями, що забивають свої маєтки зверху до низу дорогим одягом і розкішними меблями. Однак сьогодні люди, що набивають свої будинки грошима, нещадно обкрадаючи все населення, прикрашають обкладинки таких популярних журналів як "Time" і "Forbes".

   Попри це, таких людей шанують, поважають і ставлять в приклад іншим, менш заможним, а то й зовсім бідним і знедоленим. Так само і шлюб колись вважався сакральним божественним проявом вищих людських почуттів, що нині перетворився всього лише в юридичну формальність. У наш час звично бачити, як дружина звичайного роботяги йде до коханця-багатія втілювати свої статеві забаганки, а дружина багатія навпаки ублажає якого-небудь колгоспного жиголо у брудних нетрях міста.

   Все це відбувається від того, що у суспільстві споживання людство позбавило себе першого сенсу свого існування. Людина прагне споживати все більше і більше не знаючи меж своїм бажанням. Сучасному людству постійно чогось не вистачає: людина стала подібна до комара, який істерично шукає за чий рахунок він може продовжити своє існування – ось і все чого досягло це "суспільство людини новітнього часу".

   Основними рисами сучасного суспільства є його безхарактерність, втрата власної гідності, бажання жити одним днем. Навіть в епоху християнських імператорів все це вважалося життєвим досвідом язичників греків і римлян, враховуючи при цьому їхні помилки та культурні досягнення. Сучасний мультикультурний ліберальний світ, з якогось дива називає лицарське Середньовіччя відсталим і похмурим періодом європейської історії, відкидаючи його на смітник самої історії.

   Все це говорить про деградацію суспільства, про його падіння, а може і повернення навіть не в язичницьку епоху, а в часи бронзового століття – у Содом і Ґоморру. Тому сучасним християнам ні в якому разі не можна піддаватися на ту потворну брехню, яку несе верхівка ліберального суспільство. Не дивлячися на все, в цьому світі криза людської свідомості дуже сильно впливає на сучасних християн і на всю християнську проповідь в цілому.

   Якщо в апостольські часи поняття добра і зла були присутні в суспільстві, то сьогодні для кожної людини вони "індивідуальні". Однією з основних завдань є мужність прийняти виклики цього згубного для людства часу. Тому впадати в почуття безвиході і капітулювати перед духом цього часу для християн сьогодні є одним з найстрашніших злочинів проти людини і Господа Бога.

   Цей світ не може відповісти на справжні лицарські чесноти нічим крім брехливих фікцій, бо життя християн в усі часи було найкращою проповіддю віри. Саме тому християнству ще належить зайняти свою справжню позицію в серцях нинішніх європейців. Щира віра і бажання відстояти те, що нам дорого послужить початком для побудови нового Середньовіччя!

За матеріалами "Катехизму"