Нащадки Бісмарка воліють "сильної руки"

Політична криза у Німеччині на фоні останніх місцевих виборів може суттєво змінити ситуацію у країні, де останні 14 років керує пані Анґела Меркель. Особливо гострим питанням, що не один рік поляризує німецьке суспільство, є прийняття урядом ФРН мільйонів мігрантів з мусульманських країн Азії та Африки. Адже не секрет, що так звані біженці принесли у Німеччину етнічну злочинність та масові вуличні зґвалтування, які корінні мешканці хочуть побороти "сильною рукою" повернувшись до правої диктатури.
   Останні дослідження, результати яких нещодавно опублікував Університет Ляйпциґу, доводять, що 70% опитаних німців висловилися на користь обмеження власних конституційних прав, аби зупинити міграційну кризу та соціальну нестабільність, викликаною нелегалами. Причому запровадженню диктатури на чолі з відвертим націоналістом чи патріотично налаштованим представником генералітету будуть радіти 40% опитаних зі Східної Німеччини (колишня НДР), у той час як із Західної — всього 21%. У цілому більшість учасників дослідження (66% від усіх опитаних) погодилися замінити чинну парламентську демократію на жорсткіший політичний устрій з метою порятунку не тільки ФРН, а й всієї Європи від навали мусульман.
   Варто наголосити, що така розбіжність у поглядах мешканців, скажімо того ж Ляйпциґу і Дюссельдорфу є закономірністю. Адже не секрет, що федеральний уряд об'єднаної Німеччини упродовж останніх 30 років замість цементування нації провадив політику мультикультуралізму та асиміляції корінного населення з мусульманськими мігрантами. Підкреслимо, що і Ґергард Шрьодер, і його наступниця у кріслі німецького канцлера Анґела Меркель створили вкрай полярне суспільство, що досі не вилікувалось від багаторічного поділу на Східну (соціалістичну) і Західну (ліберальну) Німеччину, яку добивають нелегали та  замовні статті у підконтрольних великому капіталу ЗМІ.
   У підсумку серед нащадків Бісмарка, Гінденбурґа й Аденауера виникають цілком адекватні, але водночас доволі радикалі настрої, які вони воліють проектувати на події 85-річної давнини. Мусульмани з Азії та Африки, котрих захищають ЗМІ та ліволіберали, є найсерйознішим викликом для німецького суспільства з часів Другої світової війни. Втрата ж довіри та легітимності низки громадянських інституцій (як органи самоврядування, поліція, благодійні організації тощо) та суспільно-політичної еліти, на нашу думку, є ключовим фактором успіху правих сил.

   На нашу думку, вище наведена ситуація може бути загрозливою для чинного порядку речей не тільки у Німеччині, але й у Європі в цілому. По-перше, майже третина німецького суспільства у тій чи іншій формі поділяє праві погляди (націоналізм, консерватизм, неонацизм), тому завтрашні потенційні виборці без краплі сумнівів приведуть до влади лиш тих, хто запевнить їх у викоріненні міграційної хвороби, навіть якщо це будуть будівничі нової диктатури. А по-друге, зашкарублість усталеної парламентської системи, яку представляють найбільші партії (ХДС/ХСС, Ліві, СДПН, Зелені), на правду знищує німецьку державність зсередини, бо ігнорує деструктивну діяльність культурмакрсистів, ЛГБТ-спільноти й великої мусульманської громади, тому пересічні громадяни вкотре шукають порятунку у правих ідеологіях, воліючи "сильної руки".

Автор — Данило Катраник

Іслам – нова релігія старої Європи

   Сьогодні багато провідних європейських ЗМІ висвітлюють різного роду статті присвячені одні темі: "Майбутнє європейського ісламу". Минулорічний тріумф ісламської "арабської весни" змусив багатьох європейських експертів, сходознавців, політологів та аналітиків в іншому ключі поглянути на проблему новітнього "ісламського вторгнення", що була стиснута жорсткими рамками лише регіонального обговорення та вивчення.

Французька карикатура на  можливу"арабську весну" в Європі

   Так, фундаментальний іслам ще недавно сприймався в Європі як пугало, що був вкинутий в свідомість людей християнської цивілізації арабськими інтифадами. Однак сьогодні він вже підкорює розум і серця мільйонів віруючих. Можна окреслити проблему, щодо майбутнього ісламу в Європі. Якщо іслам буде і надалі поширюватися континентом сьогоднішніми темпами, то до кінця ХХІ ст. населення Європи "перейде в іслам". Трактування слова "перейде" може бути вільним: прийме іслам, оголосить його панівною релігією, буде підпорядкована мусульманському віровченню.

   Прояви ісламу стають все більш численними в містах, селищах, спільнотах, діаспорах Європи. Бельгійські міста Брюссель, Антверпен, Ґент, Льєж вже як "чисто європейські" і не сприймаються. Тепер в центрі цих міст стоять мінарети, можна почути спів муедзинів, побачити багатотисячні п'ятничні молитви в соборних мечетях. А у натовпі християн-європейців тепер частіше можна вгледіти чорну чадру, нікаби, бурки, м'які зелені шапочки, а що важливо і головне страшно – бороди, бороди, бороди...

Іслам – майбутня релігія Європи?

   В таких колись витончених країнах Європи як Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Голландія, Франція, Німеччина громадяни сповідують іслам все більше і більше. Його доктрини, вчення, традиції стають пануючими серед інших релігій, залучаючи нові маси людей. Нажаль, дурні християни-європейці з завидною легкістю змінюють свої переконання. Європа переживає будівельний бум! Та й ще який! В кожному європейському місті будується одразу декілька мечетей, молитовних будинків, ісламських центрів, центрів ісламської культури та цивілізації.

   Християнство здає позиції на соціальному і фундаментальному рівнях. Ватикан, серце християнської Європи, визнає офіційно, що іслам – релігія, яка випереджає по стрімкості розповсюдження в світі всі інші віровчення! Поповнення в рядах мусульманської віри йде, здебільшого, за рахунок корінних християн-європейців, які бояться за життя своєї родини, а може просто через власну дурість. Згідно з даними, які надав Ватикан статистичному вдепартаменту ООН в 2011 р., кількість послідовників ісламу у світі перевищила мільярд, а точніше складає – 1 млрд. 322 млн. осіб. І це все при тому, що мусульмани за чисельністю вже випереджають тих, хто сповідує християнство: 19% мусільман від усіх мешканців землі проти 17,5% християн.

Країни Європи де переважає мусульманське населення

   Окрім Ватикану, зрадництво християн-європейців підтверджує і міністерство внутрішніх справ Франції зазначаючи, що щорічно більше 40 тис. французів переходять в іслам. Особливо вражаючими темпами процес ісламізації відбувається у пенітенціарних закладах, виправних установах, де більшість затриманих становлять араби.

   Іслам багатьма європейцями сприймається як загроза, тим більше, що в Німеччині серед дітей до 15 років частка мусульман досягає вже 22%. Населення Швейцарії більшістю голосів в ході референдуму у 2010 р. висловилося проти будівництва в країні нових мінаретів. У Німеччині, Нідерландах, Великій Британії, Франції реакція на результати подібного референдуму виявилася схожою: деякі іммігранти обурені недостатньою толерантністю швейцарців. В Німеччині, як і в Швейцарії, мусульмани становлять 5% від усього населення, у Великій Британії – 3%, у Франції – трохи більше 6%.

   Багато хто в Європі вважають, що мусульмани не прагнуть інтегруватися в те європейське суспільство, в яке вони приїхали добровільно, а вважають за краще жити своєю громадою, як би в паралельному світі. Це дратує тих, хто впевнений, що "новоприбулі" повинні входити в рамки традиційної для цієї місцевості культури. Найактивніше цю точку зору відстоює нідерландський правий політик Герт Вільдерс, голова нідерландської Партії свободи (нидерл. Partij voor de Vrijheid). Звертаючись до іммігрантів, Герт Вільдерс прямо заявив: «Ви можете тут жити, тільки за умови якщо готові сприймати наші традиції, наші закони, нашу конституцію. Тільки в такому випадку ми готові допомагати вам інтегруватися. Тим, хто керується принципами джихаду і шаріату, ми рекомендуємо збирати речі і їхати, не чекаючи депортації».

Герт Вільдерс

   Настільки різкі заяви зараз все частіше звучать в Європі. Люди, що міркують так, правда, забувають, що причини появи мусульман в європейських країнах абсолютно різні. Мусульмани у Великій Британії, Нідерландах, Франції – це підсумок тієї політики, яку проводили ці країни в минулому. У Німеччині мусульмани – це перш за все гастарбайтери, запрошені на роботу, але фактично давно вже не гості.

   Останнім часом мільйони французів, шведів, голландців і німців стали буквально шкірою відчувати, що іслам є справжньою загрозою їх національної самоідентичності. В минулому році канцлер ФРН Анґела Меркель була змушена підкреслити, що всі спроби побудувати мультикультурне суспільство "провалилися". Її любий західний сусід Ніколя Саркозі також не залишився в боргу, і поскаржився на посилення в Європі радикального ісламу.

   Згідно з даними голосування Le Mond, які були проведені маркетинговою компанією IFOP у 2011 р., 68% французів і 75% німців вважають, що мусульмани погано інтегруються в суспільство. Інші – 55% французів і 49% німців вважають, що вплив ісламу занадто великий, тоді як 60% населення в обох країнах вважають, що всі проблеми мусульман пов'язані з їх "небажанням" інтегруватися в суспільство взагалі, так і є. Цікавим видабться останні результати – цілих 42% французів і 40% німців зазначають, що існування на їхній території мусульманських комун представляє " потенціальну загрозу" їх національної самоідентичності.

Прапор нової ісламської Європи – Єврабії

   Іслам останнім часом стає постійно всезростаючим рухом, а не релігією, що безпосередньо впливає на традиції європейського суспільства, громадську думку. Іммігранти, які в пошуках кращої долі тікають зі своїх країн у більш заможні країни Європи не знаходять там місця роботи, а тому йдуть на вулиці, через що їх звинувачують в злочинності, у збільшенні безробіття. Тим часом колишній ідеолог мультикультурого суспільства, Ніколя Саркозі пішов у рішучий наступ щодо ісламського екстремізму, і нещодавно заборонив носіння паранджі в громадських місцях.

   Сьогодні слід говорити не тільки про страх християнської Європи перед ісламом, а й про певний страх ісламу перед Європою. Головна помилка європейців у тому, що вони показують свій страх публічно. Це спонукає мусульман активніше вимагати в першу чергу богословських поступок. А окремі ісламські радикали, бачачи страх європейців, вже зараз заявляють, що Європа впала! Наразі спостерігається така картина, Західна Європа (Франція, Голландія, Бельгія, Німеччина та Велика Британія) стає постхристиянською цивілізацією, звільняє таким чином плацдарм для фундаментального ісламу. А от у Східній Європі (Хорватія, Чорногорія, Болгарія і Мадярщина) християн стає все більше. У тому числі – за рахунок мусульман, які прийняли християнство.

Мапа майбутньої Єврабії

   Головною проблемою християнсько-ісламського діалогу в Європі є відсутність у європейських мусульман єдиного духовного лідера (всеєвропейського імама). Відповідно, і переговори вести немає з ким. А коли діалог ведеться, то він приймає виключно богословські форми. Окремі мусульманські лідери вимагають визнання християнами Корану священним писанням, а Мухаммеда – пророком в християнському розумінні на рівні з Мойсеєм чи Ісусом. Але піти на це християнські церкви Європи просто не можуть. Адже це означатиме фактичне прийняття ісламу і призведе до висунення мусульманами нових, ще більш радикальних вимог. Одже наразі залишається чекати, коли Європа прокинеться і почне діяти на користь встановлення християнської справедливості, не тільки у себе в хаті, але й поза її межами!

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з сайту lemonde.fr)

Витоки проблеми німецької мультикультурності

   Федеративна Республіка Німеччина – держава, що розташована в Центральній Європі, має сухопутний кордон з рекордною кількістю держав у Європі: з Данією, Польщею, Чехією, Австрією, Швейцарією, Францією, Люксембургом, Бельгією та Нідерландами. Як сучасна держава ФРН утворилося лише в жовтні 1990 р., коли Західна Німеччина (вона ж ФРН) інтегрувала Східну Німеччину (Німецьку Демократичну Республіку – НДР). Сучасна ФРН пройшла довгий і тернистий шлях формування як централізованої держави представляє інтереси всього німецького народу.

Символ мультикультурності Німеччини

   Особливістю формування німецької державності довгий час залишалися слабкість процесів централізації і об'єднання в рамках єдиної держави, в результаті чого істотно сповільнилося формування консолідованої німецької нації. Навіть на сьогоднішньому етапі розвитку німецької держави, його характерною рисою продовжує залишатися досить специфічна модель "німецького федералізму", яка проявляється в існуванні неоднорідних із сильними традиціями державності й автономії територій, що становлять основу ФРН.

   Характерна особливість етнічної історії Німеччини є складність і багатогранність процесу формування як власне німецького етносу, так і інших етносів та етнічних груп на території сучасної Німеччини. Слід зазначити що, кельтська складова стала однією з головних складових частин при формуванні німецького етносу. Формування німецького народу тривало досить тривалий період, починаючи з IX ст. і до об'єднання у єдину державу в 1871 р. – Німецьку імперію. Саме в цей період з'являється спочатку як узагальнююче слово deutsch. Спочатку воно означало мову східної частини франкської імперії, потім так стали називати носіїв цієї мови і, нарешті – місце їх проживання. Від назви деяких племен виникли назви князівств, а потім і деяких сучасних земель Німеччини. Основу

німецького етносу склали такі стародавньонімецькі племена:

Родина стародавніх германців

1) свеви – це група племен, які проживали в басейні річок Ельба, Майн, Неккара і верхнього Рейну, велика частина свевов асимілювалася з іншими німецькими племенами.

2) маркоманни – це союз племен, які мешкали на території сучасної Саксонії і Тюрінгії. На початку нашої ери вони були витіснені римськими військами на територію сучасної Чехії.

3) алемани – західнонімецький союз племен, до якого увійшли племена свевов і маркоманнов, осіли у верхів'ях Рейну і Дунаю. Пізніше алемани стали відомі під ім'ям швабів.

4) сакси – північно-східна група племен, які у V ст. н.є. розділилися на дві гілки: одні попрямували на південь – до Німеччини, а інші на Захід – до Британії.

5) франки – союз племен західнонімецьких, заселили береги верхнього Рейну. Цей німецький союз племен зіграв одну з вирішальних ролей у процесі формування німецького етносу, ставши надалі одним з його головних складових.

6) бавари – група племен, які ймовірно були нащадками маркоманнов або руґіев. Бавари на рівні з франками і алеманами стали одним з головних компонентів при формуванні німецького і австрійського народів.

7) тюрінґи – західнонімецькі племена, які об'єднюются в V ст. н.е. під загрозою знищення з боку ґунів і оселяются між Ельбою і Дунаєм. Земля, де мешкали тюрінґи, пізніше стане однією з ключових у процесі формування централізованної німецької держави і об'єднанного німецького етносу.

Дружина племені лужичан

   Крім власне німецьких племен до складу майбутнього німецького етносу увійшла і частина західнослов'янських і прибалтійських племен зі сходу, а також кельтських і індоіранських племен з півдня і скандинавських народів – з півночі. Одним з найбільших західнослов'янських племен відіграли ключову роль у процесі формування німецького народу були полабські слов'яни. Вони проживали на великій території від гирла р. Лаби (Ельби) та її притоки р. Сали (Залі) на заході, до р. Одри (Одеру) на сході, від Рудних гір на півдні і до Балтійського моря на півночі. Об'єднувалися полабські слов'яни в три племінних союзи: лужичани, лютичі і бодричі. Певну спорідненість з ними мали також племена поморян, що проживали на південному узбережжі Балтійського моря від гирла Одри до гирла Вісли. Полабські слов'яни асимілювалися з германськими племенами в часи Священної Римської імперії.

Символічне зображення об'єднання Німеччини

   Загальнонімецький етнос, таким чином, увібрав в себе різноманітні елементи як власне автохтонного індоіранського населення так і давньогерманських, західнослов'янських і скандинавських племен. Дані племена істотно вплинули на історію, культуру та зовнішній вигляд сучасного німецького етносу. Так, назви племен баварів, швабів, франків, тюринґів стали не просто загальними. В цілому слід зазначити, що німецька нація формувалася тривалий час, а саме протягом Х-ХІХ ст., і в своєму остаточному вигляді сформувалася лише в умовах об'єднання німецьких земель у другій половині ХІХ ст. в рамках єдиної держави – Німецької імперії.

   ФРН є однією з небагатьох європейських країн, в якій корінні мешканці становлять абсолютну більшість її населення, а саме 91,6%. Однак, незважаючи на це в сучасній Німеччині останнім часом ключовим, продовжує залишатися питання про стан міжетнічних відносин у країні. У 1949 р. була прийнята Конституція ФРН, в якій крім усього іншого, було зазначено про недоторканність людської гідності і визнання німецьким народом недоторканості та невідчужуваності права людини як основу всякого людського співтовариства, світу і справедливості на землі. Конституція ФРН гарантувала рівність всіх громадян Німеччини перед законом і проголошувала фундаментальний принцип про те що «нікому не може бути заподіяно шкоду або надано перевагу за ознаками його статі, походження, раси, його вітчизни і місця народження, його віросповідання чи релігійних поглядів».

Сучасні німкені-мусульманки

   У 1970-1980-х рр. відбувається помітне загострення міжетнічних відносин у ФРН. Причиною тому стало з одного боку, зростання кількості іноземних іммігрантів перебувають у Німеччині з країн південно-східної Європи, Азії та Африки, імміграція арабів, турків, греків, хорватів, циган), а також активізація та масове поширення праворадикальних нелегальних організацій на території ФРН. Різко загострилася ситуація на початку 1990-х рр., коли в деяких містах Німеччини відбулася хвиля погромів і мітингів праворадикальних організацій проти збільшення хвилі іммігрантів. У першу чергу погроми були спрямовані проти турецького населення, чисельність якого до початку 1990-х років перевищила 1,5 млн. осіб. Проблема про обмеження потоку іммігрантів до Німеччини була поставлена ​​на державний рівень, за прийняття "антімігрантскіх" законів активно виступала партія Християнсько-демократичний Союз.
   У вересні 1991 р. німецьким урядом через заворушення в містечку Хойерсверде довелося евакуювати гуртожиток біженців з Югославії. Під час триденних заворушень в Ростоку-Ліхтенгаґені в серпні 1992 р. кілька тисяч праворадикальних чоловік оточили висотну будівлю і кидали коктейлі Молотова, а в'єтнамцям, які жили в цьому будинку, ледве вдалося врятуватися на даху. У грудні 1992 р. по всій Німеччині пройшли демонстрації проти ксенофобії, в яких брало участь більше 700 тис. осіб. До кінця 1992 р. кілька праворадикальних груп були оголошені поза законом. Один із найжорстокіших випадків насильства над іммігрантами в сучасній Німеччині стався в ніч з 28 на 29 травня 1993 р. в місті Золінґен, коли четверо праворадикалів підпалили будинок великої турецької родини. Три дівчинки і дві жінки загинули, чотирнадцять інших членів сім'ї отримали поранення. Напад викликав бурхливі протести з боку турків в різних містах Німеччини і великі демонстрації німців на підтримку жертв трагедії.

Канцлер ФРН – Анґела Меркель

   В наслідок цього з кінця 1990-х рр., спочатку уряд Ґерхарда Шредера, а на даному етапі уряд Анґели Меркель особливу увагу у своїй внутрішній політиці приділяють саме вирішенню проблеми міграції та створенні мультикультурного суспільства. У 2005 р. увійшов в силу "Закон про імміграцію" згідно з яким ФРН почала визнавати той факт, що є імміграційної країною. Відповідно до цього закону була значно спрощена можливість трудової діяльності для іммігрантів, а також приведено у відповідність з європейськими нормами політика щодо біженців. Крім того, новоприбулим у країну іммігрантам вперше була гарантована конкретна допомога в інтеграції. У 2006 р. в Німеччині був прийнятий "Закон проти дискримінацію", який ставить своєю метою, припинення будь-яких форм дискримінації, чи-то на робочому місці, при пошуку житла або за етнічними чи релігійними ознаками. В останні роки від расової дискримінації в Німеччині продовжують страждати переважно громадяни ФРН турецького або африканського походження, незважаючи на те, що на законодавчому рівні Німеччина вже давно протидіє будь-якій дискримінації. З прийняттям відповідного закону в Берліні було створено Центральне відомство по боротьбі з дискримінацією.

Праворадикали з Націонал-демократичної партії Німеччини

   Іншим не менш важливим питанням для німецького уряду залишається питання про стимуляцію і полегшення інтеграції в німецьке суспільство іноземних громадян, які мешкають у Німеччині. 12 липня 2007 р. в Берліні за сприяння канцлера ФРН Анґели Меркель пройшов перший інтеграційний саміт, на якому був запропонований національний інтеграційний план розроблений німецькими політиками, спільно з представниками ділових кіл, різних конфесій та об'єднань мігрантів. У рамках цього плану уряд Німеччини зобов'язався щорічно виділяти € 750 млн. на програми, що сприяють інтеграції іноземців. Держава зобов'язується, зокрема, надати їм можливість відвідувати інтеграційні курси і сприяти поліпшенню шансів мігрантів на ринку праці. Уряди федеральних земель та комунальні органи, в свою чергу, зобов'язуються сприяти навчанню дітей іноземців німецької мови, починаючи з дитячого саду.

Турецький карнавал в Берліні

   Центральне відомство ФРН з боротьби з дискримінацією розширило в останні роки свою роз'яснювальну і консультаційну роботу, в тому числі і надаючи посередницькі послуги конфліктуючим сторонам. «Інтеграція іноземців – одне з головних завдань сучасності», – постійно наголошує у своїх виступах канцлер Анґела Меркель. Представники мігрантських громад у Німеччині останнім часом все частіше виступають за інституалізацію діалогу між мігрантами та урядом ФРН у вигляді створення федеральної ради з інтеграції та міграції. Так, лідер турецької громади Німеччини Кенан Колат, вважає, що державі необхідно збільшити фінансування об'єднань мігрантів, бо самостійно втілювати в життя численні закони, плани і проекти вони не в силах. Головним Інтрументи уряду ФРН у боротьбі з міжетнічними проблемами залишається в наш час посилення процесів інтеграції іммігрантів в німецькому суспільстві. В останні роки дана політика почала приносити позитивні плоди. Згідно з даними Федерального управління статистики Німеччини за останні роки істотно збільшилася кількість людей, які отримали німецьке громадянство.

Листівка з референдуму про будівництво мечеті в Мюнені

   Важливою особливістю сучасного німецького законодавства є досить таки суворе ставлення до надання певним етносам і етнічним групам статусу національного або етнічної меншини в Німеччині. В даний час статусом і відповідно привілеями національної меншини в Німеччині користуються данці і лужицькі сорби, а етнічними меншинами визнані фризи, цигани та сінті. Останнім часом в боротьбу за надання права національної меншини включилася одна з найбільших громад іммігрантів у Німеччині – польська. В той же час, зі зростанням міграції і розвитком право радикальних рухів, зростає і боротьба проти расизму і всіх інших форм дискримінації. Важливим "досягненням" уряду Німеччини є активна боротьба проти неонацизму. Посилення кримінальної відповідальності за расистські промови в громадських місцях помітно знизило число неонацистських мітингів в останні роки. Засуджуються будь-які форми антисемітизму, навпаки, уряд ФРН сприяє розвитку єврейської культури в державі та ініціює створення "Конференції для діалогу з ісламом". Однак у той же час євреї, мусульмани, цигани та чорношкірі африканці залишаються жертвами расистських, ксенофобських і антисемітських витівок, які продовжують скаржатися на дискримінацію в побуті. Особливо, це стосується вихідців з Африки, які нерідко стають жертвами насильства.

Сучасний виборець Німеччини – мусульманка

   Опір інтеграції прибулих у ФРН іммігрантів здійснють представники "титульного етносу", які з цим не згодні. В деяких федеральних землях існують свого роду "заборонені зони", в які не наважуються заходити поодинці іммігранти, бо тут на х чекає не "теплий прийом". Незважаючи на значні зусилля влади, спрямовані на боротьбу з расизмом і ксенофобією, кількість праворадикалів і неонацистів у ФРН зовсім не зменшилася. Підводячи підсумки, слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку у ФРН продовжують існувати проблеми міжетнічної взаємодії. Уряд Німеччини зі свого боку приділяє великі зусилля для якнайшвидшого вирішення проблеми "мультикультурного суспільства", проте отримати рішучих результатів у вирішенні даної проблеми поки що не вдається. У Німеччині в останні роки продовжують існувати і розвиватися праворадикальні і реваншистські організації, які виступають за боротьбу з "не німецьким" населенням та посиленням міграційної політики держави. Вже у 2011 р. Анґела Меркель офіційно визнала провал своєї політики побудови "мультикультурного суспільства", що може сприяти новому відродженню німецької нації та зменшенню кількості іммігрантів, але це умовності, насправді цим і не пахне.

Автор – Павло Лимар

(c

вітлини взяті з вільної енциклопедії Wikipedia)