Українська Соборність – реальна чи міфічна

   22 січня 1919 р. на Софійській площі у Києві було всенародно оголошено "Акт Великої Злуки" між Наддніпрянською та Галицькою Україною, який днями раніше було підписано між урядами Західноукраїнської та Української Народних Республік у Фастові. Слід зазначити, що роком раніше, а саме 22 січня 1918 р. Центральна Рада в Києві своїм ІV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу.

Агітаційна листівка до дня Соборності України

   Згідно з підписаним "Актом Злуки" на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині мала постати єдина Велика Україна. Мрії, задля запровадження яких, найкращі сини України боролися і вмирали, мали стати дійсністю і реальністю, однак цього не сталося. Не будемо вдаватися у подробиці поразки національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр., слід детально вивчити проблемо реальності і міфічності української соборності тоді і зараз.

   Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХVIIІ ст. — на початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Мадярщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Оригінал Універсалу злуки УНР та ЗУНР

   "Акт Злуки" від 22 січня 1919 р. був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію української нації про незалежну, соборну, самостійну, і що головне, національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації. "Акт Злуки" мав  надати завершеної форми самостійній українській державі, і сприяти подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднання мало на меті і практично-політичний аспект, адже обидві держави, ЗУНР і УНР, потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

   Етнонаціональна консолідація двох українських держав базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Важливим є й факт легітимності завершального процесу Соборності, який передував "Акту Злуки". Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 р. уклали "Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території" обох українських державних утворень в одній державі.

Соборна Україна

   Однак Соборність виявилась лише на папері. Керівництво ЗУНР і УНР стояли на різних політичних та ідеологічних платформах, які заважали спільно діяти проти ворогів та окупантів. Так президент УНРади Євген Петрушевич був  затятим самостійником-націоналістом, стояв на позиціях проголошення незалежності України, такі самі погляди підтримував і голова Української радикальної партії віце-президент УНРади Лев Бачинський. Голова Центральної Ради УНР Михайло Грушевський та перший голова Директорії УНР Володимир Винниченко були далекі від українського націоналізму і стояли на соціал-демократичних засадах, яка мала дещо спільне з Російською соціал-демократичною революційною партією меншовиків, а Симон Петлюра, другий голова Директорії УНР, займав поміж ними усіма центристську позицію, однак не виключав можливості її радикалізації в бік націоналізму.

Михайло Сергійович Грушевський

   Таким чином, незважаючи на спільну мету – здобуття Української Соборної Самостійної Держави, автори "Акту Злуки" не знайшли спільне у своїх політико-ідеологічних відмінностях. Тимчасовий парламент Соборної Української Держави – Трудовий конґрес України був свого роду дорадчим органом, який корився наказам Директорії УНР і не мав реальної влади. Важливо зазначити, що протягом літа 1919 р. – весни 1920 р. Соборна Україна знаходилась у так званому "трикутнику смерті" – з заходу загрозливо наступали польські війська, зі сходу та півдня у наступ перейшли більшовицька Червона Армія та Добровольча Армія генерала Антона Денікіна. Це поставило під питання існування Соборної України.

   Консолідації Соборній Україні завадили наступ трьох ворожих армій, з жодною, з яких не можливо було домовитись про мир без втрати території чи повної самостійності. Поки Директорія УНР домовлялась про спільні військові дії проти більшовицької Червоної армії, Українська Галицька Армія та Українські Січові Стрільці домовились про мир з Добровольчою Армією генерала Антона Денікіна. Домовлятись з більшовиками для уряду Соборної України було ганьбою.

Винниченко Володимир Кирилович

   Після двох зимових походів на Київ спільного українсько-польського війська і їх поразки, Червона Армія перейшла у насту і дійшла до Вісли, однак у Польщі військові перемоги більшовиків закінчились. Славнозвісне "диво на Віслі" і повна катастрофа Червоної Армії змусила більшовиків піти на підписання мирної угоди. Так, 18 березня 1918 р. уряд РРФСР, УСРР й Польщі підписали Ризький мирний договір, згідно з яким територія Соборної України розділялася річкою Збруч. Уряд УНР не був допущений польськими союзниками до переговорів, що означало зраду. Таким чином, існування Соборної України було ліквідовано без її згоди, колишнім військовим союзником.

   Об'єднання українських земель в Соборну Україну все ж таки відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося, з вищенаведених причин. Одже, перед фактом військової катастрофи восени 1919 р. і в 1920 р. уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої власні регіональні інтереси, а не про інтереси єдиної Соборної України. Це яскраво проявилося в процесі переговорів Симона Петлюри з польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 р. кабального Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України, Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь.

Симон Васильович Петлюра

   Таким чином, окупація Польщею західноукраїнських земель, а більшовиками Наддніпрянської України, знову відсунула на невизначений період воз'єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1939 р., але не як втілення в життя віковічних прагнень української нації, а як результат таємної радянсько-німецької змови, зазначеної у пакті Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. про сфери впливу, а також гри більшовицького керівництва на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. Свято свободи, що прийшло зі сходу, обернулося для населення жорстокими буднями, багатотисячними смертями. На жаль, об'єднання ЗУНР і УНР в єдиній Соборній Україні виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав, ворожих і досі до України. А методи, якими було здійснене нове об'єднання "Сходу" і "Заходу" в 1939 р., полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.

Євген Омелянович Петрушевич

   Все ж таки об’єднавча акція 1919 р. залишила глибинний слід в історичній пам'яті української нації. Свідченням того стали січневі події 1990 р., коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України. Сьогодні, славну традицію живого ланцюга повторюють мільйони українців в різних містах сходу, півдня, центру, півночі і заходу нарешті вже Соборної України. Однак питання про те чи є Українська Соборність реальною чи міфічною і досі залишається.

   Нажаль, сучасний антиукраїнський режим диктатури Президента Віктора Януковича ставить під сумнів всі ідеали Української Соборності. Не потрібно перераховувати всі "досягнення" олігархічної влади з Данєцка, які і так всім відомі. Однак, все ж згадаємо, що саме завдяки Віктору Януковичу і його команді в Соборній Україні зменшено вдвічі кількість українських шкіл, збільшено чисельність службовців правоохоронних, а надто, каральних органів, з великим успіхом панує корупція і бандитизм, за патріотами і націоналістами йде постійне спостереження як за "ворогами народу", і це все вдалося зробити за якісь два роки при владі!

Живий ланцюг від Львова до Києва у 1990 р.

   Однак надія, як відомо, вмирає останньою, на щастя, надія української нації буде жити вічно! І про це свідчить виступ Олега Тягнибока, лідера ВО "Свобода" на Софійській площі у Києві, де зазначено, що нарешті прийшов час зробити докорінні зміни в політичній, соціальній та економічній системі. Щоденна боротьба української нації за виживання пробуджує генетичну пам'ять та інстинкт самозбереження. Це надихає нові й нові тисячі українців на спротив антиукраїнському антинародному режиму. У новітній історії України було дві революції. Першу, 1989–1991 рр., коли постала незалежна Соборна Українська Держава, не було завершено. Другу, 2004 р., було зраджено. А 2012 р. має стати початком третьої революції – революції справедливості – справедливості соціальної і національної, яка завершиться перемогою і перетворить Соборну Україну з "держави для олігархів" у державу для українців, де пануватиме соціальна і національна справедливість!

Живий ланцюг через р. Дніпро у Києві у 2011 р.

   Одже мета, яка вела десятки поколінь українців вже давно зрозуміла, залишилось з твердим і холодним розумом її здійснити – завершити здобуття Соборної України перетворивши її в дійсно вільну Українську Соборну Самостійну Державу, в Україну без холопа і без пана!

   Слава Україні!

Автор – Денис Ковальов

(cвітлини взяті з сайту istpravda.com.ua)

ВО "Свобода" – 20 років боротьби за Nаціональну Ідею

Політичний рух тільки тоді є політичним рухом,

коли володіє своїм власним, особливим світоглядом...

Ярослав Андрушків

   Політична сцена України з відновленням незалежності стала місцем, де різні актори-партії почали свою активну ідеологічну гру, іноді, на користь своєї партійної еліти, іноді, за ради утвердження на владних кріслах, але є й такі, що від початку своєї діяльності, не тільки пропагували соціальну і національну рівність українського народу, а й відтворювали це своїми досягненнями і справами. Серед великої кількості політичних партій, особливе місце займає лише одна, яка попри всі можливі перепони, що ставила на її шляху влада і правоохоронні органи, попри ідеологічну війну з опонентами і україноненависниками, попри не сприйняття більшості українців не ідей партії, а її керівництва, все ж таки досягла нищівного успіху і стала утверджуватись на політичній сцені, серед вже політичних трупів, як гідний гри актор. Цією партією, є Всеукраїнське об’єднання ''Свобода''.

Прапор СНПУ

   Всеукраїнське об’єднання ''Свобода'' (попередня назва – Соціал-Національна партія України, далі СНПУ) постало в результаті об’єднання активістів націоналістичних громадських організацій, таких як Варта Руху, Студентське Братство, ОУМ ''Спадщина'', Українські Ветерани Афганістану. За ідеологічну основу партії було взято працю Провідника ОУН Ярослава Стецька ''Дві революції''. Головною вимогою тодішньої СНПУ, на відміну від інших пронаціоналістичних партій, було те, що до неї не приймалися атеїсти, КДБісти та колишні члени КПРС.

   29 вересня 1991 року у Львові відбулися збори партійної ініціативної групи, а вже 13 жовтня відбувся перший установчий З’їзд, який проголосив створення Соціал-Національної партії України. Партія протиставила себе усьому тогочасному українському політикуму. СНПУ постала непримиренним супротивником комуністичної ідеології та політичних партій і суспільних рухів, які пропагують і втілюють її, не тільки у програмних документах чи ідеології, але й у діях. У своїй програмі СНПУ визнала всі інші політичні сили або націонал-колаборантами (зрадниками української революції), або націонал-романтиками (пустоцвітом української революції), та закликала усунути від влади комуністичну номенклатуру шляхом проведення люстрації, таким чином українське суспільство мало духовно оздоровитись, від хвороби і наслідків комунізму. Перший установчий З’їзд затвердив на посаді голови СНПУ Ярослава Андрушківа, керівним органом партії став Комітет Уповноважених. Емблемою СНПУ постала монограма ''Ідея Нації''. Монограма блакитного кольору зображувалася на золотих партійних знаменах. І почалась боротьба…

Прапор ВО "Свобода"

   Вже у 1992 році СНПУ брала участь у боротьбі за українську церкву. Під охороною загонів СНПУ перебували Свято-Успенський собор Володимира-Волинського, Свято-Троїцький собор Луцька та інші українські церкви, які хотів обрусити московський патріархат. Перші вибори, у яких СНПУ приймала участь, стали вибори 1994 року. Тоді партія йшла з гаслом: «Ми – соціал-націоналісти – не належимо ні до старої комуністичної, ні до нової демократичної номенклатури, дивимось на світ по-новому і вміємо правильно аналізувати політичні події в Україні!». Тоді, окрім першого досвіду виборчої кампанії, СНПУ отримала підтримку десятків тисяч виборців, мандати чотирьох депутатів Львівської обласної ради та декілька депутатів районних та міських рад у Західній Україні.

   Важливим для СНПУ став 1995 рік. Саме цього року 16 жовтня Міністерство юстиції України зареєструвало Соціал-Національну партію України, реєстраційне свідоцтво було під № 686. Великого резонансу набули події 7 листопада 1997 року, коли у Львові вперше від часів УПА промосковські комуністичні сили одержали гідну відсіч. На виборах 1998 року СНПУ спільно з партією ''Державна самостійність України'' створили виборчий блок ''Менше слів''. Ці вибори стали одними з найуспішніших для СНПУ за часів кучмівської диктатури, адже члена комітету Уповноважених СНПУ Олега Тягнибока було обрано народним депутатом у Верховну Раду України. Наприкінці 1999 року керівництвом СНПУ було прийняте рішення про формування молодіжного крила у вигляді товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту ''Патріот України'', яке очолив Андрій Парубій.

Агітаційний плакат ВО "Свобода"

   Крім внутрішньої політики, СНПУ проводило і зовнішню, налагоджуючи міждержавні та між партійні орієнтири. Так з 2000 року СНПУ бере активну участь у діяльності об’єднання націоналістичних партій Європи. Непересічною подією став візит в Україну на запрошення СНПУ голови Національного Фронту Франції Жана-Марі лє Пена, який 21 травня 2000 року взяв участь у VI З’їзді партії. Закордонні прихильники партії організовано діють у США, Канаді, Португалії, Чехії, Німеччині, Австрії, Італії, Великій Британії. Знаковою подією в житті націоналістичного руху і СНПУ стала акція ''Волинь пам’ятає'', яку організувала Волинська обласна організація партії восени 2003 року. Акцію було спрямовано на відстоювання історичної правди і честі української нації, проти перекручувань польських шовіністів у трактуванні подій 1943 року на Волині.

   14 лютого 2004 року відбувся IX З’їзд, який ухвалив нову назву партії – Всеукраїнське об’єднання ''Свобода'' та обрав народного депутата України Олега Тягнибока Головою ВО ''Свобода'', символіку ''Ідею Нації'' замінює спрощене зображення жесту ''Тризуб-Воля'' у формі кисті з трьома випростаними догори пальцями. А вже 4 липня X З’їзд ВО ''Свобода'' заявив про намір створити єдину праву силу у такому складі: ВО ''Свобода'', КУН, ОУН (Б) та ОУН, задля підтримки кандидатури Віктора Ющенка на президентських виборах. Всеукраїнське об’єднання ''Свобода'' брало активну участь у президентській виборчій кампанії, борючись за зміну кучмівського режиму, зокрема, в утриманні та налагодженні функціонування ''Українського Дому'' (фортеці помаранчевої революції), у блокуванні Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів, у штурмі Верховної Ради України. А першою вимогою ВО ''Свобода'' до новообраного Президента України Віктора Ющенка була вимога провести люстрацію й усунути від влади кучмістів, кадебістів і комуністів, які протягом 13 років незалежності України узурпували владу.

Лідер ВО "Свобода" – Олег Ярославович Тягнибок

   Під час численних зустрічей у 2005 році лідера ВО ''Свобода'' Олега Тягнибока із громадськістю було сформовано сім розділів ''Програми захисту українців'': «Геноцид українців у ХХ ст. Подолання наслідків та відновлення справедливості», «ОУН-УПА. Визнання та вдячність», «Мова. Захист та поширення», «Інформаційний простір. Звільнення від окупації та державна безпека», «Міграція. Право на Батьківщину», «Енергетика. Незалежність та безпека», «Суспільство. Соціальна та національна справедливість». Для втілення положень цієї Програми було проведено багато акцій обласними центрами України, подано депутатські запити, підготовлено відповідні законопроекти, зокрема ''Про люстрацію'', ''Про заборону комуністичної ідеології в Україні''. У квітні 2008 року ВО ''Свобода'', перша серед всіх політичних партій України, презентувала проект Національної Конституції України, яку було створено на основі ''Програми захисту українців''.

   У 2006 році вперше націоналістична сила – ВО ''Свобода'' – взяла самостійну участь у парламентських та місцевих виборах. Виборчою програмою партії стала вже вище названа ''Програма захисту українців'', гаслом кампанії – «Ми – у СВОїй, БОгом ДАній країні». Партія не подолала прохідний бар’єр до Верховної Ради, проте отримала мандати депутатів різних рівнів у місцевих радах. Окрім того, представники ВО ''Свобода'' стали головами міст та сіл на Волині і у Галичині. ХІХ з’їзд ВО ''Свобода'', який відбувся 27 червня 2008 року в Києві, переобрав Головою партії Олега Тягнибока і сформував нові керівні органи партії, а саме Політвиконком, Політраду, Партійний Суд, Контрольно-ревізійну комісію. 15 березня 2009 року ВО ''Свобода'' здобуває переконливу перемогу на позачергових виборах до Тернопільської обласної ради з результатом 34,69%. Виборча програма складалась з п’яти розділів і мала назву «Українські перемоги почнуться з Тернопілля!». У Тернопільській облраді ВО ''Свобода'' сформувала фракцію у кількості 50 депутатів (зі 120).

Рейтинг ВО "Свобода"

   ХХ З’їзд ВО ''Свобода'' одноголосно висунув кандидатуру лідера партії Олега Тягнибока на посаду Президента України. А вже у першому турі виборів він посів восьме місце, отримавши 352 282 голоси виборців (1,43%). Наступними стали вибори до місцевих рад. Саме на цих виборах ВО ''Свобода'' отримала нищівну перемогу на Західній Україні та навіть у Наддніпрянщині. Так більшість в обласних і міських радах Галичини (м Львів, м. Івано-Франківськ, м. Тернопіль) посіли депутати від ВО ''Свобода''. Свої фракції партія змогла створити в обласних радах Волині, Київщини, Хмельниччини, Буковини, Рівненщини та Вінниччини. У Надніпрянщині ВО ''Свобода'' створила фракції в сільських і районних радах Полтавщини.

   Дуже болючими ВО ''Свобода'' стали події 9 травня 2011 року у Львові. По суті, це було політичне і фізичне зіткнення з провокаційним підтекстом між прихильниками використання червоної ганчірки в Україні як символіки свята Перемоги і міліцією з одного боку та нібито представниками ВО ''Свобода'' і неформальних молодіжних угруповань з іншого. Насправді, протестувати проти ''червоної окупації'' вийшли мешканці Львова, як не могли допустити повернення до радянізації України, однак більшість ЗМІ змалювали ці події не інакше як намаганням ВО ''Свобода'' остаточно утвердитись у ''галицькому гетто'' шляхом фізичної розправи над ''приїжджими ветеранами''. Події 9 травня 2011 року викликали неоднозначну реакцію в українському суспільстві і за його межами, що призвело до ''інформаційної війни'' на інтернет-форумах й у соціальних мережах.

ВО "Свобода" проводить марш УПА

   Але, не зважаючи на спробу дискредитації і звинувачень керівників ВО ''Свобода'' у спробі конституційного перевороту і знущань над псевдо ветеранами партія набирає ще більшої популярності, особливо цей просес можна прослідкувати у Центральній і Східній Україні, особливо на Черкащині, Полтавщині, Січеславщині, Харківщині, Донеччині і Запоріжжі. В Наддніпрянському регіоні, де осередки ВО ''Свобода'' ведуть спільну діяльність з молодіжною громадської організацією ''Сокіл'' до націоналістичного руху і боротьби за соціальну справедливість долучаються люди не тільки середнього віку (30 – 60 років), а й, що дуже важливо, молодь (15 -30 років). Як відомо, політичний, а що важливіше, націоналістичний рух тільки тоді є дієвим рухом, коли володіє своїм власним, особливим від інших рухів, світоглядом.

   На відміну від ВО ''Свобода'', більшість політичних партій в сучасній Україні — це корпоративні і маргінальні організації. Єдиним мотивом створення і діяльності подібних інституцій є групові, грубо матеріальні інтереси засновників і основної частини членства, де присутні клановість та певна грошово-майнова ієрархія: «Хто більше має заводів, того і депутатський мандат». Організаціям такого типу не потрібна спільна Ідея., а тому вони, в більшості, задовольняються партійними програмами і статутами. Але для такої партії як ВО ''Свобода'', Ідея – це сенс існування. Вона потрібна для того, щоб увійти в серця людей, запалити їх до дії і боротьби, щоб перетворилося з простого образу на вогненний знак, здатний повести за собою маси, потрібні молоді, енергійні, самовіддані проповідники нового, готові до тривалого і безкомпромісного протистояння старому, вмираючому суспільству. Крім того, саме Ідея, а не ідеологія має пов’язати надії української нації на краще майбутнє з політичним рухом, який іде під абсолютно новими прапорами,  прапорами ''Свободи''.

Листівка присвячена 20-му ювілею СНПУ-ВО "Свобода"

   На останок, хотілося б додати, що зараз, в часи політичної, національної, соціальної, економічної, духовної та культурної кризи на політичній сцені України продовжує свою боротьбу одна з перших, за часів незалежності, партій, яка не відмовилась від своїх ідеологічних та ідейних переконань, яка поступово входить в домівку кожного українця наставляючи, таким чином, націю на шлях етнокультурного, історичного та соціально-економічного процвітання. Сучасна антиукраїнська влада, разом з промосковськими силами як організація ''ДОЗОР'' чи партія ''Родіна'' намагаються прив’язати і спів ставити діяльність ВО ''Свобода'' до діяльності гітлерівської NSDAP (Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини), критикуючи, нібито, шовіністичність та ксенофобію у проведенні акцій. Неодноразово свободівці були звинувачені у фашизмі.

   Але все ж таки, попри політичні образи, репресії з боку правоохоронних органів під керівництвом олігархічно-кланової влади, ВО ''Свобода'' святкує цієї осені свій 20-й ювілей політичної і ідеологічної боротьби, 20-й ювілей вірності ідеалам, що створили Дмитро Донцов, Євген Коновалець та Степан Бандера, які надихають і сьогодні не тільки членів партії, а й її прихильників. Дієвість цієї націоналістичної партії, яка перетворилась на справжній рух дає зрозуміти всім українцям, не байдужим до майбутнього своєї нації та держави, що боротьба з окупантами та українофобами досі триває, але все ж таки перемога буде за нами, за українцями! Вітаю всіх членів Всеукраїнського об’єднання ''Свобода'' з 20-м ювілеєм, та бажаю натхнення у подальшій боротьбі!

   Слава Україні! – Героям Слава!

   Слава Nації! – Смерть ворогам!

Автор – Ковальов Денис

(cвітлини та історична довідка взяті з сайту www.svoboda.org.ua)