Не "мир", а перемога!

На носі чергові вибори, які нам знов покажуть, що всі політикани це звичайні популісти та продажні шкури. Український народ досі не допетрив, яка ж суть коїться у цих так званих політичних партіях, і що собою являють самі вибори…

   На жаль, лише мала частина з усього українського громадянства вже відкрила собі очі на те, що відбувається у нашій з вами державі! Цю малу частину людськості так люблять називати різношерсні ЗМІ "провокаторами", "агентами Кремля" та "терористами", але ніяк не патріотами Української Держави! Ця мала частина бореться за всю іншу масу поки ще не розуміючого стада, нас із вами... Ця патріотична налаштована частина української спільноти гине, поки стадо живе.
   Так було раніше, і так є зараз! Проте, так може бути і надалі, якщо ми не повстанемо з рабського ярма і не скинемо олігархічний режим, який пристосувався до постмайданної України.

   Бійці-добровольці, новітні повстанці, воїни нашої Неньки-України наразі борються і воюють на Сході нізащо?! Так як повертаючись із зони проведення так званої АТО, кожен солдат Революції Гідності потрапляє за ґрати за надуманий нинішнім режимом псевдорадикалізм. Варто було віддавати себе, своїх побратимів там, на фронті, де кожна хвилина може бути остання у житті, щоб по поверненні додому тебе кинули за ґрати, замість окупантського чи продажного кодла у запіллі? Думаю що ні… Хоч більшість і думає, що гине за Україну, за своїх близьких, але насправді все інакше! Наші герої-захисники гинуть за тих, хто їх там залишив, кому вигідне так зване "перемир’я", кому вигідна кров та смерть патріотів!
   Наразі, всім  правим активістам (від поміркованих патріотів до радикалів-націоналістів) потрібно їхати на Київ, робити там нову Революції, а потім брати владу на місцях. Тільки знищівши ворога в середині держави, ми знищимо його зовні! Цим, саме зараз, у цю хвилину, в цю годину, в цей день займаються активісти з Реваншу, Чорного Комітету та Руху за Гетьманат. Ми молоді та повні енергії воїни революції. Ми поляжемо всі заради вищої ідеї, заради України, заради свої рідних! Ми не здамо, не зрадимо державу та самих себе. Наша боротьба триває...

   Доки у влади так зване "перемир’я", ми воюємо на фронті чи-то внутрішній, чи-то зовнішній. Наші лицарі зараз на передовій під вогнем чужинців без страху, з вірою у перемогу хоробро стоять на сторожі кордону. І наш борг перед ними зберегти таку Україну, якою бачать її вони та ми: квітучу, без ліберально-демократичних "цінностей", без псевдовиборів, без партій...
   Збережемо Україну для кожного українця, що мріє про майбутнє! Ми зараз стоїмо на кордоні минулого з майбутнім, і що ми оберемо з вами, нині залежить від нас самих. Наш рух, це вічна боротьба, це життя та вічність попри все... Ми воїни революції! Ми побудуємо нову державу, і назва їй  - Український Гетьманат!

   Слава Нації Непереможних!

Автор – Павло Ковальов

Чому націоналіст має бути аскетом?

Де б ми не були та куди б ми не пішли, ми зустрічаємо сотні а то й тисячі різних спокус. Дякуючи культурі споживацтва, ми бачимо на наших вулицях багацько плакатів, банерів, фото які пробуджують в нас бажання споживати, витрачати свої гроші та купувати, купувати та ще раз купувати.

   Кожен свідомий націоналіст розуміє до чого приводить цей "споживацький матеріальний світ" навколо нас. Це створює навколо нас потворну атмосферу, яка нищить нашу свідомість, проникаючи в усі сфери нашого життя. Ця "споживацька релігія" нещадно нехтує те, що ми, націоналісти, так цінуємо.
   "Немає часу думати про високі моральні ідеали, традицію, націю і все таке. Тобі не до того, краще купуй більше, встигай за останніми "трендами", стій в черзі за новим іPhone! Маючи все ти станеш краще ніж інші", - промовляє нам споживацька хвороба через рекламу. А що ж нам, націоналістам, робити з цим потужним вірусом ХХІ-го ст.?

   А все дуже просто - ми маємо робити те, що робили святі Апостоли, незламні спартанці, величні римські легіонери, славні середньовічні лицарі, і сучасні творці консервативних ідей.

   Нам треба відмовитися від даремних розваг, зайвої їжі, розпиття алкоголю та табачних виробів. Замість цього, нам треба споживати лише стільки їжі - скільки б було достатньо для нашого здоров'я, займатися тим - що робить нас краще, витрачати свій час сумлінно, не витрачати наші гроші на марні речі. Біла людина завжди цінила мінімалізм. Бо тільки вожді якихось африканських племен надягають на себе десятки іграшок, прикрас та багато чого іншого, щоб показати своє положення в соціальній групі. В той час, як біла людина більше цінує духовні прикраси індивіда.

   Практикуючи аскетизм в житті, ми зміцнемо свою силу волі, ми станемо незламними перед спокусами сучасного світу. Ми віднайдемо в собі вакцину проти споживацького вірусу, а отже - станемо сильнішими...

За матеріалами "Зентропи - України"

Хай живе Українська Імперія!

Багато разів доводилося чути, що ледве не головна проблема українців - це відсутність національної ідеї. І саме від цього всі наші проблеми, біди та нещасття...

   Гадаю всі ці філософи-димагоги глибоко помиляються! Справжня наша проблема була в тому, що ми не мали сформованої політичної нації, відповідно й питання наявності власної держави постійно залишалось відкритим. Зараз ми намагаємось виправити цю ситуацію і активно прогресуємо, як в першому так і вругому напрямку.

   Що стосується такого поняття, як Національна Ідея, або Ідея Nації, то тут все просто - національна ідея будь-якої нації завжди зводиться до принципу imperium. Так, саме імперіалізм був, є і буде основою розвитку всіх, без виключення, націй світу. Життя штука жорстока і головним його проявом є вічна боротьба, боротьба за місце під сонцем, за кращі умови життя, за ідеї та світогляд...
   Думаю зараз безліч недалеких націонал-демократів та лібералів почнуть кудахкати про згубність імперіалізму і недопустимість подібних проявів в сучасному світі. Аке ж шановні, хто Вам сказав, що імперія - це збирання земель та підкорення народів? Імперія - це політична, культурна та економічна гегемонія!
   Це лише в еРеФії недорозвинені гомосовєтікус, розмахуючи своєю "ядерною палицею" б'ються в екстазі від того, що "кримнаш". Всі інші вже давно зрозуміли, що в сучасному світі територія майже не дає дивідендів, а інколи й зовсім є відвертим тягарем. Сучасний, глобальний світ живе зовсім іншими поняттями та цінностями...

   Тому, коли я чую, від різних радикальних патріотів, що ми маємо "надавати москалям" і приєднати до себе Кубань, східну Слобожанщину та інші наші етнічні землі, це викликає в мене лише посмішку та нерозуміння. Люди говорять про приєднання земель так, наче це не територія населена людьми, а частина сусідського огороду.

   Звісно, розширення території української держави - це достойна ініціатива, але перш ніж говорити про територіальну експансію, ми маємо забезпечити умови для експансії культурної, політичної, економічної...
   В сучасному глобальному світі вже не можливі великі завоювання лише шляхом військового вторгнення. Прикладів безліч: Чечня або Ічкерія, Афганістан, Ірак, Палестина... Ні одна, навіть сама потужна, держава не здатна забезпечити контроль над захопленою територією в разі не прийняття загарбника місцевим населенням. Тому перш ніж мріяти про нові землі, добре подумайте про людей, які живуть на них, про те чи хочуть вони там вас бачити, чи хочуть вони бути "приєднаними", чи вважають вони себе українцями чи бодай нащадками українців, чи готові наші громадяни помирати за якісь там додаткові території, чи готова країна платити за таку війну та за потенційних нових громадян, що скаже та зробить світова спільнота у відповідь на подібні дії, і як ви взагалі зібрались відвойовувати "свої" території у величезної, ядерної країни?
   Включайте мізки і думайте! Територія - це лише бонус, головна боротьба має розгортатися за "голови" людей. Саме за цей ресурс і відбуватимуться самі жорстокі та важкі бої. Бо перемога саме на цьому напрямку забезпечує перемогу загалом. Тож досить витрачати час на пусту димагогію. До бою!
   Хай живе Імперія!

За матеріалами "Честі та Крові"

Утворення та ідейна основа УПА

Національне Відродження України - це найхарактерніша риса сучасности, (що підтверджується результатами Всеукраїнського референдуму від 1 грудня   1991 р.) - стало можливим завдяки багатолітній політичній діяльності українських патріотів-націоналістів і збройній боротьбі Української Повстанської Армії.
  Покликана до життя з ініціятиви Організація Українських Націоналістів (Бандери), опираючись на всебічне сприяння народу (бо захист його життя ставила собі за основну мету), Українська Повстанська Армія, що стала всеукраїнською національною збройною силою, протягом більше десяти років вела важку, безпрецедентну в історії боротьбу проти двох мілітарних потуг того часу - гітлерівських націонал-соціялістів і московсько-большевицьких імперіялістів.
   Вороги України сіяли безсоромну брехню про національно-визвольну боротьбу українського народу, про її учасників, які у найскрутніший час не жаліли праці й крови, без вагань ішли на смерть в ім’я прийдешніх  поколінь.

  Минає 73 роки від утворення УПА. Найсправедливішу оцінку її діям дав народ, у часи боїв складаючи пісні про неї, а нині - насипаючи в кожному селі високі могили героям. Тепер, коли проголошення незалежности України стало доконаним фактом, правду про ОУН-УПА люди можуть дізнатися уже не з підпільних, а цілком легальних видань.
   Сьогодні весь світ знає, що підписаний 23 серпня 1939 р. у Москві пакт Молотова-Ріббентропа відчинив ворота Другій світовій війні. У вересні 1939 р. московські війська під гаслами “єднання єдинокровних братів” нахлинули на землі Західньої України. Результат цієї “месіянської” акції обійшовся нашому народові в півтора мільйона знищених і депортованих людей за неповних два роки. Десятками тисяч трупів наповнили “наші визволителі” тюремні підвали в червні-липні 1941 р. Багнетами та наганами імперія Леніна-Сталіна писала історію нечуваного у світі геноциду. Вже тоді тисячі українських завзятців поклялися: згинемо в боях,  а не дамо себе знищити! Такими були умови для формування самооборонних бойових загонів, які згодом зформувалися у військові частини Української Повстанської Армії.
   22 червня 1941 р. розпочалася війна між двома могутніми імперіялістичними державами за новий розподіл світу. А вже 30 червня 1941 р. з волі українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголосила у Львові Акт відновлення Української Держави, утворивши Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Гітлерівські окупанти не визнали цього Акту. Бандеру та Стецька, а згодом тисячі українських націоналістів вони запроторили в тюрми й концтабори.

   Акт 30 червня має епохальне значення у нашій історії. Заманіфестувавши перед світом, що єдиним правосильним господарем української землі може бути і є тільки український народ, Акт 30 червня 1941 р. став головною ідейно-політичною основою Української Повстанської Армії.
  ОУН-УПА своїм першочерговим завданням завжди ставили захист народу, а не упривілейованої касти партократів, загальнонародню справу, а не вигоди якоїсь нібито вищої кляси. Своєю жертовністю, повною відданістю народові борці за волю України здобули міжнароднє визнання.
   Під час Другої світової війни в європейських країнах виник рух Опору, учасники якого боролися проти окупантів в ім’я загальнолюдських прав. В Україні розгорнулась аналогічна діяльність, проте вона набрала ширшого характеру: це була боротьба за життя нації, ґарантоване Українською Самостійною Соборною Державою. Така боротьба стала смислом діяльности кожного українського націоналіста (це виразно з’ясовано ще в Політичних Постановах Другого Великого Збору ОУН у квітні 1941 р.; читаємо: “Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Суверенну Соборну Державу, за визволення поневолених Москвою народів Східньої Европи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СССР. Організація Українських Націоналістів продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Европи”.
   Перші українські бойові групи появилися ще восени 1941 р., але їх дії  були некоординовані. Найсприятливішим місцем злиття більших збройних груп було Полісся. Першу таку групу на Поліссі зорганізував військовий референт Крайового Проводу ОУН Північно-Західніх Українських Земель Сергій Качинський. На Волині подібну групу зформував сотник Іван Перегійняк (обидва вони загинули в боях з гітлерівськими окупантами).

   ІІІ-тя Конференція ОУН, яка відбулася у днях 17-21 лютого 1943 р., стверджувала: "Сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім’я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму і московського большевизму... це насамперед війна з приводу України, яку обидва імперіялізми трактують у своїх загарбницьких плянах як центральну проблему їх імперіялістичної політики... Тому для українського народу є невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з іншими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільні інтереси західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти німецько-московського й інших імперіялізмів". Це визначення Конференції ОУН укріплювало ідейно-політичну основу УПА.
   З ініціятиви ОУН і УПА 21-22 листопада 1943 р. на Рівненщині відбулася Перша Конференція Поневолених Народів Сходу Европи і Азії. На Конференції були учасниками представники 13 народів: грузини, осетини, вірмени, казахи, черкеси, кабардинці, азербайджанці, татари, чуваші, білоруси, узбеки й українці. Конференція закликала всі поневолені народи посилити політично-революційну боротьбу проти імперіялізму. "Для швидкої і повної перемоги національної революції потрібен один спільний фронт усіх поневолених народів", - підкреслювалось у Постановах Конференції. Йшлося передовсім про те, щоб на територіях усіх уярмлених Москвою народів запалити вогонь національно-визвольної боротьби, подібно, як це сталося на всіх українських землях.

   Головний Військовий Штаб УПА складався з  оперативного, розвідувального, вишкільного, організаційно-персонального, тилового і політично-виховного відділів. Останній із них був найважливіший, бо УПА була не тільки військовою, а й політичною формацією.
   УПА - сила всенародня, оскільки всі її учасники, від рядового стрільця до Головного Командира, взяли на себе преважкий, але вельми почесний обов’язок служити інтересам народу і в боротьбі за народ життя віддати.
   УПА - сила високоідейна, бо шляхи її боротьби завжди освітлювала найвища Ідея Нації.
   УПА - сила, побудована на добровільних засадах, на глибокому почутті відповідальности перед українським народом, перед історією.
   УПА - непереможна сила, бо найголовніша її зброя - Ідея України, і ніяка фізична сила не спроможна її знищити.
   У народі УПА черпала нездоланну наснагу. Незламність духу бійців УПА окрилювала й окрилятиме всіх борців за вільну Україну.

Автор - Петро Дужий

Ментальність орди. Раби рабів

Материк історії Московії - це постійні сейсмічні вибухи, тектонічні розриви, більші чи менші, й мало чи не після кожного такого розриву-вибуху здавалось, що минулої історії вже начебто й немає, хід її різко змінився, й саме тепер настає ера нового життя і нової історії.

   І сьогодні ми разом із громадянами путінської еРеФії (адже у нас спільний цей історичний материк) переживаємо черговий тектонічний вибух-розрив, коли знову здається, що різко міняється історичне русло, що починається нова історія, і ми вкотре покладаємо великі надії на це оманливе грядуще, яке, вважаємо, достойне нас, а ми ж достойні його. Можливо, черговий ілюзіон у великому, майже тисячолітньому ілюзіоні?
   Але яке невмолиме пришестя - настання цих вибухів-розривів у материку народного буття, що їх, здається, навіть можна програмувати, знаючи душу етносу й пильно прислухаючись до тих процесів, що відбуваються в ній, що, зрештою, оформлюються й вивергаються з неї у вигляді ось таких викидів - викид за викидом, викид за викидом: наче вулкан, що живе в певному циклі. 

   Заворушення, бунти, повстання - це терор чи не терор? Безумовно, стихійний терор, що визріває і йде з народних глибин, і цей терор ще недавно пояснювали так званою класовою боротьбою, прагненням соціальної справедливості, та чи тільки прагненням соціальної справедливості слід було пояснювати цю постійну потребу заворушень, і бунтів, і повстань? Чи не з природи ментальності ці явища?.. Це терор знизу. А ось терор згори. Алєксандр Герцен називав Петра І коронованим революціонером, революціонером-терористом, і в цареві бачив «подлинное воплощение революционного начала, скрытого в русском народе...». Важко не погодитися з Герценом, ось тільки виходить, що «революционное начало, скрытое в русском народе...», це і є заворушення, бунти, повстання, але ж не тільки вони, а й ота специфічна буслаєвщина...

   Отже, перманентний стан - терор знизу і терор згори, взаємний терор, така вже форма державності й побутування народонаселення. Мені не хотілося б бути категоричним, хотілося б помилитися. А ось, що сказав про терор історик Константін Кавеліним: «В насилии над народом виноват прежде всего народ, не народ даже, а какая-то этнографическая протоплазма...». Звичайно, в такому разі в контексті історії Московії стає особливо зрозумілий терор Івана Грозного-Лютого, Петра І, Ульянова-Леніна, але таке розуміння причин терору однаково в моїх очах не виправдовує тотального державного терору, і коли читаєш у вірші Константіна Аксакова про Петра І: «Во имя пользы и науки, добытой из страны чужой, не раз твои могучи руки, багрились кровию родной...», - то жахаєшся вкотре від таких методів кривавого просвітителя Московії і задумуєшся - чи такі методи просвітительства для неї єдино можливі і чи немає інших методів, знаних у цивілізованих народів? - Постійне протистояння влади і народу!

   Таке враження, що в історії сусідньої Московії весь час хтось готує «покушение на товарища Сталина...», і весь час за це хтось розплачується життям, і весь час є невмирущий Сталін, і весь час він боїться, що на нього готується замах, і щоб знешкодити можливий чи уявний замах - організовується терор. «Ленин жил, Ленин жив, Ленин будет жить!» - Отже, проблема була, є, буде, і як осмислити цю глибоку драму, як бодай намагатися розв'язати її?! Забальзамований "Ленін та його шайка", забальзамована трупна ідеологія - усвідомлюють це чи не усвідомлюють нинішні апологети цієї трупної ідеології - водночас означає прагнення забальзамувати й самих себе, ще відносно живих, і самозване покласти самих себе, забальзамованих і відносно живих, у мавзолеї власних ілюзій, щоб задурманений наркотиками брехні і фата-моргана "комуністичної Білої Арапії" народ бив їм поклони в їхніх прозорих індивідуальних мавзолеях, як ото бив і б'є у московському мавзолеї... 
   Або ж чи ви уявляєте собі гігантський мавзолей у масштабах усього так званого СНД, а в цьому космічних розмірів мавзолеї забальзамовані й водночас живі всі "народи Рассії", як це було донедавна? Бо хоч і як протестує розум, бо хоч і якою фантазією це здається, але ж для наших комуністично-соціалістичних провідників не тільки так було, а й досі так є: «...живее всех живых!». То до якого ж це оруеллівського оскотиніння власної психіки треба дійти й люто триматися за це своє оскотиніння психіки, щоб прах покійника (Великого Пса, як звістував у своїх пророцтвах Нострадамус) був живіший за цілі живі покоління цілих живих народів, то що ж це за геть неможливий прах живих народів порівняно з тим, котрий "живее все живых"?! 

Автор - Євген Гуцало